Мета — повне знищення вітчизняного агровиробника. Така думка склалася у самих виробників сільськогосподарської продукції про головну мету постанови Кабінету Міністрів № 1134 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сіво-зміни та впорядкування угідь», яка повинна набрати чинності з 1 січня 2013 року.

Звісно ж, ця постанова подається владою як вияв трепетної турботи про рідні чорноземи. Мовляв, нинішні сільгоспвиробники, думаючи тільки про прибуток, не звертають уваги на до-тримання правильної сівозміни і в такий спосіб виснажують, вбивають унікальні українські чорноземи. Мотивуючи прагненням їх зберегти, уряд, влесне, і схвалив постанову, згідно з якою всі агропідприємства, котрі господарюють на 100 і більше гектарах землі, повинні оформити проект зеплеустрою. Цей документ має забезпечувати еколого-економічне обгрунтування сівозміни, впорядковувати угіддя і, певна річ, включати заходи з охорони землі. Ну а за невиконання — великі штрафні санкції.

На зустрічі керівників сільськогосподарських підприємств Біляївского району, які зібралися, щоб обговорити урядову постанову, голова агрофірми «Єдність» Олег Ницевич зазначив: «Рекордні врожаї зернових останніх років стали можливими, в тому числі, завдяки вмілому поводженню аграріїв із землею. У переважній більшості господарств працюють досвідчені агрономи, вони професійно стежать за сівозміною, даючи з цього приводу вичерпні рекомендації керівникам підприємств. І додаткові «помічники» нам не потрібні!»

Та й справді, хто, як не самі аграрії, найбільше зацікавлені в дотриманні правильного чергування культур і в недопущенні ви-снаження ґрунтів?! Адже сільське господарство було й залишається досить ризикованим заняттям. Одна лише залежність від погоди чого коштує! З року в рік дорожчають пальне, електроенергія, техніка, насіння, мінеральні добрива. Відтак споживчі ціни на ту чи іншу сільськогосподарську продукцію можуть виявитися нижчими від собівартості її виробництва. Скажімо, торік багато фермерів були змушені викинути частину врожаю овочів, так і не знайшовши покупця. Навантаження на вітчизняного сільгоспвиробника — колосальні. А тут ще й кабмінівська постанова № 1134, яка схожа на постріл з-за рогу по українському сільському господарству.

Претензії сільгоспвиробників до цього документа цілком обґрунтовані. По-перше, сама вартість розроблення проекту землевпорядкування, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни: анонсована ціна — 140 гривень за гектар. У результаті виходить, що виробнику сільгосппродукції середньої руки (дві — три тисячі гектарів) за папір, у якому йому за-значать, що сіяти і що збирати, доведеться заплатити 280 — 420 тисяч гривень!

Народний депутат України, секретар Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики і земельних відносин Роман Ткач на прес-конференції, яка відбулася минулого тижня в Одесі, прямо сказав, що такі витрати зможуть собі дозволити тільки великі агрохолдинги, та й то «піднатужившись». Інші ж представники сільськогосподарського бізнесу змушені будуть або припинити свою виробничу діяльність, або спробувати повернути ці витрати шляхом підвищення цін на продукцію. Відтак оті кабмінівські нововведення торкнуться усіх нас.

Говорили на зборах у Біляївці і про те, що всі, хто займається аграрним бізнесом, надають

районній владі купу звітності, включаючи й ту, яка стосується сівозмін та збереження родючості землі. І якщо є порушники, то в того ж сільгоспуправління райдержадміністрації достатньо повноважень, аби їх покарати. Для чого ж тоді плодити ще нові папери? Щоб дати заробити «своїм»?

А, до речі, чому відправною точкою боротьби з неправильними сівозмінами названі 100 гектарів? Виходить, якщо ти займаєшся сільськогосподарським бізнесом на менших площах, то можеш спокійно порушувати сівозміну?

І, нарешті, найголовніше. Передбачається, що розробляти проекти сівозміни буде не державна структура, а юридичні або фізичні особи, які мають ліцензії на проведення відповідних робіт із землевпорядкування. Тобто гроші аграріїв підуть не в державний чи місцевий бюджет, а в приватну кишеню. Таким чином, стає абсолютно ясно, що головною метою урядової постанови № 1134 є створення «годівниці» для певних фірм, які одержать можливість обдирати селян. При цьому, як свідчить інформація з інших регіонів країни, фірм, готових узятися за виготовлення проекту сівозміни, практично нема і чи з’являться вони до кінця року в потрібній кількості — неясно. Але можна не сумніватися: штрафи з аграріїв стягуватимуть з 1 січня 1913-го.

Ще одне питання: чому роботи з упорядкування проектів сівозміни повинні фінансувати аграрії? Адже збереження родючих властивостей землі — глобальна турбота держави. Той чи інший орендар може прийти, може піти, але ж земля залишиться. На зустрічі біляївські аграрії наводили приклади, що в багатьох з них термін дії договору оренди землі закінчується через рік-два. Чи будуть вони продовжувати орендні відносини — не знають. А термін дії проекту сівозміни встановлюється на 5 — 7 років. От і виходить, що підприємцеві з 1 січня 2013 року доведеться викладати гроші за документ, який через кілька років йому може бути зовсім не потрібен.

На думку секретаря Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики і земельних відносин Романа Ткача, фінансувати роботи з упорядкування проектів сівозміни повинна держава, не обдираючи аграріїв. І на ці цілі, за його підрахунками, потрібно близько мільярда гривень із держбюджету.

Сума, звісно, немала, але якщо Україна змогла виділити в десять разів більше на футбол, то вже на захист свого чорнозему — одного з головних багатств нашої країни — точно повинна знайти. Якщо, звичайно, про це реально піклуватимуться наші державні мужі, які прийняли оту постанову № 1134.