З Михайлом Івано­вичем Владом, першим заступником голови Арцизької райдержадміністрації, ми зустрілися через декілька тижнів після сесії районної ради. До нього в мене виникло кілька запитань.

– Михайле Івановичу, на попередній сесії районної ради Ви, інформуючи про підсумки виконання програми соціально­економічного та культурного розвитку району за 2011 рік, а вони втішні, все ж таки відзначили: «…разом з тим істотного підвищення рівня життя населення не відбулося». Але ж і в доповіді, і в подальших виступах депутатів позитиву було багато.

– Та я й не заперечую цього. Спря­мовані на розвиток економіки зусилля місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування справді були результативними. Обсяг реалізації промислової продукції у порівнянні з 2010 роком зріс на 58 відсотків, а в сільському господарстві – майже на 30%. Збільшилися власні надходження до місцевого бюджету, до Пенсійного фонду. Немає заборгованості із зарплат підприємств усіх форм власності. І очевидна тенденція до зростання середньомісячної заробітної плати. За минулий рік промислової продукції було реалізовано на 42,7 млн гривень більше, ніж у 2010­му. Непоганий результат, погодьтеся. Однак позитивної динаміки досягнуто, переважно, за рахунок стабільної роботи підприємств харчової промисловості. Скажімо, продукція нашого молокозаводу популярна не лише на ринках району, але й усієї області. Цим і пояснюється збільшення обсягу її реалізації майже на 60 відсотків. Зріс обсяг реалізації продукції м’ясопереробки Арцизької м’ясної компанії, склавши понад 4 мільйони гривень, а також заводу залізобетонних виробів. Хоча це підприємство, як і раніше, працює в режимі оплачених замовлень, інакше кажучи, періодично. Сезонно працюють і обидва наші хлібоприймальні підприємства – Арцизьке та Аліягзьке.

– А що із Главанським заводом будматеріалів? Свого часу його продукція була дуже затребуваною.

– Тут похвалитися немає чим. Гла­ванський завод, як і експериментальний, і цегельний цех не діють уже протягом декількох років. Відновити б виробництво. Адже будівельний камінь, як і та ж цегла, затребувані не менше й сьогодні. Але на це немає коштів. Немає поки що й інвестора.

– І все ж таки головною галуззю в районі залишається сільське господарство. Судячи з показників, справи тут ідуть непогано. Обсяг валової продукції перевищив запланований програмою.

– Це так. Зібраний урожай зерна – а це понад 200 тисяч тонн за врожайності 37,9 центнера з гектара – дозволив перевищити показник і за програмою «Зерно 2011 – 2015 рр.», і за програмою соціально­економічного розвитку на 2011 рік. Саме за цими показниками наш район посідає провідне становище серед інших районів області. Хлібороби цим пишаються. Особливо тих господарств, чий внесок у загальний вал зерна найбільший. Зокрема, фермерського господарства «Агрофірма «Бургуджи», ТОВ «Агрофірма «Дністровська», ТОВ «Агропрайм Холдинг». Так само успішно виконана програма і з виробництва олійних культур – на 113,6 відсотка.

– Знаєте, про що я зараз подумала? Якби був такий же стан справ в районі і з тваринництвом, то наскільки б міцнішою була його економіка. Але ж є господарства, у яких тваринництво просто ігнорується. Хоча колись у них ферми великої рогатої худоби були.

– Справа в тому, що ця галузь для бізнесу дуже складна. Адже прибутків доводиться чекати три роки і більше. Без дотації держави на тваринницьку продукцію, доплати на збільшення поголів’я худоби просто не обійтися. Надію вселяє те, що обласна держадміністрація та обласна рада цього року мають намір даній галузі приділити особливу увагу. І держава планує збільшити в неї фінансові вливання. Сільгосптоваровиробників надихає те, що 2012 рік оголошений Роком розвитку тваринництва. У зв’язку із цим розроблено велику програму, що передбачає реконструкцію та спорудження тваринницьких комплексів. Визначені райони і навіть господарства, які в цій програмі будуть задіяні.

– Арцизький район увійшов до цього числа?

– Увійшов. Безпосередньо це стосується агрофірми «Дністровська». Увага акцентується на молочному тваринництві. У підсумку нинішнє поголів’я дійного стада з 375 голів буде збільшено до 800. Проект дорогий – понад 24 мільйони гривень, і розрахований на чотири роки.

– Маються на увазі бюджетні кошти?

– Не всі, а 18 мільйонів. Решта від агрофірми. Проект дуже важливий, вартий, на нього великі надії покладаємо. Я скажу, що і в свинарстві відзначається стабільне зростання поголів’я: проти 2010 року маємо майже на 4 тисячі голів більше. Причому 60 відсотків усього поголів’я утримують реформовані сільськогосподарські підприємства. Це тішить.

– Михайле Івановичу, колись по всій окрузі славилися птахоферми Арцизького району. Одна лише Вознесенська чого була варта.

– Були такі колись. Але тепер ні у Вознесенці, ні у Павлівці та Новій Іванівці, Острівному їх немає. І відновити їх не уявляємо як. То ж, всі 244 тисячі голів птиці належать винятково приватному сектору. Але якщо говорити про перспективи розвитку тваринництва в районі, то вони є й цілком реальні. Завданням, як і раніше, залишається не лише зберегти наявне в районі поголів’я, але й збільшити його. Тому що це – зайнятість населення в селах і зростання добробуту людей. Це саме те, до чого ми й прагнемо.

Таїсія Баранова, спецкор «Одеських вістей», Арцизький район

«Городня» ситуація

Ціни на продукти можна знизити за рахунок створення оптових ринків. І одночасно врегулювати цілу низку соціально значимих питань. Принаймні, так вважають учені Інституту проблем ринку та економіко­екологічних досліджень Одеського відділення Національної академії наук України.

Успадкована від минулого система овочесховищ недосконала – через відсутність належних умов для зберігання овочів та фруктів до 35% вирощеного врожаю пропадає, не доходячи до прилавка. Спосіб заповнення їх відсутньої кількості за рахунок імпортної продукції економічно не раціональний, тому що ми цим підтримуємо іноземних, а не власних товаровиробників. І відбувається підривання національного ринку, вважає заступник завідувача відділу ринкових механізмів та структур ІПРЕЕД Володимир Лисюк. Для того, щоб витримати конкуренцію з валом іноземних продуктових постачань, український фермер змушений свій товар продавати за заниженими цінами. Самому займатися збутом вирощеного продукту фермерові­одинакові не під силу, оскільки потрібно паралельно організувати багато додаткових виробництв, наприклад, з розфасування овочів, упакування їх у тару. Тому йому нічого не залишається, крім як упокорюватися з послугами перекупників. Ланцюжок просування товару до споживача складається з 3­4 ланок. Відповідно, він у кілька разів дорожчає.

Вихід з «городньої» ситуації вчений вбачає у створенні оптових ринків. Показовий приклад Польщі, де існує вже 6 таких центрів. В Україні це питання довго не вирішувалося. У 2009 році був ухвалений Закон України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції», але Мінагрополітики України свого часу встановило для одержання такого статусу занадто суворі вимоги. В Одеській області лицем до цієї проблеми повернулися лише сьогодні.

В. Лисюк, як головний роз­робник критеріїв цієї програми, вважає, що це повинен бути не бізнес­проект, а національний проект.

Що ж це за суб’єкт господарської діяльності? Оптовий ринок – виробничо­торговельне підприємство, обладнане для прийняття великих партій товару, підвезеного машинами, і його тривалого зберігання. Потім ці партії закуповують супермаркети, ресторани, військові частини, дитячі будинки, одержуючи продукцію зі складів після оформлення платежу, що здійснюється на місці.

Як підкреслює експерт, важливо обрати вдале географічне розташування оптового ринку – у центрі логістичного перехрестя. У цьому розумінні найбільш підходящими вбачаються Овідіопольський та Біляївський райони, близькі до портів і з розвинутою мережею плодо­овочевих господарств.