Державу творить суспільство. Призначення держави ефективно керувати суспільно-державним утворенням в інтересах всіх нинішніх громадян країни та прийдешніх поколінь. Суспільно-державне утворення є багатогранною та складною системою кібернетичного типу, здатною до самоорганізації, самовдосконалення та розвитку. Ефективно управляти такою системою та удосконалювати її можуть тільки високоосвічені, професійні, з кібернетичним нахилом та з сучасним світоглядом далекоглядні люди. Не менш важливими для таких осіб є високі моральні якості: відповідальність, правдивість, чесність, порядність, совісність, гуманізм. Адже управління поширюється на окремих людей, колективи, громади, суспільство. Вкрай необхідною умовою результативного управління державою та ефективного її функціонування є взаємна довіра народу та влади, спільність інтересів, єдина мета суспільства та керівництва державою.

Названі комплексні вимоги — професіоналізм (П), моральність (М), довіра громадян (Д) — мають бути притаманні кожному, хто обіймає керівну посаду, приймає державницькі рішення чи місцевого значення. Рівень ПМД повинен бути визначальним при формуванні кадрової еліти — від місцевої до найвищої — при призначенні осіб на відповідальні посади. Саме ці вимоги, переконаний, є ключовими та вкрай необхідними.

А що маємо в Україні?

Глава держави за освіченістю (за фактом) — нижче середньостатистичного громадянина. Як наслідок, він є об’єктом насмішок з боку громадян, персонажем анекдотів та народного гумору. Масові прояви зневаги до нього та несприйняття як лідера проявляються в поширенні листівок з саркастичним текстом, скандуванні на стадіонах кричалок на зразок «Спасибі жителям…», розповсюдженні футболок з таким же надписом, забризканні фарбою біл-бордів тощо. Влада, насамперед силові структури, подає такі акції як звичайне хуліганство, хоча всі в країні — від малого до старого — знають справжню причину: зневага та гнів більшості громадян. У відповідь — побудова «вертикалі» та посилення репресивних органів заради самозбереження, помста опонентам насильницькими методами, непомірне самозбагачення і т. ін.

Про ефективне управління державою годі й говорити. Розпочаті так звані реформи спричинили масові протести населення. Україна в міжнародному сенсі має дуже низький імідж, і, за нинішньої влади, він стрімко знижується. Через недолугу політику з’явилися ознаки міжнародної ізоляції країни.

Верховну Раду громадяни характеризують «епітетами»: «верховна зрада», «клоунада», «цирк» тощо. Коли йде пленарне засідання і спостерігаєш по ТБ, як за жестом руки Чечетова половина людей в залі, ніби дресировані мавпи, тиснуть на кнопки, виникає стовідсоткове враження, що дивишся циркову виставу. Не кращої думки українці й про інші органи влади.

Відтак вкрай гостро стоїть питання: як кардинально змінити стан справ в управлінні державою та осучаснити його? На погляд автора цих рядків, необхідною умовою є відбір людей у владу за комплексним критерієм ПМД. Як це можна здійснити?

За критерієм «П» відбір потен­ційних кандидатів слід тестувати за схемою зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) з проблем глобальних чи регіональних для країни (в рамках фаху претендента). Претендент має викласти та обґрунтувати свої концептуальні бачення, ідеї та способи розв’язання проблем чи кардинального удосконалення в певній функціональній сфері країни за темами, визначеними за «правилом жеребкування».

Робота (текст) оцінюється за шкалою «відмінно», «добре», «задовільно», «погано», «дуже погано». У випадку «відмінно» чи «добре» претендент стає потенційним кандидатом місцевого чи загальнодержавного рівня в депутати або на інші керівні посади. Ті, хто отримав «задовільно», може переатестовуватися не раніше, як через два роки; хто отримав «погано» чи «дуже погано» — не раніше, як через 5 років.

Тексти тестової роботи кожного претендента (без правок), рецензії експертної комісії, оцінки слід публікувати в друкованих ЗМІ відповідного регіону.

Так має створюватися корпус потенційних кандидатів (корпус резерву) на керівні посади та кандидатів у депутати з різних профілів та напрямків і різних ступенів управ­лінської ієрархії в розрізі регіонів (областей). Склад резерву має бути в динаміці — поповнюватися безперервно. Громадяни матимуть змогу прискіпливо оцінити кожного «до того», щоб голосувати на виборах «не серцем», а розумом. За такого підходу ймовірність попадання у владу «проФФесорів», секретарок, особистих перукарів, «вишибал» близька до нуля.

Що стосується критеріїв «М» та «Д», то тут оцінки мають давати виборці при голосуванні. Зрозуміло, що люди враховуватимуть також оцінку за критерієм «П» та власну думку щодо якості тестової роботи претендента.

Проходження через ЗНО має бути платним (в рамках собівартості). Причому, можна повернути тим, хто отримав «відмінно», 50% внеску, хто «добре» — 25%. Іншим — нічого не повертати.

Щоб позбутися «варягів», кандидатами в депутати можуть бути тільки ті, хто проживає в області/районі не менше 10 років.

Недопустимо і принизливо, коли будь-хто може побудувати один-два дитячі майданчики чи роздати 100 — 200 пакетів з гречкою та олією, і йому — «зелене світло» в депутати. Напрошується висновок: живемо, щонайменше, в країні дурнів. І цьому самі ж сприяли.

Описаний вище підхід формування корпусу потенційних управлінців стимулюватиме активізацію громадян, заохочуватиме до набуття якіс­ної освіти та підвищення професіоналізму та конкурентоздатність тих, хто бачить себе майбутнім посадовцем, позитивно позначатиметься на суспільно-політичному житті загалом.

Зрозуміло, «фільтр» на ПМД не забезпечує абсолютну гарантію. До того ж людина може змінити принципи та погляди, наприклад, за певну користь. У такому випадку неодмінно має бути передбачена система швидкого відкликання та позбавлення посад. Це є своєрідний запобіжник. Будь-яка динамічна система передбачає заміну «вузла» чи окремої деталі, якщо вони перестають діяти згідно з конструктивними призначеннями.

Описана система формування корпусу потенційних кандидатів в народні чи місцеві депутати та на інші керівні посади сприятиме підвищенню якості кадрів усіх ланок та є запобіжником проходження випадкових людей чи «кумів» у владу. Крім того, описаний підхід фактично є складовою громадянського суспільства. Неможливе реальне громадянське суспільство без прав та дійових механізмів впливу на владу. Інакше — то є фікція.

Пропоную опозиційним силам описану концепцію доопрацювати й включити в передвиборну програму.

Незгода чи аргументація, що такого нема в жодній країні, — не переконливі. По-перше, нема жодної країни, яку за безладдям та свавіллям влади на всіх рівнях «вертикалі» можна порівняти з нашою. По-друге, завжди десь щось з’являється вперше.