Найстарішій україномовній школі Суворовського району — 50! На ювілей 44-ї зібралися вчителі, батьки, випускники і почесні гості. За час свого існування площа школи збільшилася вдвічі, з-за парт цього навчального закладу вийшло понад 7 тисяч випускників, а педколектив дбайливо береже, примножує і передає молодим вчителям кращі освітянські традиції.

Хоч і біжить життєвий шлях вперед, але завжди повертає кожного з нас до двох рідних порогів: батьківського і шкільного, до двох сімей — тієї, що зростила, і тієї, що дала знання. І якщо ваша доля торкнулася крилом 44-ї, ви повертатиметеся до неї знову і знову…

У великому актовому залі — гучна музика і сміх. ЗОШ №44, що на Героїв Сталінграда, 36, відзначає свій «золотий» ювілей.

Дружний викладацький колектив привітали перші випускники — Тетяна Колосова, Регіна Заплестняк, Галина Коваль та Любов Цавельєва. «Молодим вчителям бажаємо зберегти всі традиції, на яких виросли цілі покоління. Традиції, перш за все, педагогічні. Це вже своя манера викладання, це своя атмосфера, свій морально-етичний клімат, який у нашій школі на дуже високому рівні», — вітала ювілярку Галина Коваль.

А розпочалося все у далекому 1962-у. Саме тоді відчинила двері своїм першим учням десятирічна школа (тепер 12-річка) №44 на чолі з директором Григорієм Вікторовичем Боровичем, який керувався принципом: «Живи так, як радиш іншим». Радісно дзвеніли дитячі голоси у невеличкій, але такій затишній і світлій домівці. Тоді вперше сіли за новенькі парти багато-багато маленьких допитливих «чомучок», які дорослішали разом зі своєю школою.

У різні роки освітній заклад очолювали різні директори, кожен зі своїм характером і чіткою життєвою позицією. Після Григорія Вікторовича естафету прийняла Уляна Огеївна Попкова. Вона вірила, що від педагога вимагається одне: забезпечити дитині необхідний простір, помітити і розкрити таланти, які закладені в ній природою, і тоді вона стане особистістю. Свій слід в історії 44-ї залишили і Микола Павлович Хвищук, і Любов Порфирівна Бовкун, яка жила школою і своєю любов’ю наповнювала серця дітей та вчителів. Саме вона звернула увагу на диференційоване навчання з урахуванням поєднання індивідуальних і колективних форм роботи. А Лариса Олександрівна Карнаух сформувала незвичайний світ товариськості і взаєморозуміння, де головний закон — щоденна творчість людей, об’єднаних загальною ідеєю творення свята, на якому дітям відведено перші місця і головні ролі (до речі, новий корпус школи постав завдяки саме її наполегливості). Любов Опанасівна Бондаренко очолювала освітній заклад з 1993-го до 2008 року. Завдяки її мудрості і високому професіоналізму, вимогливості до себе й інших школа сьогодні — це колектив однодумців, які ні на хвилину не припиняють творчий пошук, дбають про зростання й розвиток своїх учнів. Зараз «шкільний корабель» веде Олена Валеріївна Буйневич. Пріоритетом вважає надання якісних освітніх послуг, забезпечення умов учням для здобуття знань, а педагогам — для творчої реалізації.

Зведена у 1962-у школа була розрахована на 460 місць. Типова триповерхова споруда. Місце тихе, малонаселене. Довкола зростали тополі, а через дорогу — лісосмуга з акацій і колючих кущів. Будівництво нового житлового масиву лише починалося. Щоб усе змінити, знадобилося 20 років. Швидко виросли дев’яти- і дванадцятиповерхівки. Пролягли трамвайні колії. Завирувало життя. Для Суворовського району, який стрімко розростався, однієї школи стало замало — діти навчалися у дві й навіть у три зміни. Постала необхідність у зведенні нового освітнього закладу. Але вирішили інакше: у 1988 році до стін 44-ї добудували корпус на 890 місць.

Сьогодні в ЗОШ № 44 займаються 1020 учнів. «Діти в нашій школі, можна сказати, живуть. Заняття тривають до вечора. Це і секції, і гуртки різні, і наші чудові майстерні, в яких хлопчаки залюбки затримуються допізна, щось майструючи. Багато спортивних секцій. Звісно, ми прагнемо тримати високу планку насамперед у навчанні. Розуміємо, що глибокі знання — це основа для майбутнього успішного життя наших випускників», — зауважила директор Олена Буйневич.

Як показав час, тримати високу планку педагогам 44-ї сповна вдається. Випускники школи — а це за 50 років понад сім тисяч учнів — найкраще тому підтвердження. «Серед наших випускників, — зазначила директор, — є народні артисти, заслужені діячі мистецтв, науки, професори і директори шкіл, педагоги, працівники сфери охорони здоров’я, правоохоронних органів, військові».

Окрім обладнаних предметних кабінетів, класних кімнат, спортивних та актового залів, є у 44-й ще й свої «родзинки». Так, з грудня 2009-го

тут діє музей бойової слави «Україна в роки Великої Вітчизняної війни». Експозиція, яка спочатку була віртуальною в прямому значенні слова (з 2007-го учням показували різні фільми та передачі про війну, фотоекспонати), нині перевершує всі очікування. Навіть найбільший шибеник, розповідають, завдяки наполегливим старанням керівника проекту — вчителя історії Володимира Миколайовича Поліщука — виявив неабияку зацікавленість до роботи музею і, як результат, перевиховався. Сьогодні тут представлені бойові нагороди, воєнні фото, листи з фронту, вирізки з газет, інші речові свідки того лихоліття. А один ветеран передав до музею навіть свою бойову форму. Експозиція поповнюється і після візитів школярів до учасників війни — тут склалася добра традиція відвідувати стареньких, допомагати їм по господарству, добрим словом підтримувати. Активісти музею Марія Лобанова, Георгій Ємельянов, Карина Кладченко, Марія Поліщук та інші щиро вдячні визволителям за цікаві розповіді та подаровані експонати.

Ще одна «родзинка» — музей народознавства «Дідусева хата».

…Після гамірного мегаполісу, задушливого сірого бетону опинитися раптом у затишній, розмальованій петриківськими узорами сільській хатинці, сісти в крісло-гойдалку біля печі з язиками полум’я, що виглядють з-під заслону, й зазирнути в українську минувшину, навіть доторкнутися до неї — тут справді це можливо. Особливо цікаво дівчатам, яким вчителі-екскурсоводи пропонують повправлятися зі старовинними п’яльцями, кольоровими нитками і білосніжною канвою.

Ідея створення при одеській ЗОШ № 44 музею народознавства «Дідусева хата» виникла в серпні 2007 року. Вчителі методичного об’єднання української мови та літератури (Н. І. Никисла, І. П. Язвінська, С. В. Пилипейко, Т. В. Литвинчук, Г. О. Кирнийчук, І. Й. Дем’янова) звернулися з такою пропозицією до директора школи Любові Опанасівни Бондаренко, яка підтримала ідею і всіляко сприяла її втіленню. Вчителі та учні із задоволенням включилися в роботу. Приносили старовинні домашні речі, які ще подекуди зберігалися в бабусь і прабабусь на селі. Особливий внесок у поповнення музею експонатами зробила вчителька української мови Ірина Анатоліївна Ярова, яка передала чи не найбільше речей у досить хорошому стані. Серед них є речі, яких більше як півстоліття, а то і понад сто років. Ці предмети допомагають пізнавати минувшину не тільки тутешнім школярам, а й їхнім наставникам, батькам та всім охочим.

Зараз музею майже п’ять років. Новий директор Олена Валеріївна Буйневич продовжила найкращі традиції «Дідусевої хати», перетворивши її в осередок проведення масових заходів, різних зібрань, зустрічей. «Кілька років тому, відвідавши 44-у школу як гість, я познайомилася з цікавим досвідом колективу щодо створення музею народознавства. Пам’ятаю, як тоді мене вразила особиста зацікавленість кожного вчителя української мови у поповненні його експозиції, збереженні традицій нашого народу, залученні кожного учня до активної співпраці. Ставши директором, я вважала за вкрай необхідне зберегти цю перлину педагогічного колективу. Адже тут відчувається тепло та сердечна простота української родини, української оселі, яка пробуджує найщиріші спогади власного дитинства: бабусину хату, запашний хліб, щиру мелодію народної пісні», — зазначила Олена Буйневич.

Шкільний народознавчий музей відіграє значну роль у навчальному процесі, у прищеплюванні учням національної самосвідомості. Робота будується за певною структурою, яку очолює рада музею. Так, пошукова секція займається дослідженням історії нашого краю, поповненням музею експонатами. Секція екскурсоводів популяризує зібрані матеріали, систематично проводить оглядові і тематичні екскурсії: «Сімейні традиції, свята і звичаї», «Інтер’єр української хати», «Український посуд», «Український одяг», «Народні промисли України», «Український рушник», «Писанкарство», «Гончарство», «Традиції і звичаї святкування Різдва Христового», «Українські народні казки». Секція оргмасової роботи організовує групові заходи, свята. Інформаційна секція, природно, провадить інформаційну роботу серед школярів, випускає стіннівки. А родинна школа «Дідусева наука», яка діє тут же, знайомить батьків з принципами народної педагогіки та залучає їх до роботи музею.

У «Дідусевій науці» проводяться заняття гуртка «Берегиня». «Діти вивчають культуру та побут українців, досліджують історико-топонімічні назви сіл та міст. Отримані знання закріплюють на відкритих уроках з народознавства. Окремо проводяться уроки-екскурсії з найцікавіших та складніших тем, на яких детально, у подробицях розглядаємо традиції тих чи інших свят», — розповіла керівник гуртка Світлана Володимирівна Пилипейко.

Матеріали, зібрані в музеї, школярі використовують при написанні науково-дослідницьких робіт з етнографії при Малій академії наук. Створено сайт. «Дідусева хата» співпрацює з Музеєм розвитку Українського козацтва, «Просвітою». Шкільний музей народознавства відкритий для кожного бажаючого ознайомитися з його експозицію та доторкнутися до джерел духовності нашого народу. А знати свій родовід, свою історію зобов’язана кожна людина, бо, як відомо, хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього.

Славиться ЗОШ № 44 не лише своїми випускниками, вчителями та учнями, а й гарними сусідами. Долати життєві стежки-дороги, школі допомагає... музика. І це не просто красиві слова. Із 1967-го при ній діє дитяча музична школа №7, яка з 2003-го має статус окремого навчального закладу. Кожен учень «сьомої» має можливість відвідати концерти абонемента «Юний меломан» симфонічного оркестру, інших виконавців, які проходять в Одеській філармонії. Артисти філармонії — часті гості музичної школи.

Багато випускників «сьомої» стали професійними музикантами і працюють у музичних школах, училищах України та Російської Федерації, у творчих колективах країн СНД, Німеччини, США, Канади та Ізраїлю. Певна річ, що бажаними гостями на ювілеї 44-ї були учні та випускники ДМШ №7 на чолі з її директором В’ячеславом Андрійовичем Погореловим. Вони підготували іменинниці прекрасний концерт у дарунок. Що ж до матеріальних подарунків, то в цьому школу-ювілярку приємно порадувало міське управління освіти, вручивши сертифікати на комп’ютерну та іншу оргтехніку.