Державне підприємство «Дослідне господарство «Богунівська еліта» Національної академії аграрних наук України відоме як виробник високоякісного насіння зернових культур.

– Ми намагаємося підтримувати традиції, що склалися протягом багатьох десятиліть, – говорить голова правління підприємства Валерій БЕСПАЛИЙ. – Тому вирощуємо не лише насіння, але й займаємося тваринництвом. Адже це – робочі місця та органічні добрива.

– Валерію Павловичу, як ниніш–нього року спрацювала рослинницька галузь?

– Рік за кліматичними умовами був непростим. На круг ми одержали всього по вісімнадцять центнерів зерна з гектара. Хоча в ґрунт були внесені усі необхідні поживні речовини. Лише селітри ми внесли не менше двохсот кілограмів на гектар.

– Як вплинуло це на якість зерна?

– Сходи на полях господарства, із урахуванням холодної зими, посушливих весни та літа, склали понад дев'яносто відсотків. Однак вихід насіннєвого матеріалу набагато нижчий – від 60 до 80 відсотків. У минулому цей показник був на рівні 90 відсотків. Але можу з усією відповідальністю сказати, що все зерно одержали високої кондиції, на нього є необхідні сертифікати, насіннєва інспекція дала йому позитивну оцінку.

– На насіння вже є й покупці?

– Зрозуміло! Переважно це аграрії Хер–сонської, Дніпропетровської, Кіро–воградської областей.

– І наступного року ми не залишимося без хліба?

– Наше господарство вирощує насіння 28 сортів, а цієї осені плануємо посіяти ще одинадцять сортів зернових, які районовані в степовій зоні і дають добрі врожаї.

– Нинішній рік негативно вплинув не лише на рослинництво, від посухи постраждало й тваринництво. У деяких господарствах намагаються позбутися корів та свиней. Який у вас стан справ?

– Так, кормова база в господарствах підірвана. Але можу вас запевнити – ми будемо далі займатися тваринництвом. І не тому, що ми такі вперті, а тому, що я й мої колеги не уявляємо собі сільське господарство без ферм.

– Чи вистачить кормів?

– Ми заготовили вже близько ста двадцяти тонн сіна, близько 500 тонн силосу. Постараємося довести його кількість хоча б до тисячі тонн. Це дозволить нам пережити майбутню зиму.

– Якщо не секрет, як вам вдалося цього домогтися?

– Не було б щастя, та нещастя допомогло. У багатьох господарствах кукурудза практично вигоріла, залишилися одні стебла. І ми, за взаємною домовленістю, скошуємо їх на силос…

– Кажуть, ви займаєтеся силосуванням навіть на полях Баранівської сільради. А це кілометрів двадцять від Богунового. Чи варта шкурка вичинки?

– Варта. Тому що ми збережемо стадо.

– Ви вже говорили, що займатися тваринництвом, насамперед великою рогатою худобою, збитково – відсутній паритет цін. Зі свинарством те ж саме?

– Доводиться викручуватися. До слова, ми налагодили гарні контакти із ширяївським м'ясопереробним підприємством «Сегрос», туди й здаємо свинину на переробку. Співпраця із цим підприємством вигідна насамперед тим, що якщо, наприклад, кілограм живої ваги коштує вісімнадцять гривень, то ми ще одержуємо по п'ятдесят копійок дотації на кожний кілограм.

– Це теж не такі вже великі гроші.

– Така на сьогоднішній день склалася кон'юнктура ринку. Тому шукаємо вихід зі становища, що склалося. Наприклад, останнім часом ми перейшли на реалізацію поросят.

– У чому тут, як каже молодь, фішка?

– А в тому, що ми їх реалізуємо за ціною майже утричі дорожче, ніж свиней у живій вазі…