Вулики на колесах…

Житель села Осички Василь Конюченко вже двадцять один рік має справу з бджолами. За цей час він настільки полюбив цих комах, що не уявляє без них свого життя. Нині у нього налічується близько семидесяти бджолосімей, за якими він щоденно доглядає, як за рідними дітьми. Спочатку у ньо­го були звичайні вулики, але, побачивши в журналі пасіку на колесах, вирішив і собі зробити таку. У кожному вулику налічується близько 60 – 80 тисяч бджіл.

Василь Анатолійович вважає, що бджо­ли дуже розумні істоти.

– Вони постійно підтримують у вулику температуру повітря близько 34­-35 градусів і вологість 70 – 80%. Коли температура вища, то вони знижують її, приносячи у вулик воду, – пояснює пасічник.

А почалося все так: хлопчаком Василь знайшов біля річки Південний Буг у вербі рій і зібрав його у коробку. Прийшовши додому, одразу змайстрував вулика, в якого і поселив комах. Зараз тут вже не живуть бджоли. Василь Анатолійович зберігає раритет на згадку про початок своєї улюбленої справи. Є у пасічника особливий вулик, значно більший за розміром, і живе у ньому аж шість бджолосімей.

Весною «вуликове містечко» розміщується у садку.

– При першому викачуванні меду бджоли агресивні і кусаються, – розповідає пасічник. – Отож можу отримати до 300 укусів, але не ображаюся на трудівниць.

Коли садок відцвітає, господар перевозить вулики на поля. До речі, крилаті трудівниці збільшують урожайність сільгоспкультур на 40 відсотків. Василь Анатолійович вже вивчив, що і де цвіте.

– Де ми з бджолами тільки не стояли: в кожній лісосмузі, на кожному полі, – жартує пасічник.

Багато років день у день він спостерігає за своїми бджолами, і кожного разу відкриває для себе щось нове і цікаве. З досвіду знає: при перевезенні вулики краще не закривати, щоб бджоли не отримували стрес, що дуже шкодить їх здоров’ю. Знає також, що найбільше вимирає бджіл влітку, коли посилено працюють на медозборі, тому пасічник не вивозить комах на пізній соняшник, щоб вони не виснажувалися.

Для тих пасічників, які тримають вулики лише задля меду, успіху у цій справі не буде.

– Бджіл потрібно любити, – така настанова Василя Анатолійовича.

Він вже багатьох односельчан зацікавив своєю справою і навчив правильно доглядати за бджолами. Бджоляр багато читає професійної літератури, щоразу запроваджує щось нове. Так, нинішнього року він зробив вулик із пінопласту. Каже, що в цьому є великий плюс, взимку бджолам набагато тепліше.

– Є такі пасічники, що годують своїх бджіл цукром, але я зрозумів, що цього не слід робити. Бджоли тоді стають млявими, тому на зиму я залишаю їм 20 – 25 кілограмів меду, тоді вони весною здорові й дужі, – охоче ділиться співрозмовник своїм досвідом.

Василь Анатолійович може годинами сидіти біля вуликів і відпочивати, дослухаючись до лагідного дзижчання.

– Бджоли відчувають енергетику людини, її настрій. Помітив, що вони навіть погоду визначають. За 15 хвилин до дощу комахи ховаються у вулики. А ще вони агресивно реагують на яскраве світло і парфуми, тож ніколи не користуюсь парфумами, не курю і не п’ю спиртних напоїв, – ділиться спостереженнями бджільник.

Пасіку любить не тільки Василь Анатолійович, а й вся його сім’я. Дружина допомагає викачувати мед; двоє діток за забарвленням і смаком меду легко можуть визначити, який це мед: липовий, соняшниковий чи акацієвий. Дуже часто вони всі разом їдуть на пасіку, щоби провідати крихітних трудівниць. Бджоли – це не просто комахи, це їхні улюбленці, які стали частинкою дружної сім’ї.

Тетяна ГРАБОВЕНКО, Савранський район

Опікується

«божими комахами»

Не відразу Василь Іванович Рожкован з Ясенового став пасічникувати. Свого першого вулика, подарованого батьком Іваном Сергійовичем, він повернув, бо добряче пожалили бджоли. Друга спроба батька принадити сина до бджолярства також виявилася невдалою. Втретє Василеві вже було соромно відмовлятися від подарунка. Отак і став пасічником.

Розповідаючи, 66­річний Василь Іванович сьогодні лише посміхається. А тоді було не до сміху, коли з опухлим від бджолиної отрути обличчям потрібно були лізти на стовп, щоб полагодити телефонний зв’язок. За фахом він — монтер­зв’язківець і віддав цій справі довгих сорок літ.

Полюбляє Василь Рожкован усе вдосконалювати, конструювати щось новеньке, незвичне, але корисне у господарстві. Повністю механізував переробку кормів для худоби, та ще й змайстрував власного тракторця, присвоївши йому назву «Ясенівець».

Вулики і рамки – теж справа його умілих рук. Набувши досвіду, пасічник останнім часом захопився виготовленням двокорпусних хатинок, щоб було зручно доглядати за бджолами. Вдосконалив медогонку і вощинорізак.

Для зручності вивезення чималої пасіки на кочівлю, Василь Іванович переобладнав причеп, а старенького ГАЗ­53 пристосував для ночівлі на лоні природи.

Лише цього року, вперше за десятиліття, не вивозив він своїх бджілок «пастися» на різнотрав’ї, бо опікувався хворою дружиною.

А до цього спільно з перспективним молодими

бджолярем Сергієм Кузенком мандрували з пасіками ма­льовничими і багатими на медоноси околицями, щоб

бджілки могли добре попрацювати і наповнити щільники духмяним, цілющим медом. Бувало, у вдалі роки до тонни солодкої продукції вдавалося накачати ясенівському пасічнику. А ще, каже Василь Іванович, на пасіці завжди панує позитивна енергетика, а хвороби та болячки стороною обходять.

Щедро ділиться Василь Іванович Рожкован своїм пасічницьким досвідом. Не один земляк став з його легкої руки завзятим бджолярем. А четверо онуків, відвідуючи дідусеву пасіку, поки що до вуликів близенько не підходять. Проте люблять ласувати свіжим медком і швиденько тікають, коли поблизу задзижчить золотава бджілка.