На засідання тимчасової комісії з питань погашення заборгованості за зарплатою та легалізації доходів, що проходило під керівництвом першого заступника голови облдержадміністрації Наталі Чегодар, були запрошені представники підприємств­боржників.

Комісії давали свої пояснення 13 «іменинників». За ступенем закоренілості боргових ситуацій на підприємствах вони ділилися на категорії таких, що явно проштрафилися, неплатників із імовірною заборгованістю та, нарешті, банкрутів. Це однаково стосується й державних, і приватних підприємств. Щодо перших комісію здивувало, як можна так занедбати ситуацію при тому, що їм подається допомога з бюджету.

Але у плині з’ясування причин і обставин вигулькнули, наприклад, такі факти, як прагнення самого керівника скоріше закрити підприємство, яке заборгувало своїм 58 працівникам за зарплатою понад 1,8 млн гривень. При цьому борг перед Пенсійним фондом становить 38 млн гривень, а сума штрафних санкцій і пені – 1 млн 171 тис. гривень. Чи не проглядається за цим намір погасити борги, пустивши підприємство з молотка, замість спроби відновити його рентабельність і покрити борг власними зусиллями?

Приблизно таку ж тактику застосовує директор проектно-­конструкторського інституту, якому вигідно, щоб прогресував процес утворення заборгованостей. Затримка у виплатах стає своєрідним резервом накопичення, оскільки закон гарантує, що з працівниками все одно розплатяться. Тим часом кандидати наук заробляють кошти на життя, виконуючи замовлення на стороні. А борги за зарплатою 36 співробітникам у розмірі 686 тис. гривень потроху покриваються із грошей, отриманих від продажу майна. У боргах, як у шовках, навіть виробники спирту.

Члени комісії відзначили, що відбувається своєрідний шантаж бюджету, на який у перспективі й ляже навантаження погашення чужих боргів.

Симптоматично, що протягом майже двох років у списку тих, що проштрафилися, значаться одні й ті самі фігуранти. Повноцінним, на думку Н. Чегодар, було б спілкування, якби на засідання прийшли і керівник підприємства, і арбітражний управляючий. Можливо, це поклало б край їхнім взаємним скаргам одне на одного, що схоже на прийом штучного заплутування ситуації.

А приватним підприємствам, вважає Н. Чегодар, геть не личить бути в боржниках, оскільки у них набагато ширший діапазон можливостей у вишукуванні коштів, ніж у держпідприємств, жорстко обмежених регламентом.

Проте замість директора українсько­-польського спільного підприємства «Совморпол ЛТД» комісії довелося розмовляти з його секретаркою з приймальні. Сам шеф не приїхав, пославшись на інвалідність, через яку його на робоче місце доставляє службовий автомобіль. На запитання Н. Чегодар, що ж перешкодило йому таким же чином під’їхати до будинку облдержадміністрації й піднятися до зали засідань на ліфті, дівчина не змогла відповісти.

На засіданні також унаочнилися випадки, коли підприємства справді загнано в глухий кут негнучкістю українського законодавства. І судочинства, що періодично покриває факти явного або завуальованого під об’єктивність шахрайства з боку компаньйонів. Наприклад, днопоглиблювачі не можуть відвоювати у партнерів, що порушували терміни платежів за договором, свої судна, передані їм в оренду. Ті, своєю чергою, згодні їх віддати, але перед тим розірвавши контракт із замовником­-роботодавцем. Тобто відразу перетворити судна спецфлоту на нерентабельні. Тобто теж вдаються до шантажу.

Боротися із цим важко. Акти­ві­зовано податкову інспекцію, виконавчу службу, прокуратуру. Розробляються спільні заходи щодо погашення заборгованості підприємств перед їхніми працівниками.