29 червня європейське співтовариство відзначало День Дунаю. 2888 кілометрів мальовничих берегів дарує ця річка народам Європи. Болгарський інженер і художник Ніколай Генчев Георгієв, який видав десятки книжок з видами європейських річок, фотостверджує, що всюди Дунай чудовий, але найкрасивіше призахідне сонце можна побачити тільки в українському містечку Рені. Тут велика європейська річка, вигнувшися, розливається морем. Коли сонце, сідаючи до водного горизонту, потрапляє в оправу берегів, дзеркало річки, яке відображає хмари, перетворюється на величезну картину. Пейзаж художниці­природи змінюється з кожною хвилиною, змушуючи затамувати подих.

Але Дунай – це не тільки дивовижні краєвиди, це – річка­годувальниця, послугами якої активно користуються прагматичні європейці.

Ще 1904 року Румунія спорудила на мисі Ізмаїльський Чатал струмененапрямну дамбу – з метою збільшення водності Сулинського каналу. У 1981­1992 роках країна­сусідка виконала великі гідротехнічні роботи в дельті Дунаю, «випрямивши» шість вигинів Георгіївського рукава, скоротивши його з 110 до 77 кілометрів! Зрозуміло, це ще більше підсилило вже помітну тенденцію перерозподілу стоку дунайської води на користь Румунії.

Якщо до виконання всіх цих гідротехнічних робіт стік Дунаю розподілявся між Кілійським і Тульчинським рукавами у відношенні 7:3, то за матеріалами спостережень 1990­2001 років середня багаторічна витрата води у Кілійському рукаві зменшилися на 28% і становить лише 54% від стоку Дунаю.

Чим це обернулося для Українського Придунав’я? На старих фотографіях і гравюрах видно, що у Вилковому по головній вулиці – Білгородському каналу – ходять вітрильники… Зараз же по цьому каналу можна пройти тільки на човні. Україні за останні роки довелося витратити величезні кошти для розчищення Білгородського каналу – щоб кури перестали його пішки переходити.

Кілька років тому озеро Китай, розташоване на території Кілійського району, перетворилося на калюжу – Дунай був таким низьким, що у цю водойму не набралося води. Щоб урятувати мешканців Китай­озера, довелося спалити величезну кількість електроенергії, накачуючи воду насосами.

Старожили стверджують, що у нашій частині дельти Дунаю кути (так називають маленькі озера, що природно утворювалися між рукавами річки) заростають очеретом і перетворюються на болота…

Тим часом Румунія далі «коректує» Дунай на свій розсуд. Розроблено проект спорудження судноплавного каналу Дунай – Бухарест завдовжки 73 кілометри, завширшки 80 метрів і завглибшки 5 метрів. У процесі будівництва каналу планується реалізація низки потужних гідрологічних і меліоративних робіт. Крім цього, Румунія має намір провести гідротехнічні роботи поблизу міста Тульча на Сулинському каналі, штучно збільшивши радіус його природного повороту. Це, знову ж, призведе до збільшення швидкості плину р. Дунай на даному відтинку і, знову ж, перерозподілу водотоку в бік румунської гідротехнічної системи…

Коли ж Україна ухвалила відновити судновий хід по гирлу Бистре, розпочавши днопоглиблювальні роботи, Румунія залучила все світове співтовариство – пробі, врятуйте унікальну природу дельти! Справжні мотиви «захисників природи» були зовсім інші: наші сусіди не хотіли втратити монополію на єдині «ворота» до європейської річки: до будівництва українського суднового ходу судноплавство по Дунаю здійснювалося винятково через румунське Сулинське гирло, давно випрямлене і «одягнене» у кам'яні береги.

Нещодавно, ознайомившись з проектами Румунії щодо подальших гідротехнічних робіт на Дунаї, які з'явилися у відкритих джерелах, народний депутат України, перший заступник голови парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони Сергій Гриневецький написав запит на ім'я Президента України Віктора Януковича, у якому зазначає, що ці проекти «…можуть призвести до втрати прохідної осадки українських судноплавних рукавів і спровокувати подальше обміління гирл, по яких проходить україно­румунський державний кордон – аж до подальшої деградації української дельти Дунаю та Дунайського біосферного заповідника, який перебуває під захистом ЮНЕСКО. Тобто, дане питання – це питання державної ваги, яке зачіпає національні інтереси України».

…29 червня європейське співтовариство відзначало День Дунаю. У нас заведено «окультурювати» цей день – проводити концерти, фестивалі, конкурси дитячих малюнків. Насправді тут не до пісень і танців: дунайська проблематика заслуговує сер­йозної розмови на міжнародному рівні. Якщо ми хочемо бачити Дунай таким, або хоча б приблизно таким, яким його створила природа. А якщо ні, то нам, українцям, залишиться тільки милуватися сонечком на схилку. Над болотами.