У 1994 році, підтримавши ініціативу молодіжних об’єднань і організацій, Президент України Указом № 323/94 заснував у нашій країні День молоді, який відзначається щороку в останню неділю червня.

«О, сколько в молодости хочется. И сколько в юности мечтается! И только в старости хохочется, что ничего­то не сбывается...» – чомусь згадується не дуже веселий вірш Едуарда Асадова. Практично вторить йому, але вже в іншому жанрі, Тургенєв: «О, молодость! Молодость! Может быть вся тайна твоей прелести не в возможности все делать, а в возможности думать, что ты все сделаешь». Однак Едуард Аркадійович та Іван Сергійович не зустрічали таких людей, як наші сьогоднішні герої!

Отже, у нашій постійній рубриці «Молодіжний квартал» Антон Давидченко, радник міністра освіти і науки, молоді і спорту України, Ігор Ладо, молодий депутат Арцизької міської ради і Олександр Ченських, фермер із села Глубокояр (Фрунзівський район), заступник командира 3­го навчального взводу Одеського ліцею, віце­сержант Олексій Трачук.

Якщо молодь буде єдина…

Мій співрозмовник – радник на громадських засадах міністра освіти й науки, молоді та спорту України, аспірант ОНУ ім. І.І. Мечникова Антон ДАВИДЧЕНКО. Тема нашої розмови – проблеми молоді, шляхи їх розв’язання та плани на майбутнє.

– Антоне, Ви стали радником міністра в березні 2011 року. Розкажіть про це докладніше.

– З ініціативи Дмитра Володимировича Табачника була створена рада, до складу якої входять активні молоді люди з різних куточків країни. Ми зустрічаємося раз на місяць. Найголовніші напрями обговорення й діяльності – це студентське самоврядування і патріотичне виховання молоді.

Одне з пріоритетних питань, яке ми порушили, – це надання студентам можливості працювати за спеціальністю під час навчання. Буде досвід, стане легше влаштуватися на роботу.

Також намагаємося передбачити фінансування на всі патріотичні акції.

– Серед молоді є справжні патріоти, на Ваш погляд?

– Безумовно, є, але мало, – у розмову вступає приятель Антона Давидченка Євген Строцинський. Він лідер молодіжної військово­патріотичної організації «Наследники победы». – Справжні лідери акумулюють і збільшують в однолітках, найчастіше пасивних, патріотичну свідомість. Ми сподіваємося, що з нашою допомогою їх стане більше, бо проводимо ряд проектів військово­патріотичної тематики. Центральним на даний момент є молодіжний військово­патріотичний форум, який пройде в Суворовському районі з метою консолідувати всіх молодіжних лідерів.

22 червня активісти нашої організації провели акцію, присвячену 70­річчю від дня початку Великої Вітчизняної війни. Ми спустили на воду квіти і запалені свічки на згадку про тих, хто не повернувся...

– Також хочемо провести всеукраїнський форум, на якому представники молодого покоління зможуть поговорити про проблеми, внести свої пропозиції щодо їх розв’язання, – продовжує Антон Давидченко.

Сучасні юнаки й дівчата аполітичні. Це погано. Я дійшов висновку, і це відбивається в моїй дисертації, що молоді люди зможуть впливати на владу тільки тоді, коли будуть єдині.

– «Одеські вісті» вже порушували тему недовіри до студентського самоврядування. Як змінити цю ситуацію?

– Перше, що потрібно зробити, – це домогтися, щоб у бюджет вузу внесли 0,5 % на фінансування потреб самоврядування. Дуже важливо, щоб студенти знали про свої права, – а багато хто просто не знає. Потрібно опублікувати інформаційні буклети, у яких усе доступно викладається. Також необхідно створювати при вищих навчальних закладах громадські організації, які не залежать від керівництва вузу.

Ще хочемо відкрити інформаційний портал всеукраїнського рівня, за допомогою якого кожна молода людина зможе довідатися про свої права, про різні конкурси, акції, гранти. Ми сподіваємося, що молодь Одеської області підтримає нас у цих починаннях.

– Спасибі за бесіду.

Христина ВІЄР, «Одеські вісті»

Як знайти себе

Ігор Ладо у свої 22 роки відомий в Арцизі, як людина активної життєвої позиції. Він – наймолодший депутат міської ради й успішно очолює постійну комісію з питань депутатської діяльності й етики.

Саме собою напрошується запитання: коли ж Ігор встиг зарекомендувати себе настільки, що виборці віддали свої голоси саме йому, студентові стаціонарного відділення інституту соціальних наук Одеського університету ім. І.І. Мечникова? До речі, нещодавно він успішно захистив дипломну роботу на тему «Політичні партії та влада: українська специфіка взаємодії».

Ігор говорить, що встигнути можна все, якщо поставлено мету і серце твоє відкрите людям. Згадав, як у центрі дитячої та юнацької творчості захопився створенням картин з насіння. І навіть з успіхом провів персональну виставку 40 робіт. Студентом щотижня на вихідні приїжджав до рідного Арциза і брав участь в усіх молодіжних заходах.

А з центром дитячої та юнацької творчості підтримує зв’язок і досі. За його пропозицією тут два роки тому було відкрито гурток «Людина і суспільство», який Ігор і веде. Але практичних справ тут набагато більше, ніж теорії.

Хлопці та дівчата 9­10 класів тягнуться до Ігоря. Їм цікаво насамперед тому, що у нього завжди в запасі є свіжа актуальна ідея. Вони, що називається, взяли «під своє крило» усіх ветеранів війни – жителів міста. Ігорю достеменно відомо, хто з них чого потребує. Нещодавно у місцевій газеті колишній військлікар підполковник запасу Марія Петрівна Пальцева, якій у вересні виповнюється 90 років, дуже тепло написала про Ігоря, його юних помічників. Вони навели лад на її городі, пофарбували огорожу і ворота, нарубали дрів на зиму.

Не дивно, що у день депутатського прийому відвідувачів до Ладо завжди багато. Звернення різноманітні. Коли поскаржилися жителі мікрорайону «Комсомолець» на гори сміття на місцевому цвинтарі, відбулася сходка за участю першого заступника міського голови Анатолія Мокана. На суботнику з очищення цвинтаря і вивезення сміття, що після цього відбувся, Ладо і депутат міської ради Людмила Галущак трудилися з усіма нарівні.

Наполегливий, цілеспрямований, здатний організувати людей. Не проходить повз непорядок. Так характеризувала Ігоря заступниця міського голови Ольга Добрякова. Нині Ладо трудиться у комунальному підприємстві міськради «Благоустрій» заступником директора. Нова справа йому подобається.

– Так, у кожного своя дорога, – сказав наприкінці нашої розмови Ігор, повертаючись до теми місця молодих людей у житті. – Треба наполегливіше шукати себе. Я себе – знайшов. І цього бажаю всім молодим людям!

Таїсія БАРАНОВА, спецкор «Одеських вістей», м. Арциз

Такий його вибір

Вранці його знову розбудив не ніжний голос матері, а команда днювального. Миті на «післясонне розкачування», ранковий туалет, і в строю – уродженець Березівського району, заступник командира 3­го навчального взводу Одеського ліцею з посиленою військово­фізичною підготовкою віце­сержант Олексій Трачук.

Ліцей – це його осмислений та самостійний вибір.

Що наштовхнуло Олексія на такий крок? Романтика військової служби?

– Бажання неодмінно стати офіцером, – говорить він.

Ні, його родина зовсім не належить до династії спадкоємних військових. Батьки – Олексій Олегович та Оксана Володимирівна – приватні підприємці. Що й казати, хотіли, аби син обрав інший життєвий шлях. Але сьогодні батьки Олексія вже цілком погоджуються з вибором сина. З ним, віце­сержантом Олексієм Трачуком, ми зустрілися нещодавно, коли разом із своїми однокурсниками він тримав «обкатку» на зрілість під час тритижневого польового виходу, що тривав на базі однієї з сухопутних механізованих частин.

Сьогодні він не просто ліцеїст, а заступник командира взводу. Перший і, що найголовніше, надійний помічник офіцерів­вихователів. Принаймні саме так охарактеризували його і заступник начальника ліцею з виховної роботи полковник Євген Шмаков, і командир «кадетської» роти майор Ігор Шпорт.

Обидва офіцери у власних висловлюваннях були одностайні: порядний, дисциплінований, у своєму прагненні наполегливий та користується повагою серед однокурсників.

Сам Олексій досить чітко формулює свої подальші плани та прагнення. Він вирішив стати десантником. Вирішив давно та твердо, і неодмінно влітку наступного року намагатиметься пройти непростий конкурс під час вступу до Академії Сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного.

Потенціал? Він у юнака є. Спортсмен­розрядник, Олексій вже в травні цього року виконав нормативи кандидата у майстри спорту з багатоборства, виборовши перше місце на спартакіаді серед допризовної молоді Одещини. Восени в Житомирі відбудеться спартакіада всеукраїнського масштабу, до якої Трачук готується наполегливо.

Цими днями в нього та інших ліцеїстів завершився перший польовий вихід. А зараз – канікули. Щоправда, не тримісячні, як в їхніх однолітків. Вже наприкінці липня хлопці повертаються до ліцею, аби перервати літній відпочинок та розпочати інтенсивну підготовку до військового параду на честь 20­ї річниці незалежності нашої держави.

В’ячеслав ДІОРДІЄВ, м. Одеса

Завдяки батьковій науці

Родину Ченських добре знають у селі Глибокояр. Це люди, закохані в матінку­ землю, вони не уявляють свого життя без праці на ланах.

Старшим представником хліборобської сім’ї є Анатолій Степанович, який все своє життя трудився механізатором у місцевому колгоспі, а зараз – бригадир тракторної бригади одного із сільгосптовариств Великомихайлівського району. Тут також працює його старший син Олег.

Батькову науку добре засвоїв і молодший Ченських – Олександр. Він змалечку мріяв про роботу на землі, тож після закінчення Фрунзівського професійно­технічного училища та служби в армії твердо вирішив створити власне фермерське господарство. Нелегко було починати цю справу в середині дев’яностих років, та Олександр з допомогою батька все ж вистояв і сьогодні успішно трудиться на землі.

Нині фермер обробляє понад 200 гектарів ріллі. Переважно вирощує зернові культури, овочі та баштан. Сьогодні він має всю необхідну техніку і знаряддя для обробітку землі та збирання урожаю. До справи свого життя Олександр залучив і чарівну дружину Ірину, яка вже декілька років займається бухгалтерським обліком. Інтерес до батькової праці проявляють двоє синів Ченських – Артем і Євген, тож є надія на продовження хліборобської династії.

Вже давно і добре знаю Олександра Анатолійовича. Скільки пам’ятаю його, він постійно в турботах, кудись поспішає. А розмови веде про насіння, пальне та урожай. На ці теми молодий фермер може спілкуватися годинами. Він намагається максимально використовувати можливості земель, завоювати авторитет серед колег не прагненням захопити якомога більше площ, а реальними досягненнями: підвищенням урожайності, використанням сучасних агротехнічних прийомів. Тому на полях у Ченських – налагоджена сівозміна, дотримується весь технологічний ланцюжок обробітку землі. Особлива увага приділяється добору сортів і правильній агротехніці їх вирощування.

Звичайно, не все так легко в роботі фермера, як може здатися на перший погляд. Адже праця на землі – це завжди неспокій душі, подолання труднощів та значний ризик вкласти гроші і не отримати прибутку. Та як би не було важко, Олександр Анатолійович, як і батько, роботі на землі планує присвятити все своє життя.

Олена ХАРЧЕНКО, власкор «Одеських вістей», Фрунзівський район