Останнім часом у селі Романівці, що підпорядковується Антонюківській сільській раді, гостро постала проблема забезпечення його жителів якісною питною водою. Спекотне літо і посушлива осінь зневоднили сільські криниці. Лише дехто з романівців може зі своїх колодязів набрати вдень до десяти відер води, і то лише для технічних потреб. Тож головним постачальником дорогоцінної вологи залишаються артезіанська свердловина і водогін півстолітньої давнини. Утримуванням та обслуговуванням цього стратегічного об’єкта займається сама сільська громада. Щоб не потерпати від спраги, щороку тут провадяться профілактичні заходи.

Нещодавно з самісінького ранку біля свердловини було людно. Чоловіки заходилися міняти шестикубовий глибинний насос на більш потужний – десятикубовий, щоб вода добігала і до осель, розташованих на околиці Федорівки. Робота кипіла. Злагоджено та професійно майже з 120–метрової глибини (сама свердловина має 180 метрів) міцні та вправні чоловіки почергово витягували і роз’єднували труби. Для здійснення ремонтно–профілактичних робіт селяни пожертвували близько 2 тисяч гривень. З них – за 650 гривень найняли кран, щоб витягувати труби, сто – плата за користування спеціальними інструментами, решта витратиться на лагодження насоса.

Юлія Гришнюк – відповідальна за водне господарство, отримує за це символічну зарплатню в сумі 150 гривень – розповіла, що влітку подає воду з шостої до десятої ранку та з опівдня до сьо–мої години вечора. Взимку – на чотири години менше. Якраз вибрано час, коли люди пораються по господарству, збирають дітвору до школи чи поспішають на роботу, якщо в когось вона є. Здебільшого жителі села її не мають. Більшість виживає за рахунок живності – утримують по декілька корів (дійне стадо нараховує понад 150 тварин), дехто самостійно взявся обробляти свої земельні наділи. Щомісячна плата за використану воду складає 10 грн з кожного жителя і 6 грн – за корову.

Колишня завідувачка поштового відділення Наталя Гондюл справно сплачує за сім’ю з шести чоловік і трьох корівчин–годувальниць. Завдяки здачі молока на Миколаївський сирзавод і живе її родина. Тому вода для неї – на вагу золота! Траплялося, що тварин на пасовище навіть непоєними доводилося виганяти. Для всього села біда, коли криниці пересихають, сонце випалює степ, а водогін дає менше вологи. Тоді корівчини, яким ні напитись, ні напастись ніде, зменшують надої, від яких залежить добробут багатьох родин.

Молоко у селі для миколаївських сироварів заготовляє Василь Рибалко. Він також був зайнятий лагодженням свердловини, допомагав витягувати електропровід. Змотуючи у бухт проводку, чоловік розповів, що збирає по 350 літрів молока щодня, заводчани платять за літр товарної продукції по одній гривні 85 копійок. До цього платили трішки менше, але ближче до зими ціна на молочну сировину, як завжди, зростає.

За рахунок годувальниць по–ліпшує статки своєї родини Во–лодимир Бондарчук. Одне погано – з водою у нього просто біда.

– Я живу далеченько від центрального водогону, тому воду маю лише взимку, – поділився селянин своїм наболілим. – Тож доводиться лагодити причепа з бочками і їхати до матері, щоб набрати води з її колонки для потреб родини і трьох корів. Клопітно, але що поробиш!

Олександра Комарніцького також хвилює підвезення школя–рів (діти навчаються в сусідніх Антонюках), а крім того, харчування двох дочок–п’ятикласниць, що обходиться щомісяця у 300 гривень. Для багатьох багатодітних родин з Федорівки – це, зваживши на відсутність постійної роботи, дуже значні кошти. На його думку, влада повинна ще більше ніж це нині робиться, дбати про розвиток села. Селянам дуже хочеться, щоб у межах програми «Народний бюджет» їм також подарували водонапірну башту, як іншим селам, бо їхня дуже протікає, а новенька коштує не менше 50 тисяч гривень. Спільно з розпомпуванням ще однієї свердловини проблема водопостачання села відразу розв’язалася б.

– Проблема забезпечення населених пунктів нашої сільської ради якісною питною водою виникла давно, – констатує Антонюківський сільський голова Тетяна Іванченко. – Сільський бюджет не дозволяє її виправити. Взимку ніхто не скаржиться, а влітку городи поливають, тому у крайніх хатах води і немає. Цьогоріч завдяки допомозі депутата Одеської обласної ради Ігоря Єрьоменка вдалося провести ремонт свердловини в с. Амбарів та замінити 130 метрів металевого водогону на сучасний, поліетиленовий.

Сільський голова також повідомила, що на балансі сільради 14 свердловин, серед них лише шість діє. Очільниця територіальної громади вихід із ситуації з безводдям вбачає у створенні комунального підприємства, яке могло б взяти на себе цю копітку роботу. Проте люди проти. Зарадив би справі, на думку Тетяни Іванченко, мобільний комунальний підрозділ, хоча б один на декілька сільрад. Щодо Федорівки, то наступного року в межах програми «Народний бюджет» у селі заплановано відновити роботу ще однієї свердловини для багатостраждальної вулиці Ілліча. Це повністю зніме проблему з порядку денного.

Юрій ФЕДОРЧУК, власкор «Одеських вістей», Миколаївський район