Хіба у 80-х роках XX століття хтось міг припустити, що Україна незабаром стане європейським аутсайдером за кількістю людей, які читають книжки? Звичайно, ні. Бо за радянських часів ми були серед лідерів книгочитання. Але на зміну людині, що читає, прийшли покоління, яких не приваблює книжка. Чому так сталося?

На думку фахівців, значний негативний вплив у цій сфері проявився на початку 90-­х, коли реформувалися видавництва, з полиць книжкових крамниць зникала книжка, люди менше дбали про духовність, а шукали, де б заробити шматок хліба. Згодом книжка, що за усіх часів була джерелом мудрості, стала предметом розкоші. І нині той, хто хотів би звернутися до першоджерел, не має на це коштів. А той, кому вони доступні, не має бажання читати. Діти ж прагнуть бути схожими на своїх батьків. А якщо за офіційними даними 70% українців не цікавляться книжками, а кожен четвертий взагалі їх не читає, то з кого їм брати приклад?

Кажуть, що сьогодні забагато інформації одержує підліток через комп’ютерні ігри, телебачення, тому навіть світові шедеври – твори класиків, учні майже не читають. Чому? Може у них інше світосприйняття, інші герої, інші потреби? Деякою мірою, так. Але звідки їм черпати любов до книжки, що відіграє значущу роль у інтелектуальному розвитку дитини? Беззаперечно, насамперед, з сім’ї, де з покоління в покоління має передаватись цей безцінний спадок.

Знизилась і роль бібліотек у гармонійному розвитку особистості через об’єктивні та суб’єктивні причини. З чиєїсь легкої руки берегині культури і інтелекту нації фінансуються за залишковим принципом, бібліотекарі почуваються соціально незахищеними. Скорочено кадри і ставки до 0,25­0,75%, приміщення не опалюються. Це не тільки негативно позначається на фізичному здоров’ї працівників, а й на стані книгозбірні і великою мірою на читацькій аудиторії.

Бібліотеки Кодимського району вже по кілька років не одержують поповнення бібліотечного фонду. Книжки старі, в обшарпаних обкладинках. А новий час вимагає оновлення фонду. З новинками літератури читачі знайомляться безпосередньо з власних зібрань бібліотекарів, на виставках. І все ж, закохані у книжку люди прагнуть залучити до читання якнайбільше дітей.

– Ми намагаємося задовольняти їхні навчальні запити. Для розширення інтересів підростаючого покоління, використовуємо виставкову роботу, масові заходи, літературні об'єднання. У школах організовуємо огляди літератури, лекції, бесіди, вікторини, конкурсно­пізнавальні програми, літературно­музичні зустрічі. Працюємо також з дошкільнятами, залучаючи їх до світу книжки, – розповідає завідувачка Кодимської ра­йонної дитячої бібліотеки Оксана Бабчинська.

Кількість тих, хто регулярно читає літературні твори, цікавиться новинками, користується словниками, хто любить друковане слово, незначна як на районному, так і на вищому рівні. Загальнокультурну, просвітницьку, освітню роль бібліотек визнають не тільки засоби масової інформації.

– Необхідність повернення в соціум книжки й читання як найбільш вагомих чинників впливу на стан розвитку людської особистості, нації та держави є очевидним для будь­кого, хто об’єктивно оцінює нинішній рівень моральності, культури, інтелектуального розвитку населення України – про це йдеться у відкритому зверненні Української асоціації видавців до міністра освіти і науки, молоді та спорту Дмитра Табачника.

Для порятунку українського книговидання з бюджету щороку потрібно виділяти понад 300 міль­йонів гривень на купівлю книжок для бібліотек. Однак, видавці кажуть, що цих грошей недостатньо. На цю вкрай необхідну Україні справу потрібно близько 500 мільйонів. Тому видавці закликають замість пляшки горілки раз на місяць придбати книжку і прочитати її. Адже не читаючи, українська нація деградує. Дані Книжкової палати свідчать: лише 20% громадян постійно читають книжки, а майже половина населення взагалі не купує і не читає літератури.

На відродження української книжки цього року виділено 40 мільйонів гривень бюджетних коштів. Це дуже мало. Сьогодні для людей з невисоким рівнем життя бібліотека залишається єдиним джерелом поповнення інформації. Однак система дотацій не дає змоги бібліотекам самотужки поповнюватись. Через те і їх пропозиції найчастіше не задовольняють попит юнацтва. А це не сприяє розвиткові зацікавлення до читання. Така вкрай негативна ситуація повинна б стривожити чиновників. Адже вже давно назріла проблема розвитку бібліотек, покращення ситуації з комплектуванням, оснащенням новітніми інформаційними ресурсами, підвищенням кваліфікації бібліотечних працівників. Це в тому разі, якщо Україна не ставить за мету перетворитися на країну булгаковських швондерів.