Знищення однієї з головних транспортних артерій Бессарабії вивело людей на акцію протесту

Дорога Білгород-Дністровський — Тузли у своїй південній частині сьогодні настільки розбита, що її вже й дорогою назвати важко. Вона подовбана широкими і глибокими ямами, відтак водії, рухаючись цією смугою, змушені скеровувати автомобілі то праворуч, то ліворуч, а то й взагалі з’їжджати на узбіччя. Зайве, мабуть, говорити, яких, м’яко кажучи, незручностей це завдає і водіям, і пасажирам, як «вбиває» транспортні засоби.

Про такий стан цієї, з дозволу сказати, дороги місцевий люд не раз скаржився владним інстанціям і просив відремонтувати її. Зверталися і до голів районної та обласної державних адміністрацій, причому неодноразово, і до прем’єр-міністра та профільного міністра, і до очільника Верховної Ради та Президента. Та це не дало жодних результатів. Дороги влади і населення наче не розійшлися, але й не зійшлися і привели, природно, до обурення громади, яка й утримує своїми податками всю чиновницьку рать. Брутальне нехтування потребами і думкою місцевих людей допекло їх до живого.

Вичерпавши можливості розв’язати питання про давно назрілий ремонт у так би мовити паперово-перемовний спосіб, жителі навколишніх сіл вдалися до рішучіших дій. Наприкінці минулого тижня вони зібралися поблизу автобусної зупинки у селі Вільне і перекрили дорогу.

Чесно кажучи, зібратися їм було непросто. Це переважно сільськогосподарський район. Зараз багато роботи в полі, на виноградниках — дозбирують вирощене, сіють озимі. Та попри зайнятість люди таки вийшли на акцію протесту. І це зрозуміло: нормальна дорога для них не менш важлива (про її значення дещо нижче), ніж вирощування хліба. Підтримати селян приїхала й група депутатів.

Запрошували й перших осіб району. На жаль, ні голова райдержадміністрації, ні голова райради не прибули. Це, до речі, вже стає звичним, коли високопосадовці не наважуються вийти до людей, відкрито з ними поговорити. Шукають будь-яких причин, аби уникнути гострої розмови. Бояться щось не так сказати, не сподобатися вищому начальству — чи що? Ось і цього разу, як пояснив заступник голови Білгород-Дністровської РДА В’ячеслав Маслаков, голова адміністрації Василь Чернолуцький збирався на цю зустріч, але його терміново викликали до облдержадміністрації. Так і хочеться запитати: з якої це пори представникові влади зустріч з чиновником є важливішою за спілкування з людьми? Думається, що й Президент за це по головці не погладив би.

З обох боків шляху зупинилися сотні автомашин, послаблення було зроблено лише рейсовим автобусам і маршруткам, яких акуратно пропускали крізь живий коридор. Прикметно, що багато хто і з водіїв транспортних засобів, які зупинили, був солідарним з учасниками акції, бо всім вже остогиділо товктися по тих ямах.

Почався мітинг. Промовці говорили про різні аспекти важливості дороги, сходилися в одному, що так далі жити не можна, радилися, як діяти.

Дорога, як справедливо зазначали вони, виконує не тільки функцію пасажирського сполучення, це й артерія, яка живить село промисловими і продуктовими товарами, а в зворотний бік — у місто — нею надходить вирощена городина, м’ясо і молоко.

Це й важлива складова охорони здоров’я. А скажіть, як швидко може дістатися «швидка» по вибоїнах з райцентру до села? За 10, 15, 20 хвилин? Та ні, тут відлік іде на години. Не будемо говорити про тряску, яка, звісно, хворому організму користі не додає.

Нічого втішного не можна сказати й про перевезення по такій дорозі учнів з низки сіл до школи у Приморському. Програма «Шкільний автобус» — то добре, але якби додати до неї ще й програму «Якісні дороги», якими ті автобуси мають курсувати, було б краще.

Південна Бессарабія багата на курорти. Сюди, щоб поніжитися під сонцем на прекрасних пляжах і похлюпатися у хвилях дуже чистого моря, залюбки приїздили люди звідусіль, у тому числі з Білорусі, Молдови, Росії... Та в останні роки тутешня дорога єдина, до речі, яка зв’язує села Курортне, Миколаївку, Лебедівку та інші, гостей просто шокує, відлякує. «Доводилося чути, — сказав депутат райради Павло Гальцев, — як білоруси говорили, що у них у лісах дороги кращі, ніж у вас на курорті, який претендує на міжнародний статус. Саме через стан цієї дороги деякі туристичні фірми вже відмовилися привозити сюди туристів».

У дороги бувають різні означення: дорога знань, дорога щастя, дорога життя... На мітингу довелося почути ще одне — жорстоке і космічно холодне. Житель села Приморське Микола Степаненко, зокрема, сказав:

— Тут у різний час, здебільшого з причини поганого покриття, загинуло більше двадцяти людей. Обабіч лише хрести стоять. Та це ще кому поставили, а кому й ні. Це дорога смерті. Ми маємо зробити все можливе, аби змінити ситуацію, відстояти своє право на нормальні умови проїзду.

Безрадісну картину доповнив депутат райради Іван Стойков, який у 2010 році цікавився у Білгород-Дністровському відділенні ДАІ аварійністю на цій ділянці дороги, З’ясувалося, що за півтора року, які передували запиту, тут сталося 180 (!) дорожньо-транспортних пригод. З них сім — з фатальним наслідком.

— Ще тоді, — зауважив Іван Іванович, — ми, група депутатів місцевих рад, почали порушувати цю проблему і вимагати її розв’язання. Відтоді спливло немало часу. І що маємо? Як кажуть у народі — фунт презирства і нуль уваги.

— Щоб сьогодні дістатися з Миколаївки до Білгорода-Дністровського, до якого рукою подати, по такій трасі, як наша, треба витратити півтора години часу і спалити 20 літрів бензину. Про що це говорить? Лише про те, що про нас з вами ніхто не думає, — додав, звертаючись до учасників акції протесту, Павло Гальцев.

Такої ж думки був і В’ячеслав Хомичов, підприємець із села Курортне:

— Складається таке враження, що цей забутий край нікому не потрібен. Ну чому до Сергіївки є дорога, а в селі Біленьке вона немов обрубується?

Праведні емоції переповнювали жителя села Базар’янка Павла Валюхова, коли він висловив своє наболіле:

— Звертаюся до всіх, від кого це залежить: допоможіть населенню Бессарабії! На коліна стану!

Його перебили вигуки з гурту: «Не треба на коліна!», «Нам нема чого принижуватися!», «Ми доб’ємося свого!»...

Одностайні з жителями Білгород-Дністровського району і їхні сусіди з Татарбунарського. Від Тузлівської громади на мітингу виступив Микола Шевченко.

— Торік, — сказав він, — ми зібрали понад сто п’ятдесят підписів жителів села під зверненням до голови облдержадміністрації з того ж приводу — стану дороги. Відповідь отримали від облавтодору, в якій нас запевняли, мовляв, ваші вимоги враховано, все буде гаразд. Та минуло вже півроку, а обіцяного нема.

— У нас в районі, — продовжував Микола Григорович, — через погані дороги сьогодні відмінено рух деяких маршруток. Замість них пустили один «Ікарус». Він збирає людей з Тузлів, Дивізії, Жовтого Яру та інших сіл. У салон, буває, набивається до 80 людей, тобто значно більше, ніж допустимо. Чого чекаємо? Щоб шина тріснула? Щоб жахлива аварія сталася?.. Молодь продовжує полишати села. В основному, через їхню необлаштованість, у тому числі й через незадовільне транспортне сполучення. Ви подивіться на наші села — Садове, Новомихалівку, Веселе — зовсім невеселі. Стоять, як примари: хати є, людей не видно. Що з нами відбувається? Невже там, нагорі, не помічають цього? Ми ж усі люди, тільки стоїмо на різних флангах посадових можливостей. Якщо не доб’ємося свого, то, даруйте, чудовий причорноморський край перетвориться на резервацію. Це страшно.

Свого земляка енергійно підтримала Валентина Донич, виконуюча обов’язки директора бази «Молдова»:

— Дороги нікудишні. Що у Білгород-Дністровському, що у Татарбунарському районах. Чому так? Певно, тому, що ми мовчки сидимо і терпимо, нічого не вимагаємо. Годі! Терпіти не будемо!

Кипіли пристрасті і довкола коштів на ремонт дороги. У вартості кожного літра бензину закладено 50 копійок, призначених для цієї мети. «Де акумулюються ці кошти і на які цілі використовуються?» — запитували люди. Якщо запитують, то, видно, нема прозорості у використанні бюджетних коштів. Пролунало і таке повідомлення: на одній із нарад голова райдержадміністрації з трибуни озвучив цифру 4,8 мільйона гривень, які буцімто виділено на ремонт дороги. Але так це чи ні, достеменно ніхто не знає. Принаймні, представник облавтодору Ігор Прядун з цього приводу сказав просто: «Якщо у вас нема грошей, ви ж не йдете купувати ковбасу».

Торік тутешні підприємці скинулися і зібрали близько 200 тисяч гривень на ямковий ремонт. Дещо було виділено і з районного бюджету. На ті гроші засипали вибоїни жорствою. Але минула зима — і її повибивало.

Заступник голови райдержадміністрації В’ячеслав Маслаков, як і годиться для його рангу, намагався понизити градус кипіння пристрастей протестувальників. Спочатку закликав звільнити дорогу для проїзду автотранспорту, на що гурт мітингуючих відповів категоричною відмовою. Далі поінформував, що в районі робиться для ремонту шляхів. Зокрема, такі роботи проводяться на Монашівському напрямку і певний їхній обсяг виконано у селі Курортне. І все це — за рахунок районного бюджету. Щодо ділянки дороги, про яку йдеться, то він переповів повідомлення представника облавтодору: тендер на виконання ремонту відбувся. Тепер буде укладено угоду з підрядником і роботи розпочнуться.

— Коли конкретно? — запитували у нього присутні.

— Я не можу назвати точний строк, — відповів В’ячеслав Маслаков. — Цим краще поцікавитися у службі автомобільних доріг, яка утримує цей шлях на своєму балансі і розпоряджається коштами на ремонт.

Люди, звісно, скористалися б цією порадою, але ніхто з тієї служби до них не прибув.

Щодо термінів, то певну ясність вніс депутат райради Микола Стойков.

— Розмови про тендер вже тривають четвертий місяць, — сказав він. — Ще у другій половині травня нам обіцяли визначитися з підрядником, який того ж місяця мав приступити до ремонту. Не вийшло. Все перенесли на першу половину червня, але й досі ніхто не розпочав тут ніяких ремонтних робіт. Ми не збираємося критикувати партію влади чи давати оцінки роботі її представникам на місцях, а лише розглядаємо реальну об’єктивність і вимагаємо мінімального: почути наші вимоги, відремонтувати дорогу так, щоб нею можна було користуватися за призначенням. Недавно я звернувся до голови райдержадміністрації з пропозицією: «Будь ласка, обнародуйте, яка сума коштів реально виділена для ремонту, хто буде підрядником і коли розпочнуть ремонт, причому, яких саме ділянок дороги? І зробіть це гласно — через засоби масової інформації, навіть районного рівня». Ви читали десь про це? Ні.

Учасники акції-попередження схвалили резолюцію, у якій зажадали у двотижневий термін здійснити комплексні підготовчі заходи щодо капітального ремонту дороги Білгород-Дністровський — Тузли і негайно приступити до його виконання. При цьому люди попередили, що це перша акція такого плану і що вони готові й надалі відстоювати свої права.

Наприкінці мітингу прибули правоохоронці. Але їм тут роботи не знайшлося: акція пройшла організовано, спокійно, мирно і без політичних амбіцій.

Білгород-Дністровський район.