Минулого тижня у великому фойє Одеського академічного театру музичної комедії святкували завершення літніх відпусток та початок нового театрального сезону.

Колектив привітала директор театру Олена Редько:

— Бачу, ви добре відпочили, засмагу видно звіддалік. Тож з новими силами — до праці у новому сезоні!

Одеський театр музкомедії, безперечно, один з найпопулярніших. Цим завдячує, звісно, не лише своїм розташуванням, архітектурним обрисам, а й, насамперед, репертуарній афіші, на якій час від часу з’являються привабливі назви. Та й не дивно, адже оперета — це завжди свято, яке надовго залишається в душі, відлунюючи там романтичною, хвилюючою музикою та чудесними аріями, які легко запам’ятовуються. Що не кажіть, а оперета віддавна є одним з наймасовіших мистецтв. Багато одеситів ще й по сьогодні з неабияким хвилюванням згадують мелодії оперет «Вільний вітер», «Біла акація», інших знакових вистав, які тривалий час були справжньою візитівкою театру. Понад те, ці вистави відображали самий дух Одеси, її незалежну та веселу вдачу, її волелюбність та оптимізм. Обидві названі вистави й до нині не втратили своєї актуальності, як не старіють і мелодії, створені композитором І. Дунаєвським, тому що в основі їх — вічні теми сценічного мистецтва.

Відтоді минуло багато літ. Багато гарних вистав побачили глядачі на сцені улюбленого театру. А от оперета чомусь майже зникла. Свій відбиток поклав на репертуар швидкоплинний час, як змінив він і саму Одесу — як зовні, так і — що найгірше — внутрішньо. І в театрі вже інші ритми, інша мелодика заступили улюблену колись музику — не надто серйозну, але й не таку легковажну і, сказати б, нерідко аж надто компілятивну. Добру стару оперету витіснив інший, модерний жанр — мюзикл. Але чи пригадає хто-небудь бодай одну простеньку мелодію, не кажучи вже про пісню, хоч би з одного з мюзиклів останнього часу? Втім, це тут він модерний, а на Заході знаний давно — властиво, це специфічний бродвейський жанр, улюблений тамтешньою невибагливою пуб-лікою.

У театральному сезоні, що минув, кращою виставою названо мюзикл «У джазі тільки дівчата». Не відмовився театр від мюзиклу і в новому сезоні. Вже нинішньої осені глядачі побачать дві вистави, обидві присвячені Одесі. Це, передусім, мюзикли «Граф Воронцов» (режисер-постановник — керівник Санкт-Петербурзького театру рок-опери, професор театральної академії, заслужений діяч мистецтв Росії Володимир Подгородінський) та «Любов до трьох тисяч апельсинів» у постановці також заслуженого діяча мистецтв Росії Георгія Ковтуна. Обидва постановники є одеситами за походженням.

Що ж, вибір театру — це його, скажемо так, не лише вибір, а й значною мірою кредо — щоб не сказати інакше. Може, це й цікаво — покладений на музику сюжет про перипетії любовного «трикутника» Воронцов — його дружина Єлизавета — Пушкін. Хоча, як на те, в одеській історії немало й інших, куди менш банальних та значно цікавіших сюжетів. Втім, усе тут залежить, знову ж таки, від постановників. Та все ж потрібно завважити: ностальгійні імперські мотиви, що намітилися в Одесі впродовж останнього часу, пієтет щодо царів та їхніх сановників не лише в міському соціумі, а вже й на одеській сцені, у мислячих одеситів можуть викликати зовсім неоднозначне сприйняття. Та й граф Воронцов, зрештою, не є тією історичною персоною, як і багато інших царедворців, яких потрібно прославляти засобами театрального мистецтва. Хоча глядачів, можливо, й зацікавлять сюжетні хитросплетіння мюзиклу, і, певна річ, вони залюбки аплодуватимуть улюбленим артистам. Але ж люди чекають від мистецтва не тільки розваги, для цього можна піти і в цирк, і, наприклад, у ресторан.

І, нарешті, немає сумніву: якби відродити хоч би вже названу оперету «Вільний вітер», то в театрі на кожній виставі був би цілковитий аншлаг.