Вона – депутат Одеської обласної ради, начальник Головного фінансового управління області. Щільний графік роботи не завжди переривається вихідними. До неї часто звертаються. Їй вірять. Передвиборна програма щоденно підтверджується працею. Висока професійність, освіта, досвід, активна участь у громадському та соціальному житті, принциповість та відкрита громадянська позиція, щирість та людяність – по таким якостям Марину Анатолівну знають земляки, яких вона глибоко поважає, заради яких готова працювати й надалі.

Завжди приємно вражають скромність, лагідність і тендітність цієї самодостатньої розумної жінки.

– Марино Анатоліївно, сьогодні все більше жінок в Україні обіймають високі державні посади. Це позитивні тенденції?

– Гадаю, що так. Жінки вміють послідовно і наполегливо працювати, налагоджувати стосунки. Нехай не ображаються чоловіки, але нам Бог дав розвинену інтуїцію. Тому жінка може все зрозуміти, виважити, помітити ті речі, на які чоловіки не звернули б уваги. А у великих справах дрібниць не буває – важливо все. До того ж, як на мене, жінкам більшою мірою притаманні такі риси, як скрупульозність, уважність, послідовність, відповідальність. Та все ж головне не в тому, якої статі людина, а як ставиться до справи.

– Ви багато уваги приділяєте депутатській діяльності не тільки в обласній раді, а й безпосередньо в окрузі. У вас дуже відповідальна посада в обласній державній адміністрації. До того ж, тримаєте в полі зору реалізацію проекту «Народний бюджет». Чи вистачає на все часу, особливо на домашні справи?

– Справа не в часі, а у ставленні до його використання. Добре розумію, що ніхто часу в добі не додасть, тому заздалегідь обмірковую наступний день, аналізую події минулого. Якщо людина не може організувати свою діяльність самостійно, то, звичайно, з’являється безліч проблем. Це стосується не лише посадовців, а й будь­кого. Маю собі за правило: «Найбільша втрата – втрата часу». А домашні справи, діти – то святе. Кожна жінка мене зрозуміє.

– Окрім того, Ви тримаєте високий темп у роботі.

– Є трохи. То вже особливість мого характеру, з дитинства набутих звичок. Можливо, декому здається, що я поспішаю. Я просто так живу, не гаючи часу. Нас завжди чекає безліч відволікаючих сюжетів. Гадаю, слід не забувати про головне і знати, чого прагнеш.

– Марино Анатолівно, Ви фінансист високого ґатунку, добре розумієтеся на проблемних питаннях наповнення і використання бюджету. Як на Вашу думку, без чого сьогодні неможливо рухатись вперед?

– Знаєте, у державі, в області, районі, чи селі – як у сім’ї – без господарського підходу до справи ми далеко не зрушимо з місця. Якщо будемо більше витрачати, ніж заробляти, то прогресу досягнути не вдасться. Наповнення бюджетів усіх рівнів, серйозний контроль і висока відповідальність за його використання – наше спільне завдання. Власне, це й передбачає розгорнутий у нашій області проект «Народний бюджет». Але вирішуючи фінансові проблеми, ми не повинні втрачати моральні та духовні засади.

– Ви багато уваги приділяєте відродженню храмів, сприяєте їх розбудові. Що для Вас віра?

– Я в душі віруюча людина. Переконана, що не тільки наші вчинки, а й помисли мають бути праведними і світлими. Це єдиний шлях до гармонії та розквіту, яких так прагне кожен із нас. Жити для людей мене вчили бабуся, мама. Цьому я вчу і своїх дітей.

– Ваше дитинство пройшло у Граде­ницях, де Ви з відзнакою закінчили 9 класів. Далі – успішне навчання у фінансово­економічному коледжі, економічному університеті, академії державного управління при Президентові України. Економічна освіта, робота у фінансовій сфері якимось чином вплинули на формування життєвих орієнтирів?

– Я зрозуміла Ваше питання. Існує думка, що професія накладає відбиток на свідомість людини. Мабуть, що слабші морально­етичні основи, то більше це проявляється. Мені, вважаю, пощастило, бо те, чого навчили батьки, залишається зі мною назавжди. І своїм дітям я намагаюсь прищепити такі ж моральні принципи, без яких неможливо стати повноцінною людиною.

– Як Вам вдається зберегти лагідність і жіночність при такому серйозному професійному навантаженні?

– Я про це не замислювалася. Зали­шаюся вірною з дитинства основним життєвим орієнтирам: любити людей, допомагати іншим, чесно працювати.

– А чим Ви любите займатись у вільний час?

– Люблю бувати дома, спілкуватись з мамою, синами, разом працювати в городі, саду. Це дуже корисно і приємно – щось виростити власними руками. А ще із задоволенням всією сім’єю дивимося футбол. Мій дідусь був футболістом. Він привчив мене до здорового способу життя, занять спортом.

– А що Ви вважаєте найважливішим у вихованні дітей?

– Стати другом своїм дітям. Тоді вони захочуть наслідувати нас, дорослих. І обов’язково вчити добру. Завжди найкращим вихователем є власний приклад. Дітей треба любити і давати їм можливість бути самостійними. Це таке щастя, коли вони довіряють тобі і звертаються по пораду. Я цього прагну. Заради цього варто жити.