У Сяоін народилася в провінції Цзянсу. У 1986­-87 рр. – співробітник Департаменту у справах СРСР та Східної Європи МЗС КНР, 1988 – 92 рр. – аташе Департаменту у справах Східної Європи та Центральної Азії МЗС КНР, 1988 – 93 рр. – віце­консул Генконсульства КНР у Хабаровську (Російська Федерація) 1988 – 94 рр. – третій секретар, заступник начальника відділу, начальник відділу Департаменту у справах Східної Європи та Центральної Азії МЗС КНР, 1999 – 2002 рр. – радник Посольства КНР у Литві, 2002 – 2004 рр. – радник Посольства КНР у Казахстані, 2004 – 2007 рр. – радник Департаменту у справах Східної Європи та Центральної Азії МЗС КНР, 2007­2008 рр. – заступник директора компанії «Газопровід Транзит – Азія» китайської нафтової корпорації. Із 30.12.2008 р. – Генконсул КНР в Одесі.

Пані У Сяоін – кандидат гуманітарних наук, заміжня, має сина.

Інтерес до Китаю сьогодні постійно зростає. І це не дивно. Доки всі із захватом міркували про переваги капіталістичного способу виробництва і глобалізували світ за образом і подобою США, у Піднебесній резонно замислилися про те, що для нормального розвитку необхідні полюси, різні вектори. Саме вони забезпечують напруження, що допомагає відбирати найбільш життєздатні форми організації праці та виробництва, роблять економіку конкурентоспроможною. Тому 35 років тому Генеральний секретар Компартії Китаю Ден Сяопін і ухвалив рішення щодо реформування економіки країни на основі багатоукладності. Він оголосив принцип «чотирьох модернізацій». Відповідно до цього принципу економіка була поділена на чотири сектори — оборонну промисловість, сільське господарство, науку і промислове виробництво. Пріоритетною було обрано стратегію «соціалістичної ринкової економіки».

До вступу до Світової організації торгівлі Китай готувався довгих 15 років, скрупульозно, ретельно вивчаючи найдрібніші деталі документів, які належало підписати. У підсумку, власні ринки він захистив краще від усіх у світі, забезпечивши також успіх тотального наступу власної продукції й відкриття виробництв на ринках практично усіх розвинених країн. І не потрібно думати, що йдеться про ширвжиток. 85% китайського експорту до країн Євросоюзу – це продукція наукомістких машинотехнічної та хімічної галузей промисловості.

Три десятиліття внутрішній валовий продукт Китаю зростає у середньому на 9,8% за рік. У 2010 році, коли ще не усі країни вийшли з кризи, китайська економіка зросла на 10,3%. Тому не випадково Китай усе частіше розглядають як державу, яка зможе відновити систему стримувань і противаг, що зруйнувалася з розпадом СРСР, як державу, яка прагне зупинити рух світу до хаосу, не претендуючи при цьому на гегемонію.

Китай одним з перших встановив дипломатичні відносини з незалежною Україною, виступає гарантом її ядерної безпеки. У 2010 році Президент України Віктор Янукович відвідав з офіційним візитом Китай. У 2011 році нашу країну з візитом­відповіддю відвідав Голова КНР Ху Цзіньтао. Головним підсумком зустрічей на найвищому рівні став висновок про стратегічне партнерство наших країн. Це, своєю чергою, відкриває широкі перспективи для розвитку взаємовигідної співпраці у найрізноманітніших сферах. Обсяг двостороннього товарообігу зріс із 230 мільйонів доларів США у 1992 році до 10 мільярдів у 2011 році.

Генеральне консульство КНР в Одесі очолює пані У Сяоін – чарівна жінка з пильним поглядом розумних очей. Прийшовши на інтерв’ю і познайомившись із нею, я не могла не запитати, чому у такі складні посткризові часи лідерами дипломатії своїх країн у консульських службах усе частіше стають жінки?

– Гадаю, це відбувається тому, що світ змінюється, – відповіла пані У Сяоін. – Стало більше ділових жінок, більше жінок приходить і у сферу дипломатії. Від природи ми, жінки, відповідальніші, ретельніше продумуємо свої кроки. Напевно, у сучасному світі, який так швидко змінюється, жінка виявилася більш готовою відповідати на усі виклики, швидко знаходити необхідні компроміси. Проте я все­таки вважаю дипломатію не жіночою професією. Оскільки за традицією жінка відповідальна ще і за родину, що для суспільства є головним її призначенням.

– Одеса є містом вищих навчальних закладів. І серед ректорів вузів теж є одна жінка – депутат міської ради, ректор Національного морського університету, де навчається багато молоді з Китаю, Ірина Морозова. Ви знайомі з нею?

– Ще ні. Я взагалі хочу перед 8 Березнем влаштувати якийсь цікавий захід для одеситок. Сподіваюся, з багатьма яскравими особистостями мені вдасться там познайомитися.

– Ви попрацювали в різних країнах. А якою побачили Одесу, що вразило найбільше?

– Я люблю міста, у яких збереглася стара архітектура. В Одесі, місті за китайськими мірками маленькому, відчувається, що будували її люди різних нацональностей. Злиття культур, багатонаціональність – це риси Одеси як європейського міста, що мені імпонують.

– Після втрат, пов’я­заних з культурною революцією, вашій країні вдалося швидко зорієнтуватися, визначити новий курс, почати розвивати багатоукладну економіку, при цьому встигаючи навчатися по усьому світу всьому найбільш передовому.

– Це дійсно так. Після культурної революції треба було, насамперед, відновити виробництво. Була розроблена політика, яка дозволила на пільгових умовах залучити іноземний капітал. Крім того, ми ухвалили закони, що захищають права та інтереси інвесторів. Це було дуже важливо для того, щоб інвестори приходили до Китаю з довгостроковими проектами.

Далі акцентували увагу на створенні вільних зон. Для них знов­таки було розроблено спеціальну політику. Вільні зони у перші роки звільнялися від податків, щоб підприємства і виробництва могли зміцніти. Одночасно почалася масова підготовка кадрів, здатних працювати на найсучасніших виробництвах. Для цьо­го була ухвалена доктрина освіти, заснована на тому, що ми навчаємося по усьому світу, запрошуємо до себе відомих фахівців. Англійську почали вивчати в молодшій школі. Це дозволило зняти перепони в одержанні та освоєнні потрібної інформації. Після кризи усі шукають відповідь на запитання, якою має бути посткризова економіка? І кожна країна відповідає по­своєму. Але вже сьогодні зрозуміло: якщо до 2008 року усі намагалися бути схожими на США, то сьогодні картина світу змінилася. Потрібні нові підходи, ідеї, стратегії.

– Криза змусила багато країн скоротити витрати на фундаментальну науку. Китай же, розуміючи, що саме ці дослідження в майбутньому стануть основою розробки нових технологій виробництва і матеріалів, методів лікування, лікарських засобів, як і раніше, приділяє їм пильну увагу. Оскільки Одеса відома серйозними науковими школами, хотілося б налагодити ефективний діалог наших вчених з китайськими.

– Про це у мене була розмова з ректором ОНУ ім. І.І. Мечникова. Уже досягнуто деяких домовленостей. Тим більше, що форми організації наукової роботи у нас схожі – при вузах працюють НДІ, які займаються найбільш перспективними напрямами досліджень. Я буду сприяти налагодженню контактів між вченими наших країн, активнішому обміну викладачами.

– Пані У Сяоін, Ви виступили ініціатором поїздки делегації нашої області на чолі з головою обласної ради Миколою Володимировичем Пун­диком до провінції Шань­дун – одного із центрів аграрного сектору економіки Китаю. Який розвиток одержить ця ініціатива надалі?

– Одеська область має у своєму розпорядженні чудові умови для розвитку сільського господарства. Вони в чомусь схожі з умовами у провінції Шаньдун. У нас орних земель небагато, але годувати доводиться велику кількість людей. Тому методи ведення сільського господарства повинні бути дуже ефективними. У вас чудові землі, на яких, цілком можливо, вдало прижилися б якісь наші технології вирощування сільськогосподарських культур. Однак і вашим, і нашим вченим та аграріям для адаптації якоїсь технології або культури в нових умовах, внесення коректив необхідно кілька місяців пожити і попрацювати в іншій країні. Із цим поки що виникають деякі проблеми. Але, гадаю, у найближчому майбутньому вони розв’яжуться.

– Жителів регіону, звичайно, цікавить, як просувається ідея створення у нас великими китайськими інвесторами двох індустріальних парків…

– Це масштабний проект, що потребує проходження усіх етапів узгоджень по обидві сторони. Індустріальні парки – одна з найбільш прогресивних форм організації ділових контактів, оскільки у ХХI столітті економічні відносини між державами не мають права замикатися тільки на торгівлі.

– А помріяти про появу регулярного авіарейсу Пекін – Одеса можна?

– Помріяти – так. Тим більше, що на перспективу я не сумніваюся, що так і буде. До Києва прямий рейс уже є. Але це надзвичайно складне питання. Крім зацікавленості самих країн, потрібно ще одержати дозвіл тих держав, чий повітряний простір доведеться перетинати під час польоту. Крім того, потрібен достатній пасажиропотік.

– Чи будете Ви сприяти проведенню двосторонніх ділових форумів?

– Звичайно. У минулому столітті багато моїх співвітчизників знали російську мову. Тепер же молодь, в основному, навчається у США та Європі. Про Україну знає мало. Тому ми будемо прагнути побудувати міст взаємовигідних контактів між представниками бізнесу України та Китаю.

– Враховуючи усезростаючий інтерес до Китаю, успіхи ваших співвітчизників – випускників Одеської державної музичної академії імені Нежданової на найпрестижніших конкурсах, чи плануєте Ви відкрити в Одесі китайський культурний центр?

– Питання про те, як зробити культурні контакти різноманітнішими, ми обговорювали з головою обласної ради Миколою Володимировичем Пун­диком. Поки ж постараємося запросити якийсь колектив або організувати виставку в одному із залів Одеси. Де саме – значення не має. Головне, щоб людям це було цікаво.

– Уродженець Шанхая Вонг Кар­Вай змусив усіх захопитися китайським кінематографом, зробив успішну кар’єру в Голлівуді. Кінематографісти Китаю одержують головні призи в Каннах і Берліні. Чи будуть покази китайських фільмів в Одесі (фільми різних країн ідуть у кінозалі Одеської кіностудії постійно) і чи стануть картини з Піднебесної учасниками Одеського кінофестивалю?

– Тут теж треба багато попрацювати, щоб представники двох країн краще дізналися один про одного. Адже в Україні мало знають, наприклад, про кінофестиваль у Шанхаї. Але це справді дуже цікавий напрям співпраці у сфері культури.

– В Одесі є гімназія № 1 імені Алли Бистриної, де діти вивчають китайську мову. Ви були учасницею одного із заходів у цій школі. І батьки говорили про те, що вважають вивчення китайської дуже перспективним для дітей заняттям. Можливо, їхня робота в майбутньому буде пов’язана з вашою країною. Це зовсім нова реальність, заснована на розумінні ролі Китаю у сучасному світі...

– Цікаво, що в українців є талант до вивчення китайської мови. На міжнародних конкурсах часто перемагають саме українські студенти.

Я назвала рішення дітей з гімназії № 1 вивчати китайську мову – одним із найскладніших. Наша мова, враховуючи поступальний розвиток країни, справді перспективна. Тим більше, що вже сьогодні в Китаї навчається чимало студентів із усього світу. Виходить, вони готові й працювати у нас. Діти з першої гімназії мені дуже сподобалися. Я по­обіцяла запросити їх на відповідний захід до Консульства.

– Пані У Сяоін, останнім часом усіх захоплюють успіхи китайських спортсменів у стрибках у воду, гімнастиці, фігурному катанні, інших видах спорту. Правильна державна політика стосовно розвитку спорту дозволила виграти літню Олімпіаду 2008 року в Пекіні у неофіційному командному заліку. Чи будуть контакти на рівні ди­тячих тренерів?

– Гадаю, так. Діти та їхні наставники завжди особливо відкриті до нових контактів і зустрічей.

– А Ви самі займаєтеся спортом?

– Я намагаюся загартовуватися і щодня виділяю годину на заняття йогою.

– Зрозуміло, що у дипломата завжди вистачає справ і турбот. Але чи вдається викроїти час на перегляд спортивних репортажів, щоб повболівати за своїх? І які види спорту Вам подобаються?

– Назвати себе спортивним уболівальником я не можу. З видів спорту подобаються ті, які ближчі до мистецтва, – фігурне катання, художня гімнастика. Гадаю, одесити їх теж люблять.

– Дякую за бесіду. Успіхів Вам у всіх Ваших починаннях.