Ще у стародавніх Афінах Перикл помітив: якщо ви не цікавитеся політикою, це ще не означає, що вона не цікавиться вами. Крізь століття, сьогодні в передвиборній Україні цей вислів знову доречний. Нині любо-мило дізнаватися останні новини: у передвиборний період влада, нарешті, зацікавилася простим українцем — десь нарешті обладнали пандуси, десь полагодили дорогу, а комусь навіть довгоочікувану, обіцяну роками квартиру видали... Що характерно: лозунгами тепер говорять не тільки політики, а й діячі культури — актори, співаки, письменники. Політичні сили роблять ставку на формулу ще одного стародавнього грека — Еврипіда: скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти. Відтак запрошують до своїх списків популярних митців, моральних авторитетів, щоб сподобатися їхнім прихильникам. Та навіщо це самим митцям?

«Політика прийшла до нас сама, це — мобілізація, від якої нікуди подітися», — пояснюють брати Капранови, письменники, що балотуються до Верховної Ради від партії «Українська платформа «Собор». За їхніми словами, через погіршення ситуації всередині країни та її міжнародного іміджу вони були змушені податися в політику. Взагалі, на думку письменників-кандидатів, сьогодні політикою має цікавитися кожен українець, інакше завтра таке право в нього, може, й відберуть.

«Якщо зараз не спробувати ви­рішити все мирним шляхом, то наступних виборів вже не буде чи буде кровопролиття та втрата територіальної цілісності України», — припускає Дмитро Капранов.

Та кров, хоч і мала, вже пролилася: підписи під партійною присягою новоспечені політики підписали власною кров’ю — на знак абсолютної щирості та серйозності їхніх намірів — підняти стяг націонал-демократії в Україні.

До речі, Українська платформа «Собор» — це унікальна та нетипова ініціатива, коли партія поступається у списку всіма місцями людям із суспільним авторитетом. І, за словами письменників, це довгостроковий проект, який існуватиме й після 28 жовтня.

«Нашим прадідам та дідам теж не було легко, коли вони бралися за зброю і йшли у ліс, та ситуація нині така: наступних виборів може просто не статися, — повторює думку брата Віталій Капранов. — Великі підтасовки, масштабні фальсифікації — метод боротьби з цим один: явка виборців на дільниці».

Ось так агітують виборців письменники: агітують голосувати, а за кого — то вже нехай совість кожному підкаже, тільки би голосували. І ще сподіваються на диво: до влади врешті-решт прийде нова сила, яка вщент зруйнує нині існуючу Верховну Раду.

«Тепер люстрація влади, про яку багато говорили у лихі 90-і, не потрібна, бо суспільство й так бачить, хто є хто, хто при владі, — каже Дмитро Капранов. — Янукович проявив людей, як проявник, замість люстрації. Покидьки повилазили, як гриби після дощу».

Остягована Одещина — «прикрашена» синьо-білими прапорами — нагадала митцям про «радянське дитинство», коли по всій країні майоріли червоні знамена. Та, за їхніми спостереженнями, не по всій Україні можна побачити таке маркування території. «Столицю стягами не помітили, там «регіонали» маскуються під «незалежників», — розповідає Дмитро Капранов. — І чим далі на захід від Києва рухатися, тим більш вільною від синього кольору стає територія».

За словами братів Капранових, «Собор» створений не для того, аби відтягнути симпатиків в опозиційних сил, а представляє інтереси тих, хто не довіряє Об’єднаній опозиції та «УДАРу» Віталія Кличка, тих, хто просто не знає, за кого голосувати на цих виборах.