Як ми вже повідомляли, в Одесі пройшов круглий стіл, присвячений імплементації в Україні європейської програми ромських посередників. Його організаторами виступили Міжнародна доброчинна організація «Ромський жіночий фонд «Чіріклі» (президент Юлія Кондур) і Рада Європи.

На заході йшлося про людей, які налагодять конструктивний діалог з ромськими родинами, щоб вони одержували паспорти, проходили медичне обстеження, не забували про навчання дітей у школі, влаштовувалися на роботу. Їх називають посередниками, медіаторами. Поки що таких медіаторів у нашій країні всього 50. В Одесі вони одержали сертифікати міжнародного зразка. Враховуючи офіційну чисельність ромського населення – близько 50 тисяч, виходить мало, приблизно один на тисячу. А якщо взяти до уваги, що багато хто через острах негативного до себе ставлення з боку влади і оточення записувалися не ромами, а румунами, мексиканцями, українцями, ситуація виглядає ще більш гнітючою.

ЄВРОПА ПРОПОНУЄ

Революція 1917 року вдарила по найбільш організованій частині циганського населення (оскільки вона ж і була найбільш заможною) – представниках купецького стану, а також по циганських артистах, чиїм основним джерелом доходу були виступи перед дворянами і купцями. Багато заможних циганських сімей залишили своє майно і пішли кочувати, оскільки кочові цигани під час громадянської війни автоматично приписувалися до бідноти.

Після громадянської війни цигани із числа колишніх купців, що стали кочовими, намагалися обмежити спілкування своїх дітей з нециганами, не пускали до школи, побоюючись, що діти випадково видадуть небідняцьке походження. У результаті неграмотність стала в середовищі кочових циган майже суцільною. Як наслідок, багато хто опинився на узбіччі життя. 5 жовтня 1956 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом», що дорівняв кочових циган до дармоїдів і заборонив кочовий спосіб життя. У результаті реалізації указу осіло понад 90% циган СРСР.

Тривалий час здавалося, що Євросоюз якось не помічає проблем, що виникли із приходом мільйонів циган зі Східної Європи після його розширення. Лише зовсім нещодавно Єврокомісія нарешті розплющила очі, скликавши спеціальний «циганський» саміт ЄС щодо цієї проблематики. Голова Єврокомісії Баррозу закликав національні держави «дати реальний шанс» ромам у їхній інтеграції в європейське суспільство.

При цьому він одразу попередив: «Влада, яка намагається розв’язати проблеми ромів, повинна усвідомлювати дуже велику складність реалій їхнього життя. Але вихід є — ми повинні активно підтримувати освітні програми для ромських дітей, допомагати ромам у пошуку роботи, створити їм умови для виходу з «тіні», відкриття власної справи».

У своєму виступі за круглим столом в Одесі керівник групи підтримки Спеціального представника Генерального секретаря Ради Європи з питань ромів Сіксто Моліна особливо підкреслював: програма, ухвалена до 2013 року, повинна тривати й далі, оскільки одразу усіх проблем ромів розв’язати не вдасться. Країни і уряди зобов’язані запастися терпінням і шукати шляхи діалогу з ними. Тим більше, що розуміння важливості пошуку діалогу є у керівництва більшості країн: програма інтеграції ромів починалася з участі 15 із них, потім до програми приєдналися Росія, Велика Британія, Бельгія, Албанія, уже 47 держав шукають розв’язання даної проблеми. І на сьогоднішній день Євросоюз звертається із проханням про розробку національних програм підтримки інтеграції ромів до соціуму. Усього в світі налічується майже 18 мільйонів ромів. З них у Східній Європі — сім­вісім міль­йонів. Дослідження, проведене на замовлення Всесвітнього банку, показало, що восьмимільйонна ромська меншина – найбідніша в Європі. Постійно голодує кожен шостий. Менше 20 відсотків ромів у країнах пострадянського блоку закінчили середню школу. Понад 70 відсотків живуть за межею бідності, не одержуючи ні грошової, ні медичної допомоги, оскільки часто вони не мають жодних документів, що засвідчують особу. Середня тривалість життя на 15 років менша, ніж у цілому по Європі, а рівень дитячої смертності в чотири рази вищий.

Представниця ромського національного агентства з Румунії Маріана Бучану розповіла про більш ніж 10­річний досвід своєї праці. Вона особливо відзначила, що держава знайшла можливості оплачувати працю 80 жінок­медіаторів, які налагоджували зв’язки з ромськими родинами. Важлива також співпраця з місцевими органами влади, особливо в сільській місцевості, де доводиться шукати шляхи для організації ромських класів, спеціальних шкіл, допомагати педагогам тих шкіл, де разом з ромськими навчаються діти різних національностей.

В Іспанії це питання віднесене до розділу місцевої автономії, і в кожному регіоні, залежно від гостроти проблеми, вирішується по­своєму.

Сіксто Моліна говорив і про те, що цілком успішний досвід однієї країни може зовсім не підійти іншим. Тобто універсальних рецептів немає. Потрібні незалежні медіатори, які без протекціонізму жодної зі сторін – ні ромам, ні владі зможуть поступово (на це знадобляться роки) допомогти представникам племені, що вічно кочує, потихеньку звикати до осідлості.

Наприклад, у Македонії ромам почали давати короткострокові кредити на будівництво житла. Це одразу позначилося на поліпшенні умов їхнього життя, здоров’я, підвищило рівень зацікавленості в громадському житті. Тому кредити на житло Сіксто Моліна назвав одними з найважливіших для забезпечення такого «каскадного ефекту».

Із січня 2008 року запрацювало державне Агентство у справах циганської громади в Чехії. Система соціальних допомог у Чеській Республіці складена з розрахунками на середньостатистичну родину із двома дітьми. Як тільки в родині з’являється четверо дітей, їй даються досить високі соціальні допомоги. У цьому випадку працювати стає невигідно. Вигідніше народити дітей і жити на грошову допомогу. У Чехії зараз це перетворилося на ромський бізнес. Втім, у Словаччині та Угорщині теж.

ПОЛІТ ПТАХІВ

НА ІМ’Я «ЧіРіКЛІ»

«Чіріклі» – це міжнародний доброчинний жіночий ромський фонд. У перекладі його назва означає «птахи». Свою історію фонд розпочав з 1977 року з міста Ізмаїла, де на той час діяла найпотужніша ромська громадська організація на півдні України – Асоціація ромів міста Ізмаїла та Ізмаїльського району.

Жінки тоді вирішили: їхньою справою не можуть бути лише діти, кухня і церква. І почали боротьбу за забезпечення рівних прав ромів з представниками інших національностей. Саме з ініціативи фонду вперше в Україні Комітет Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин провів слухання «Сучасне становище ромів в Україні».

НА ШЛЯХУ РЕАЛІЗАЦІЇ

СТРАСБУРЗЬКОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ

27 квітня 2012 року в Інституті законодавства Верховної Ради України пройшла науково­практична конференція, присвячена обговоренню питань удосконалення державної політики, законодавства стосовно ромів на основі міжнародних норм і стандартів з метою ефективної інтеграції ромів в українське суспільство, їхньої участі в соціальному, політичному і громадському житті.

Відзначалося, що за роки незалежності відбулися певні позитивні зрушення. Однак дотепер освітній рівень залишається надзвичайно низьким, 54% ромів не працюють, тільки 3,5% з них одержують пенсії. Проблема працевлаштування дуже складна, тому що, з одного боку, роми не прагнуть працювати, з другого, їх не хочуть на роботу брати (з недовіри) або не можуть (через відсутність у циган належної кваліфікації). Циганська проблема – не ізольована, а обумовлена станом справ у суспільстві. Для успішного розв’язання цієї проблеми потрібна не така, як є, а інша громадська атмосфера: здоровіша, чесніша, інтелектуальніша, креативніша.

Під час конференції був згаданий План дій Ради Європи для України на 2011 – 2014 роки. Один з пунктів даного документа передбачає розробку і ухвалення комплексного Національного плану інтеграції ромів в українське суспільство.

Цей документ повинен опиратися на реальну чисельність ромського населення. У цьому плані великі надії пов’язують із подальшим в наступному році Всеукраїнським переписом населення.

Однак багато ромів дотепер не мають ні свідоцтв про народження, ні паспортів. Було рекомендовано вивчити й впровадити досвід деяких країн Європи, де провадять місячники паспортизації й диспансеризації ромів. Під час перших запрошують одержати документи, під час других – пройти обстеження в медичних установах.

Міжнародна доброчинна організація «Habitat for Huma­nity» і Міжнародний фонд «Від­родження» запускають в Україні проект забезпечення житлом ромів Закарпатської області. Житло не буде безкоштовним – від 30% до 50% вартості будівельних робіт повинні профінансувати самі роми. Передбачається також, що це буде не спорудження будинків «з нуля», а реконструкція або добудування тих, де вже мешкають роми. При реалізації проекту в Україні буде використано досвід країн Євросоюзу, зокрема, Румунії. Там за підтримки «Habitat for Humanity» сотні родин ромів уже одержали житло, профінансувавши 30­50% його вартості (15 тис. євро).

У Закарпатті, до речі, уже виділили день, коли провадиться паспортизація саме ромів.

ТУБЕРКУЛЬОЗ – ЦЕ ХВОРОБА, А НЕ ПРОКЛЯТТЯ

Під час круглого столу в Одесі я з подивом дізналася, що якщо в ромській родині з’явився хворий на туберкульоз, до них у дім ніхто не прийде. Родина залишається в ізоляції. Тому найчастіше діагноз ретельно приховується. Хворий далі спілкується з родичами, стаючи для них джерелом зараження на серйозну недугу.

Медичним координатором програми щодо туберкульозу серед ромів Одещини є головний лікар Одеського міського протитуберкульозного диспансеру № 2 Оксана Леоненко­Бродецька.

Своє основне завдання Оксана Михайлівна вбачає у роз’ясненні людям небезпеки туберкульозу, яка набагато страшніша за проблеми у взаєминах з одноплемінниками. Адже вона може зробити інвалідами або навіть вбити усю родину.

У Оксани Леоненко­Бродецької є пацієнти серед ромів, що ведуть осідлий спосіб життя. Є 6 медіаторів, які й стануть основою проведення роз’яснювальної роботи про необхідність проходження медичних оглядів і, якщо буде потреба, курсів лікування. Причому розраховувати на швидкий успіх складно. Менталітет і звички не змінюються швидко.

У цьому зв’язку хочеться згадати досвід роботи нашої обласної телерадіокомпанії. Ми завжди з гордістю говорили про роботу в ефірі національними мовами. Напевно, сьогодні вже настав час подумати про ромську редакцію або хоча б передачу. Щоб лікарі, педагоги, вчені мали можливість звернутися до широкої аудиторії глядачів і слухачів, разом з ними поміркувати про те, що мусить змінитися у житті ромів у ХХI столітті, обговорити досвід і проблеми. Таким шляхом пішли в Угорщині та Румунії, поступово допомагаючи ромам зрозуміти: світ інтегрується, і всі стають частиною цього глобального процесу. Тому й роми просто зобов’язані знайти в ньому своє місце.