Фрунзівський професійно­тех­нічний навчальний заклад існує понад 21 рік. Донедавна це було аграрне училище, та майже три роки тому воно здобуло статус професійного ліцею. До його складу також належить відділення, що в селищі Красні Окни сусіднього району. Відтак у ліцеї сьогодні здобувають середню спеціальну освіту 437 уч­нів. Зокрема навчаються таких робітничих професій: тракторист­машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва (категорії «А», «В»); слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування; водій автотранспортних засобів (кате­­горія «С»); кравець; кухар; лісник, єгер; електромонтер з ремонту та обслуговування електро­устаткування; бджоляр. Два ро­ки поспіль у ліцеї здійснюють також набір групи допрофесійної підготовки, де навчаються після закінчення 8­го класу.

Говорячи про проблеми, дирек­тор ліцею Ігор Миколайович Мар­тинюк передусім переймається станом матеріальної бази для підготовки фахівців. Взяти хоча б техніку для навчання трактористів – усі машини дуже старі, тож для підтримання їх у робочому стані доводиться витрачати немалі кошти, які можна було б спрямувати на розвиток нав­чального закладу. Ще одна про­блема полягає в тому, що після закінчення ліцею діти йдуть на роботу до сільгоспвиробників, які мають сучасну комп’ютеризовану техніку, і доводиться знову вправлятися у водінні, але вже диво­комбайном чи трактором. Звичайно, безперечним плюсом випускників ліцею є знання будови машин, адже за три роки учні не один раз розбирають і складають механізми. Та все ж це робиться на застарілій техніці, якої сьогодні вже мало у сучасних аграріїв.

З усіх спеціальностей, які готує Фрунзівський ліцей, дещо кращі справи з навчанням кравців. Нині у їхньому розпорядженні є 5 нових промислових швейних машин, сучасні оверлок та праска. Все це придбано у 2009 році за рахунок районного бюджету. Хоча профтехосвіта й фінансується з області, районна влада дуже допомогла в покращенні матері­альної бази для навчання кравців. Нове обладнання і те, що було до цього в майстернях, дають змогу готувати справді кваліфікованих робітників за даною професією.

Особливе занепокоєння дирек­тора викликає стан гуртожит­ку, у якому постійно живуть близько п’ятдесяти дітей. Будівля дуже стара, їй вже 90 років, і при цьому приміщення не знало жодного капітального ремонту. Величезні дерев’яні вікна майже не утримують тепло та не відчиняються у теплу пору року. Двері, підлога, стіни, меблі та й загалом уся будівля ззовні потребують ретельної реконструкції. До того ж, гурто­житок опалюється старими дідівсь­кими грубками, хоча мережа при­родного газу проходить поруч. Буквально декілька років тому в гуртожитку створили непогані побутові умови для того, щоб діти могли прийняти душ чи випрати щось із речей. Тепер планують обладнати зовсім окремий побу­товий блок із відповідними умовами для дівчаток. І це поки що все, що можна зробити за власні кошти навчального закладу.

– На жаль, тих грошей, що ми заробляємо своїми силами, недостатньо для розвитку ліцею, – говорить І. Мартинюк. – На них ми можемо лише виконати якісь невеликі поточні ремонти, підтримати корпуси у більш­менш нормальному стані, впорядкувати територію чи проліцензувати професії. Потрібні серйозніші фінансові вливання для покращення матеріальної бази, для насичення лабораторій та майстерень новим обладнанням, для створення, зрештою, гідних умов навчання за робітничими професіями. Адже прогрес не стоїть на місці, тому і рівень профтехосвіти мусить відповідати сучасним вимогам.

Ще однією великою проблемою Фрунзівського професійного ліцею є проходження випуск­никами практики. У районі пере­важно працюють приватні сіль­госппідприємства, керівники яких неохоче йдуть назустріч навчальному закладу. І причина зовсім не у рівні підготовки фахівців. Справа в тому, що за дитиною на практиці необхідно закріпити відповідальну особу, провести належні відрахування до різних фондів, виплатити заробіток тощо. До того ж робота з механізмами потребує граничної обережності, дотримання норм охорони праці, тим паче коли мова йде про неповнолітніх. На такі ризики йде не кожен директор господарства. Тож кожного ро­ку проблема з проходженням вироб­ничої практики вирішується дуже непросто. Знаючи про це, свого сприяння пообіцяла районна влада. Можливо, з її допомогою вдасться домогтися позитивних зрушень.

Без сумніву, на ниві профтех­освіти вже давно назріла необ­хідність реформування. У цьо­му переконаний колектив лі­­цею. Звичайно, такі процеси не проходять безболісно. Але це єдиний шлях зберегти дану соціально важливу галузь і дати їй нове, сучасне дихання.