Микола Миколайович Прокопенко – народний художник України, член Національної спілки художників України, широко відомий далеко за межами Одеси. Його твори – прикраса музеїв, художніх галерей та приватних колекцій України, Англії, Німеччини, Сполучених Штатів Америки, Мексики, Греції, Франції, Швейцарії.

Багато років він співпрацює з Одеською національною науковою бібліотекою, в колекції бібліотеки зберігаються його картини, мистецькі каталоги, альбоми. Микола Прокопенко – людина відповідальна й щедра: не було й випадку, щоб він не відгукнувся на будь-яку бібліотечну пропозицію чи прохання допомогти; його участь у заходах завжди привносить певний заряд творчого позитиву і піднесеного настрою.

Працюючи над черговим бібліотечним проектом у нас з'явилася щаслива нагода зустрітися з Миколою Прокопенком, який люб'язно погодився дати інтерв'ю для Одеської національної наукової бібліотеки.

В майстерні відчуваєш атмосферу дива, пахне фарбою, на підвіконні лежать пензлі, олівці, папір, кольорові тюбики... Посеред невеликої кімнати – мольберт, як витвір мистецтва і всюди картини: краєвиди, портрети, жіночі зображення, «ню», анімалістичні твори, натюрморти – стиглі фрукти, квіти... Магія! Ми застали художника за роботою.

- Миколо Миколаєвичу, над чим працюєте нині? Як народжуються теми Ваших творів, образи?

- Теми моїх робіт – різні. Це, майже всесвіт, – все що оточує людину від народження; усе, що може сприйняти людське око, як дзеркало душі… Все те й пишу – небо, хмари, дерева, птахів, море, людей, дітей... Світ неймовірно багатий, різноманітний і надзвичайно красивий. Художник має цю надзвичайну радість душевну показати-донести красу!

Є художник – майстер, а є художник – філософ. Я сприймаю себе художником-філософом. Коли кольором, графічною лінією, композицією, образом розкриваєш своєрідну ідею – створюєш творчу філософію і передаєш її мовою мистецтва.

- Що вважаєте привабливим у Вашій професії?

- Будь-яка людина, що займається творчістю – завжди щаслива людина! Вона мислить – живе категоріями світу і творить. Творчість – це коли через людину як творця, проявляється божественне, тоді його творчість справжня. Взагалі, найкращий вчитель – Бог, а вся творчість – то духовність. Коли щиро віддаєшся цій діяльності, вона перестає бути роботою, вона поглинає тебе, захоплює, стає твоїм життям.

- Як «народжується» картина?

- Беру чисте полотно і дивлюся на нього… Навіть і гадки не маю, що буде далі. Це таємниця… Розумієте, Бог все вже створив, – і створив картину. Мені лишається тільки-но почути і побачити Його крізь завісу. Бог направляє нас завжди, він діє через нас. Тому мистецтво має нести внутрішнє світло і красу!

- Ви завжди мріяли стати художником? Коли почали малювати?

- Почав малювати з раннього дитинства, коли узяв олівець до рук. Ми завжди щось малювали. Моє дитинство – післявоєнні роки; важкий був час, олівців і паперу не було, ми малювали на якихось клаптиках.. малювали танки, літаки, партизанів; перемальовували все, що нас оточувало.

Завжди брав участь у шкільних виставках, малював стінгазети... Потім служив в армії і там три роки малював. Потім три роки намагався вступити до Одеського художнього училища ім. М.Б. Грекова – втретє, нарешті, поступив. Закінчив Київську академію образотворчих мистецтв. До малювання завжди був потяг, який зберігся дотепер.

- Пам'ятаєте свій перший малюнок?

- Пам'ятаю. Якось сусід показав невеличку картинку – летить великий білий лебідь над садом, в лапках тримає кошик з яблуками, а знизу на нього дивиться заєць – господар цього саду – і махає йому лапою. Мені запам'ятався цей малюнок. Це заохотило мне і зміцнило моє прагнення, я намагався повторити цю картинку.

- Ваші улюблені художники, митці, чиєю творчістю Ви захоплювалися?

- Із улюблених – Дієго Веласкес, Франциско Гойя, Поль Гоген. Коли навчався, копіював голландського художника Франса Хальса. Робив чимало ескізів, відпрацьовуючи техніку “a la prima”. Удар мазком, його неможливо намалювати, його треба здійснити.

- Ви довгий час займалися реставрацією. Розкажіть, будь ласка, про цю роботу.

- Після закінчення Київської академії я працював близько 10 років в Одеському музеї західного і східного мистецтва. На той час ми із Серафимом Чаркіним були чи не єдиними реставраторами в Одесі з академічною спеціальною освітою. З часом здобув звання реставратора вищої категорії.

Я тоді багато речей врятував, реставрував ікони XII-XV століття. До рук потрапляло все — панно, ікони, картини на полотнах, дереві, металі. Реставрація — складний процес. Від реставратора вимагається багато знань і умінь, треба знати спецхімію, вміти визначити стан пошкодження роботи, зробити аналіз ґрунту, знати який клей застосовувати, яка фарба, лак чи масло підійде, яке використати омилення, чим зняти пил. То ціла наука. Крім того, треба описувати і фотографувати всі етапи роботи. Тут художник вже працює як мистецтвознавець.

Головна задача реставрації – консервація, зберегти витвір від подальшої руйнації. А потім вже відновлювати. Важливо пам'ятати, що це треба робити дуже акуратно, лише у межах втрат, зберігаючи авторський живопис.

Одна з моїх реставраційних робіт – ікона Іверської Божої Матері, яка була написана до 100-річчя Одеси у 1894 році. Тепер вона знаходиться в Одеському Спасо-Преображенському соборі.

- Мистецтвознавці виділяють у Вашій творчості декілька періодів: «земляний», «білий», «смугастий», «монументальний». Що саме впливає на формування Вашого художнього стилю?

- Я ніколи не працював над стилем. Просто працюю і все, працюю так, як направляє Бог. А вже глядач на виставках бачить картини і каже: «А Прокопенко змінився...», або: «Коли заходжу в зал, одразу бачу роботу Прокопенка. Відчувається стиль…». Це приємно чути.

Ймовірно, цей «стиль» формується сам по собі. Я не замислювався над цим… «Смугастий», мабуть, через проміні світла, знаєте, як на столі крізь вікно сонце грає на поверхні. Є у мене і такі роботи…

- Ваші картини надзвичайно поетичні. Широко відомо про ваші творчі проекти з літераторами. А чи Ви самі пишете?

- Потрохи пишу… є й вірші. Моя донька Тетяна допомогла мені видати декілька примірників книжки десь на 100 сторінок – вірші із чистими аркушами, до яких ще треба зробити ілюстрації.

Взагалі, я багато ілюстрував, наприклад, дитячі книжки. Я люблю таку роботу, мене це приваблює. Дайте мені вірші або якись твір – я зроблю ілюстрації, але без вказівок як і що робити: тут я вирішую сам.

З одеським поетом Ігорем Потоцьким ми зробили рукописну книгу «К тебе». Ігор написав вірші, а я зробив ілюстрації. (в лютому цього року під час бібліотечної акції «Поетика кохання» цю унікальну книгу автори передали в дар бібліотеці – примітка ведучого) Взагалі, ми з Ігорем багато співпрацюємо, восени минулого року ми підготували спільну виставку, яка пройшла в літературному музеї «Арт-ню — арт-бук», де ми представили 35 картин і презентували книгу «Дві Маргарити».

- Ваші думки про бібліотеки, їх завдання, місію як інформаційно-культурного центру.

- Бібліотекарі виконують важливу місію – збирають і зберігають Пам'ять. Пам'ять в широкому, філософському сенсі – як культурний код цивілізації. Це почесна місія!

Бібліотеки, музеї, архіви – накопичувачі людської культури, центри її збереження. Крім того, бібліотека – це простір інтелектуального спілкування, де гуртуються люди різних професій, світогляду, віку, національностей… Такий інтелектуальний простір збагачує.

Взагалі, сьогодні навіть звичайне щире людське спілкування важливе. Як з вами зараз… Художнику все це важливо, він розкриває душу і розуміє, що його думка, його творчість потрібні.

- Ваші побажання Одеській національній науковій бібліотеці і її працівникам.

Дуже люблю нашу бібліотеку, особливо відділ мистецтв – чудова творча і щира атмосфера, надзвичайна колекція літератури з мистецтва. Мені приємно, що там є мої роботи: картини і каталоги.

Бібліотеці бажаю продовжувати натхненно працювати, як і попередні 190 років! А ще – дружити з розумними людьми.

- Кого Ви вважаєте «розумними людьми»? І взагалі, які якості Ви цінуєте в людях?

- Як пояснити... якщо я був би розумним, то відповів би на питання (сміється). А без жартів – вважаю для людини важливо мати честь. Не тільки і не стільки чесність, а саме честь, гідність. І частіше перевіряти себе за десятьма заповідями, прислухатися до них.

***

Насамкінець, хочеться сказати, що Микола Прокопенко надзвичайно цікава людина із щирою душею. Він прославляє своїм талантом наше місто, наш край, нашу країну далеко за її межами. Він щедрий на дарунки. Його твори зберігаються в зібраннях 90 музеїв та галерей України і світу.

Трипільска мадонна, 2019 р.

Нічне колесо, 2019

«Найкраще зберігання — Музей» — вважає художник. Найближчим часом у місті Очакові Миколаївської області планується відкрити Музей сучасного живопису імені М.Прокопенка.

Слідкуйте за виставками митця і поспішайте познайомитися з дивовижним світом живопису Миколи Прокопенка — це незабутне видовище і неповторний колорит.

А ми, бібліотекарі, запрошуємо Вас до Одеської національної наукової бібліотеки (вул. Пастера, 13) ознайомитися з мистецькими каталогами, альбомами і картинами Майстра.

Світлана Герасимова і Ельвіра Заборцева, співробітники відділу зв'язків з громадськістю і реклами Одеської національної наукової бібліотеки