Позавчора відбулася чергова зустріч голови обласної ради Миколи Володимировича Пундика з власкорами газети «Одеські вісті». Журналісти ставили запитання, якими переймаються машканці міст і сіл.

Тетяна Гурічева:

– У Білгороді­-Дністров­ському газифіковано лише 4% житлового сектора.

У межах «Народного бюджету» на спорудження розвідних мереж для багатоповерхової забудови з обласного бюджету виділено 2 мільйони гривень, з міської скарб­ниці – ще 1,2 мільйона. Газопроводи ж низького тиску планується прокладати коштом жителів приватного сектора. Тільки для підключення квартири у багатоповерхівці кожна родина повинна оплатити 3­4 тисячі гривень, приватного будинку – 6­8 тисяч. Крім цього, кожен додатково повинен профінансувати вартість внутрішньоквартирної або внутрішньобудинкової комплектації. Через високу вартість робіт процес газифікації гальмується.

– Цими днями я був у Білгороді­-Дністровському, і ми розглядали цю проблему. Скажу так: під кінець року до газу зможуть підключитися близько 70 % мешканців міста. Для цього на спорудження розвідних мереж закладено кошти у Державному бюджеті, і невелика частина – в обласному. Люди самостійно робитимуть розводку по квартирах. Це, залежно від умов, коштуватиме від 2 до 16 тисяч гривень. Взагалі, якщо говорити про газифікацію, то це, на мій погляд, – тупиковий шлях, від нього треба відходити, оскільки запаси природного газу невідновлювані. У Хмельницькому я бачив німецький котел, яким опалюють будинок розміром 228 квадратних метрів, причому на всю зиму вистачає лише півкубометра дров. ККД котла – понад 90%. Ось такі сьогодні є технології. Звичайно, у Європі ніхто не відмовляється від природного газу, але витрачають його набагато ощадливіше, ніж ми.

Таїсія Баранова:

– Чи розглядається у перспективі питання про газифікацію Арцизького району?

– Я поки що не бачу цього у державних планах. У вересні ми одержимо бюджетну записку, можливо, там буде позначений цей проект. Зараз формується бюджет, і кожен лобіює свої питання. Взагалі це згубна система, яка призводить до розпорошення коштів. Бюджету на розв’язання всіх проблем все одно не вистачить. На мій погляд, мусять бути 5 – 15 державних програм із пріоритетним фінансуванням. Повертаючись до питання про опалення. В Одеській області за кошти місцевих бюджетів щороку закуповується по 128 тисяч тонн вугілля – помножте на 800 гривень за тонну… А яка в нього якість? Замість вугілля іноді завозять щебінку, просочену соляркою. Я особисто в Любашівці лопатою розкопував таке «вугілля» – його неможливо було розпалити! Це проблема не тільки Одеської області, а всієї країни. У нас використовується система тендерних закупівель. Є фірми, які пропонують вугілля по 800 гривень за тонну, і, зрозуміло, виграють тендер. Але вугілля за такою ціною немає й бути не може, оскільки на його видобуток і транспортування йдуть великі затрати. За 800 гривень ми одержуємо тільки біду. Як можна зупинити цю систему? У нас є наміри передавати котельні в оренду – і купувати кілокалорії. Так ми порушили питання з опаленням лікарні у Татарбунарах, на цю систему хочемо перевести ще цілу низку закладів в інших районах. Такий механізм давно застосовують у Європі.

Олена Харченко:

– Газета «Одеські вісті» висвітлює реалізацію програми «Народний бюджет», для нас це тема номер один. Але на місцях журналістам скаржаться: виникають проблеми з фінансуванням – бо гроші затримуються на рівні казначейства.

– Таке було до вчорашнього дня. До кінця місяця всі гроші будуть виплачені. Проблема була в тому, що Україні потрібно було переказати 28 мільярдів гривень за контрактом 2009 року за газ. Взагалі найвищі ціни на газ Росія встановила для України та Польщі. Якщо говорити про бюджет, то за останні роки існує проблема наповнення спеціального фонду. Раніше ми його поповнювали за рахунок приватизації, але залишилися лічені об'єкти, причому ціни немає. Як і ціни на землю. Хоча у нас в області є й позитивні тенденції. Одна з них – збільшення активності на споживчому ринку. Важко точно сказати, за рахунок яких чинників це сталося, але оборот споживчого ринку за перший квартал збільшився на 3%. Для нашого регіону, де немає великих промислових підприємств, а переважно розвинена сфера послуг, це значна цифра. Взагалі, якщо згадати історію, дюк де Ришелье бачив в Одесі французьку Рів'єру. Одеса – це місто­-фестиваль. Останній приклад: на проведення кінофестивалю ми виділили зі свого бюджету 1 мільйон гривень, щось додала міськрада. Але нумо рахувати, скільки місто одержало? В Одесі тільки офіційних гостей було 5 тисяч чоловік, а неофіційно прибули ще 100 тисяч. Якщо кожен залишив в Одесі мінімум тисячу гривень, полічіть, які кошти одержали підприємства торгівлі, громадського харчування, готелі. 100 мільйонів. «Сільмашів» у нас немає і не буде. Одеса – це курортне місто, це порт для пасажирів і вантажів.

Тетяна Сторчак:

– Хочу сказати про потреби глибинки. Не в усіх селах є дитячі садки. А там, де дошкільні заклади є, дуже часто є черга, бракує місць.

– Щоб побудувати дитячий садок на 120 – 200 місць, потрібно близько 10 – 12 мільйонів гривень… У Каро­ліно­Бугазі ми спорудили експериментальний дитячий садок на основі канадської технології, яка дешевша майже удвічі. Було дуже складно пройти сертифікацію цієї технології, оскільки великі компанії, що спеціалізуються на виробництві будматеріалів, лобіювали свої інтереси. Але втім сертифікацію ми пройшли на умовах експерименту. Якщо він буде вдалий, далі працюватимемо в цьому напрямі. Цього року, як ви знаєте, ми відкриваємо в області вісім нових шкіл.

Юрій Федорчук:

– В Ананьївському районі є села Михай­лівка і Струтинка, жителі яких по ліки та продукти змушені їздити до Любашівки: причому розклад поїзда такий, що вранці вирушають, а повертаються увечері. Нещодавно зустрічався з 84­річним пенсіонером, який уже неспроможний подолати цей шлях до магазину по хліб…

– Проблема малих сіл існує не тільки в нашій області. Нещодавно я був у Болграії: після вступу цієї країни до Євросоюзу сіл практично не залишилося. Продукція сільського господарства Болгарії виявилася зайвою, нікому не потрібною. Я завжди виступав за євроінтеграцію України, але що більше вникаєш у проблеми регіону… У мене на столі лежать звіти митниці про експортно­імпортні операції. Динаміка не тішить. Наш прокат у країнах ЄС уже не беруть – їм потрібні лише металеві чушки. Тільки до Росії ми ще постачаємо труби і деякі технології. Які перспективи? Скажемо щиро: Україна – країна аграрна. І наші гени – у селі. Численні розкопки свідчать про те, що у ранніх слов'ян ніколи не було міст. Ми – не урбаністична нація. Якщо орієнтуватися на Європу, то українські села будуть приречені, і не тільки такі маленькі, як Михайлівка, але й більші.

Юрій Федорчук:

– Якщо прийдуть іноземні інвестори з новими технологіями…

– Не важливо, які – іноземні чи вітчизняні. Як писав Карл Маркс, капітал – істота інтернаціональна. Рівень агрокультури в нашій області за останні роки, безперечно, зріс. Але що дали технології цього року? Ми одержали всього по 20 – 23 центнери зерна з гектара. Досі є сільгосппідприємства, де не дотримується сівозміна. А потім дивуємося, чому шапки соняшника 10 – 12 сантиметрів у діаметрі. Я вважаю, що за порушення сівозмін потрібне фінансове покарання.

Антоніна Бондарева:

– Миколо Володимировичу, можна поцікавитися: навіщо Ви щомісяця збираєте власкорів? Що вам дають зустрічі з журналістами?

– Я одержую потужний заряд енергії, бо ми з вами говоримо однією мовою. Знаєте, зараз, перед виборами, з’явилося більше дивних речей. Один відвідувач, наприклад, запропонував на слониху надягти агітаційний жилет і в такому вигляді водити її по зоопарку. От ви смієтеся, а коли таких стає більше, мені не до сміху. Особливо тяжкі для мене дні – дні прийому громадян, коли люди приходять і виливають своє горе, свої проблеми. Учора після прийому я довго не міг заснути…

Таїсія Баранова:

– А Ви знаходите час, щоб займатися наукою?

– Так, зараз з істориком і журналістом Андрієм Ганжею ми готуємо до випуску книжку «Буджацький прорив» або «Буджацький нарив». Я переконаний, що на прикладах наймитів і наймичок покоління не піднімеш, виховувати потрібно тільки на прикладах героїзму. А у нашому краї таких прикладів – на кожному кроці! У книжці також йдеться про спроби румунської експансії: як би дехто це не спростовував, вони були і є. І наше велике досягнення – повернення до Болграду військових підрозділів.

Також у книжці порушуємо проблеми рибного промислу. Це гостра і страшна тема: кількість тіньових грошей у рибодобуванні, мабуть, поступається тільки наркообігу. Від квітня по червень під час нересту забороняється ловитва, але покажіть мені бодай один ринок, де в цей період не торгують свіжою рибою… У нас в області зареєстровано 391 ставок, таких, що реально діють, – майже 140, і вже на 22 укладено договори оренди. Ми далі працюватимемо у цьому напрямі, щоб узаконити рибодобування.

Любов Кузьменко:

– У Балті відкривається фізкультурно­спортивний центр для інвалідів, і потрібна Ваша, Миколо Володимировичу, допомога. По­перше, у питанні визначення форми власності…

– Цим уже займається мій перший заступник Микола Тіндюк.

– А ще центру потрібен комп'ютер.

– Добре. Наступного разу, коли приїдете на зустріч, я через Вас передам центрові інвалідів ноутбук.

– Я можу затриматися і взяти його вже завтра...

– На жаль, завтра ніяк – у сина весілля. Молодший одружується, йому 24 роки.

– Вітаємо!

– Що цікаво, зі своєю нареченою він познайомився ще в дитячому садку, коли їм було по три роки. Потім разом навчалися у школі. Отже, через кілька років після весілля будуть відзначатимуть «срібний ювілей» знайомства. А ноутбук для центру інвалідів у Балті я передам вже при наступній зустрічі, через місяць.