Дружба Тараса Шевченка з польськими борцями за незалежність почалася ще у Вільно. Тривала вона і в Петербурзі. У закаспійських степах український засланець познайомився з багатьма польськими революціонерами, яких у неволю загнали жандарми царя Миколи І. Серед засланців–поляків було чимало видатних людей. Наприклад, Броніслав Залеський, Зигмунд Сераковський.

Двоюрідний брат Сераковського Аркадій Венгжиновський, про якого ми хочемо згадати докладніше, працював у відомстві Оренбурзької прикордонної комісії на посаді наглядача шкіл для киргизьких (казахських) дітей.

Коротко про цього скромного чоловіка, який понад усе любив свою поневолену батьківщину. Народився у Проскурові 1818 року. Закінчив Кам’янець–Подільську гімназію. У 30–х служив у канцелярії Проскурівського земського справника та повітовому суді, у Подільській губернській палаті державного майна. На початку 40–х років – у Вінницькому окружному правлінні.

1843 року виїхав до Тоболь–ська, а через два роки став працювати в Оренбурзі. Як бачимо, ніде не міг нагріти собі місця. Причина криється не лише в особливостях вдачі Аркадія Миколайовича, а в боязні арешту; адже він з часів юності пов’язав себе з польським визвольним рухом, а сідати за ґрати не хотілося.

У часи роботи в Оренбурзі (а це 1845–1850 рр.) Аркадій Венгжиновський активно спілкувався з учасниками товариства, що сповідувало погляди республіканців, із засланими земляками, які понад усе мріяли здобути волю, вирвати свій народ з–під гніту самодержавства. В оренбурзьких степах польські патріоти знайшли однодумця в особі художника і поета Тараса Шевченка.

Своє ставлення до польського народу Кобзар висловлював багато разів. Наприклад, згадаємо вірш «Полякам». Під віршем стоять дві дати: червень 1847, Орська фортеця і 1850 рік, Оренбург. Спочатку у вірші налічувалося 24 рядки. Подальші рядки, вочевидь, написані після знайомства із Броніславом Залеським, видатним діячем польського визвольного руху. Йому й присвячувався цей вірш. Але твір можна цілком адресувати і Аркадію Венгжиновському і іншим патріотам.

Отак–то, ляше, друже, брате!

Неситії ксьондзи, магнати

Нас порізнили, розвели.

А ми б і досі так жили.

Подай же руку козакові.

І серце чистеє подай!

І знову іменем Христовим

Ми оновим наш тихий рай.

У своїх пізніших спогадах учасники оренбурзького товариства акцентували на єднанні та одностайності людей різних національностей і говорили про благотворність постійного спілкування для зміцнення дружби поневолених народів.

Зберігся малюнок друга поета, оренбурзького художника Олексія Чернишова (він нав–чався у Петербурзькій академії мистецтв трохи пізніше від Шевченка). На малюнку зображена група військовиків, польських засланців, але серед них – росіянин, козачий осавул, брат автора малюнка, Олександр Чернишов, а також українець Тарас Шевченко (він – не у форменій шинелі, а в цивільному пальті).

У липні 1850 року Аркадій Венгжиновський виїздить на Україну. Тарас Шевченко подарував йому автопортрет (зберігався колись у Львівському музеї українського мистецтва) а художник Олексій Чернишов малюнок «Т.Г. Шевченко серед польських політичних засланців» (доля оригіналу невідома).

За розпорядженням начальника ІІІ відділу О.Ф. Орлова за Венгжиновським було встановлено «суворий таємний нагляд». А непокірного Тараса Шевченка жандарми вирвали з дружнього кола і в жовтні того ж року перевели до Богом забутої Новопетровської фортеці. Польські друзі дуже співчували українському побратимові. Наприклад, Б. Залеський у листі до А. Венгжиновського повідомляв, що при переїзді Тараса Григоровича ледве не вбили перелякані коні. Польський діяч дуже непокоївся, що засланець не дочекається на півострові Мангишлак дня визволення.

… Влаштуватися на батьківщині Аркадію Венгжиновському було дуже важко. Аж узимку 1851 року пощастило знайти роботу в Одесі. Служив секретарем магістрату, працював перекладачем.

У листах до Б. Залеського Та–рас Шевченко часто згадував про Венгжиновського, а коли той осів у Південній Пальмірі, звернувся до нього з проханням: «Это не будет противу приличия, если ты нарочно встретишься с моим искренним другом и расскажешь все, что знаешь обо мне».

Засланець тут мав на увазі зустріч з Варварою Рєпніною, яка, як стверджують дослідники, відбулася.

Б. Залеський, користуючись широким колом знайомств, умудрявся надсилати Венгжиновському для продажу Шевчен–кові малюнки. Таким чином одесит менше ризикував, бо не було прямих доказів спілкування із засланцем і міг підтримати його матеріально.