![]() |
|
![]() |
![]() |
Щойно ми пережили хвилюючі хвилини — прояв справжнього інтернаціоналізму, а не фальшивого — кремлівського крою. Але про це нижче. Ми — це члени «Просвіти», що поставили намет і збирали підписи проти закону «К+К» щодо регіональних мов, тобто окрему офіційну мову для кожного хутора.
Не всі перехожі підписувалися. Одні казали: «Яка різниця?» (А як нема різниці, то чому нашу мову забороняли, нищили протягом століть?)
Один із наших опонентів хизувався: «У нас вєлікій і могучій, а у вас что?» (Майже за Кіплінгом: «Ми найрозумніші, бо ми так говоримо»). Він, мабуть, мав на увазі висловлювання одеського митрополита щодо нашої державної мови «площадная речь, рожденная улицей».
Одна пані кричала: «Бєз Росії ви нє прожівьотє, пріпалзьотє на калєнях». Вона й слухати не хотіла заперечення, що не Росія нам, а Україна потрібна Росії, бо має цінний для неї «генетичний потенціал», як висловився один письменник. І через це Путін з усієї сили тягне нас то до євразійського союзу, то до митного.
Одна вірменка поставила свій підпис і почала агітувати нас за те, щоб ми активніше відроджували нашу мову, культуру, виховували дітей у національному дусі й молилися за Україну. Вона не звільняла своїх дітей від вивчення української мови і сама нею володіє, бо треба знати мову народу, серед якого живеш. Її дивувало, що українці такі байдужі до свого, навіть часом соромляться його.
На це є кілька пояснень. Одне з них дає Оксана Забужко: «Усе «російське» в імперії стає для позбавленого своєї культурної освіти неросіянина синонімом «освіченого». І зараз у свідомості обивателя російська мова асоціюється з культурою, тому донеччани розмовляють мовою, яку вони, за висловом одного журналіста, «чомусь називають російською».
Повз нас проходили двоє дівчаток та юнак. Він мовив: «Молодці! Боріться, а то буде так, як у нас у Білорусі — ні мови білоруської, ні школи, хіба що десь у селі». Як тут не згадати висловлювання відомого політика: «Чого не зробить російський полк, те зробить одна російська школа».
Тому Росія через своїх найманців намагається знищити нашу мову на нашій землі, бо «гдє русскій язик, там Россія».
Було одне слушне зауваження. Літній чоловік поскаржився, що держава не навчила дорослих неукраїнців державної мови, як це зробили прибалти. Справді, так, та кому було цим займатися? Наші владці «прихватизовували» всенародне майно, будували «хатинки», а для зручності нацменшин зробили двомовні паспорти. За п. Табачника виростатимуть діти, які не знатимуть української, і ми знову чутимемо: «Гаварітє на чєловєчєском язике!» Хоча ні, тепер уже уточнюють, яка саме мова є «чєловєчєской».
Та наші люди знайшли спосіб вирішити мовну проблему. У Києві, скажімо, придумали гасло «Навчи друга української мови».
...Щодо слова «окраина», яким наші «брати» намагаються нас принизити, то не слід ображатися на них. Нами, справді, закінчується цивілізована Європа, а за нами лежить дика Азія. Не йдеться, звісно, про Індію, Японію та інші далекі країни. Це значно ближче.
![]() Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
© 2005—2025 S&A design team / 0.014Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я» |