Минулої суботи, 4 серпня, роздільнянці отримали районну газету «Вперед» з інтерв’ю голови Роздільнянської районної ради С.М. Крилова, яке нібито ініційоване «телефонними дзвінками (в редакцію) з проханням роз’яснити дане питання». Дещо дивними здаються дзвінки до редакції, адже питання про передачу приміщення будинку побуту «Перлина» комунальному підприємству не оприлюднювалося ні в газеті «Вперед», ні на сайті районної ради у порядку денному останньої сесії. Очевидно, голова районної ради вирішив якось виправдатися за свою ініціативу. До речі, це справді виглядає його особистою ініціативою, адже попередньо депутатська про-фільна комісія районної ради відхилила розгляд цього питання... В інтерв’ю райгазеті С.М. Крилов спробував роз’яснити своїм землякам «добрі» наміри влади щодо передачі приміщення будинку побуту «Перлина» комунальному закладу «Стадіон «Спартак», запевнивши, що все буде гаразд.

Так збіглося у часі, що саме того ж дня газета «Чорноморські новини» опублікувала відкритий лист колективу виробничого кооперативу «Роздільнянський райпобуткомбінат» до голови облдержадміністрації, голови облради, прокурора області. У цьому зверненні — біль людей, зумовлений ситуацією, що склалася в Роздільній внаслідок рішення районної влади, й тривогою щодо невтішних наслідків, які очікують колектив і споруду в центрі міста.

Як роздільнянка у п’ятому поколінні хочу розповісти, як на моїх очах руйнується все те, що створювалося працею земляків майже 150 років. Кричить душа, бо нормальній людині нестерпно спостерігати розруху без війни.

Першою жертвою нової української влади в Роздільній стала двоповерхова гарна споруда професійно-технічного училища №29, що поряд з вокзалом у центрі міста. Вона була зведена ще на початку минулого століття як залізнична школа. З роками розбудовувалася, і вже наприкінці 1950-их тут містилася велика середня школа №2. Потім школу перевели у нове сучасне приміщення, а в цій будові відкрили професійно-технічне училище, яке готувало спеціалістів для промисловості: газоелектрозварників, слюсарів, токарів тощо. Гарно огороджене, з ошатним по-двір’ям, воно своїм виглядом привітно зустрічало гостей залізничної станції Роздільна, радувало місцевих жителів.

На початку дев’яностих, на думку відомчої влади, потреба у цьому закладі для Роздільної відпала і його вирішили закрити. І закрили. Причини називалися різні, але мушу зазначити, що після передачі приміщення у комунальну власність району, воно продавалося двічі бізнесменам «зі сторони», хоча були пропозиції від місцевих підприємців його викупити.

Хазяї гроші заплатили і поїхали. По-суті безгосподарне майно стало предметом для знищення. Як наслідок — жахлива руїна у самому серці міста. Приїжджі, які вперше потрапляють до Роздільної, гадають, що це пам’ятник, який нагадує про Велику Вітчизняну.

Важко усвідомити, що району, в якому проживає майже 60 тисяч мешканців, не потрібен заклад, де молодь могла би отримувати робітничі спеціальності. Не пройшло і двадцяти років, як країна стала потерпати через відсутність кваліфікованих робітників.

Не так давно в обласній пресі прочитала про професійно-технічне училище в Березівці і пораділа за березівчан. Зберегли заклад, відстояли його право на життя і вижили у важкі 1990-ті. А сьогодні їхні діти мають де отримати професію, не полишаючи рідної домівки.

Дістався у спадщину роздільнянцям і гарний районний будинок культури. Але гарним він був років з п’ятнадцять тому. Та вже з десяток літ актовий зал — в аварійному стані. Культурні заходи проводяться у фойє або на свіжому повітрі. Керівництво закладу всі ці роки намагається домогтися капітального ремонту, надзусиллями утримує фасад у більш-менш задовільному стані, але з інших трьох боків ви-гляд жалюгідний. Якісь ремонтні роботи почалися, але вигляд споруди залишається неприглядним.

Слід зазначити, що загалом культура в нашому районі не в пошані, про що свідчать недоглянуті, а подекуди і знищені, сільські будинки культури. Розібрали по камінчиках і міський будинок культури — навіть сліду не залишилося.

Сьогодні обласна рада у комунальну власність району передала кінотеатр «Ювілейний». Це сучасний заклад, побудований у 1970-х (славних для Роздільної сімдесятих!). Просто красень був! Наразі вже небагато залишилося до його остаточного занепаду. Яка його чекає доля? Адже щоб кінотеатр довести до ладу, потрібні великі кошти і неабиякі менеджерські здібності.

До переліку об’єктів руйнування можна додати і медичні заклади. Лише назвати дві великі сільські лікарні — у Єгорівці і Кіровому. Без сліз дивитися на те, що від них залишилося, неможливо. А скільки навколо них проходило нарад, дебатів, планувань!?. Не вберегли...

А що ж наша влада? Чим вона займається у цей час? Напевне, мала би думати про те, як повернути колишній стан згаданим об’єктам і в такий спосіб спробувати завоювати довіру і повагу громади. Та ні — вона береться за нові реорганізації. Хоча в місті вже майже не залишилося бюджетоутворюючих підприємств. От одним з таких, можливо, останніх, є будинок побуту. Це здорове економічно, діюче з користю для населення підприємство дає у бюджет близько півмільйона гривень на рік. Проводить воно свою діяльність у межах чинного законодавства.

Навіщо ця чергова афера від влади? Адже нічого путнього від цього не вийде. І це не просто слова. Наша нинішня влада, як і її попередники, слабка, не має до-свіду керівної і господарської діяльності на рівні району, некомпетентна у питаннях законодавства, а тому все, до чого вона прикладає «свої руки», приходить у занепад, породжує судові позови, прокурорські протести.

У 2006 році, коли до районної ради прийшли новообрані депутати, у Роздільнянському районі ус-пішно розвивав свою діяльність інвестор на базі колишнього аеродрому в селищі Лиманському. Іноземний інвестор мав намір збудувати аеропорт міжнародного значення. На той час в його розбудову було вже вкладено понад 15 мільйонів гривень, навіть авіарейси почали здійснювати. Передбачалися інвестиції у 100 мільйонів американських доларів. (Яка удача для району!)

На підприємстві працювало двісті робітників. Інвестиційними планами передбачалося збільшення персоналу до 400 осіб, створення со-ціальної інфраструктури, будівництво житла. Для мешканців селища, які потерпали від безробіття через ліквідацію військової частини, це був реальний порятунок, а для район-

ного бюджету — мільйонні вливання коштів. Але прийшла нова влада, новообраний керівник якої на першій сесії голосно заявив про винятковість і компетентність новообраного депутатського корпусу. Й почав цей депутатський корпус «компетентно» нищити іноземного інвестора. За шість років відвертої тяганини, нескінченних безрезультатних розглядів питання щодо аеропорту «Лиманське» на пленарних засіданнях сесій районної ради ми сьогодні маємо знищене підприємство, нуль робочих місць, борг району перед інвестором у десятки мільйонів гривень (цю цифру нині уточнюють у судах) та інші клопоти.

Ліквідували депутати районної ради за ініціативи її керівництва і комунальне підприємство «Редакція газети «Вперед». З 2007 року воювали з редакцією газети, вигадуючи різні реорганізації шляхом ліквідації, внесення змін до статуту, звільнення редакторів, безглузді, надумані внесення змін у назву підприємства, аж доки не знищили остаточно, викинувши половину колективу на вулицю.

Мотивація у влади була тоді та сама, що і з будинком побуту: редакція повинна не брати гроші з бюджету, а давати прибутки до бюджету. Нинішній голова районної ради (у 2009 році депутат районної ради) особисто поїхав в одну з районних редакцій області з метою вивчення досвіду заробляння коштів для поповнення казни району. До речі, на той час ця редакція на рік отримувала 220 тисяч гривень дотації з районного бюджету. Вивчивши досвід, депутат зробив письмові розрахунки, відповідно до яких редакція газети «Вперед» повинна отримувати… прибуток у сумі 177 тисяч гривень, а не просити гроші з бюджету.

В результаті редакцію ліквідували. Створили видавництво на базі торгуючої організації ПСВ «Преса» (колишні кіоски «Союздруку») й одним з видів діяльності видавництва є виробництво газети «Вперед». ПСВ «Преса» було прибутковим підприємством, а нині видавництву заплановано 160 тисяч гривень дотації на 2012 рік і на 47 тисяч гривень бюджетних коштів для населення району зроблено передплату. Отже, не прибуток, а дотація складатиме цього року понад 200 тисяч гривень.

Ще один приклад «успішного» господарювання. Створене у 2006-у комунальне підприємств «Роздільнянське джерело», яке мало займатися об’єктами водопостачання у районі, п’ять років було мертвонародженим дитям районної ради. Була реєстрація, була назва, але не було дій. Сьогодні воно «запрацювало», отримавши дотацію з бюджету на суму 100 тисяч гривень.

Протягом останніх трьох років районна рада настирно ініціює створення комунального підприємства «Спартак». Кожному зрозуміло, що воно передбачає спортивний напрямок у своїй діяльності і, в принципі, стане правонаступником громадської організації МФСК «Здоров’я». Наразі спортивний клуб «Здоров’я» існує за рахунок дотації з бюджету, зокрема на 2012 рік заплановано 450 тисяч гривень. Саме до цього підприємства планується приєднати управління будівлями кінотеатру «Ювілейний» і будинку побуту «Перлина».

Автор ініціативи, напевне, знову провів свої власні підрахунки, від яких очікує фінансового дива. Та чи справдиться той розрахунок? Як показує реальність, можна спрогнозувати фінал, а вірніше буде сказати — фіаско. Бюджет втратить 400 тисяч прибутку, а отримає навантаження у вигляді ще однієї дотації та незабаром (не дай, Боже!) і руїни ще одного об’єкта в центрі міста…

Все, що сказано в цій статті, підтверджується наочно або рішеннями сесій. І це лише маленька часточка гнітючої реальності Розді-льнянського району, з його вкрай непридатними для руху автотранспорту дорогами і несанкціонованими численними смітниками.

Не хочу лукавити: Роздільна розбудовується і гарнішає, перетворюється на двоповерхове різнобарвне місто. Але це завдяки нашим підприємцям, фермерам і населенню. Це переважно вони зводять офіси, магазини, облаштовують і освітлюють прилеглі території, оновлюють водомережі, спонсорують кошти на ремонти шкіл і дитячих садків, вшановують ветеранів, інвалідів, піклуються про сиріт тощо.

У цьому контексті хочу поставити питання: а чи потрібні нам в Україні районні ради взагалі? Яка від них користь, незалежно від їхньої партійної приналежності?

м. Роздільна.