ПРОДОВЖМО ТЕМУ

«Ваше теперішнє оточення складатиметься з енергійних людей. На цьому тижні вам потрібно скоординувати свої дії. Починаючи з вівторка можете чудово використовувати особисті та родинні зв'язки, навіть знайомих ваших сусідів і приятелів. Можете укладати вигідну спілку. Вам пощастить із покупками». Такий ось гороскоп на тиждень накликала на мене астрологічна Діва, вихлюпнувши його в блакитній барві рядків на останню сторінку одного з київських видань. Найперше я «клюнув» на «Вам пощастить із покупками», і подався, звичайно ж, на «Привоз», про відвідування якого написав в «ОВ» за 8 вересня ц.р. Мій своєрідний репортаж–запрошення «Ходіть частіше на «Привоз», що приємно здивувало, викликав чимало відгуків. Читачі ділилися своїми враженнями від променаду «черевом Одеси». Софія Абрамівна Литвицька, наприклад, по телефону сказала, що вічно пам'ятатиме, як її, що відгарувала 30 років в одеській торгівлі, обважила на цілих двісті грамів на якомусь кілограмі не до решти ще жовтих, невідомо звідки привезених лимонів, молода соплячка. Того, як їй вдалося заколисати нечувано приємними компліментами професійно стійкий нюх Литвицької на привозне обваження, Софія Абрамівна досі не може дотумкати. А я розповів у відповідь, як мене «накрили» відром із подвійним дном. Купував 30 кілограмів (звичайно ж, найкращої на всьо–му просторі СНД) картоплі, а привіз додому на «кравчучці» аж 23. Добре, що не взяв вантажопідйомніший «кучмовіз».

Маючи хороший урок на перевірку пильності, натхнений астропророцтвом, я влився в потік покупців, яких жадібно заковтувало «черево Одеси».

Продавці кросівок, пантофлів, черевиків, чобіт уже розклали свій товар, випередивши торговців джинсами, кофтами, піджаками, трусами, майками, кепками та іншою тілоприкривною продукцією, які вовтузилися з манекенами, намагаючись вичавити з них максимум привабливості. Втомлена дама з великою чорною родимкою над губою, намагаючись приладити манекену–чоловікові ногу, що вивалилася зі сполучного паза, закричала: «Людо, скажіть, чого то в них ноги ламаються, вони ж не ходють?!» І спересердя жбурнула манекен до металевої клітки, іменованої торговельною точкою.

Я допоміг дамі «поставити на ноги» манекен, заробивши з десяток «дяки, дяки, зайчику», і рушив звичайним маршрутом. При вході до молочного павільйону – парад пляшок із коров'ячим і козячим молоком. Молода жінка, що незвісно для чого надягла білосніжний фартух, зазиває: «Молочко, молочко, від дійної корівки!» Літній чоловік у крислатому капелюсі, під Боярського, в’їдливо посміхаючись, запитує: «А що й у недійної корови молоко буває?» Жінка відбрила: «Біжи спитай у бика». І той відкотився під загальний регіт молочниць.

Першою гороскопівською вдалою покупкою став сир – просто мені сподобалася продавчиня. Коли господиня, що розхвалювала товар на всі лади, почала робити мені точну вагу, підійшов той самий чоловік у капелюсі, якого білофартушна молочниця послала на консультацію до бугая. Щойно він почав брати пробу прокуреними пальцями, господиня – як з ланцюга зірвалася: «Слухай, хріноза алкашна, ти вже третій раз пробу знімаєш. Дибай звідси, інтелігент без галстука!» «Капелюх» зник, не подавши звуку, а я поцікавився: «А що означає ваша хріноза? Вперше чую». «А це по–нашому звичайний хрін – достеменно». Так я, купивши сир, поповнив свій запас «синонімів».

Щоразу, почувши щось «привозне», робив нотатки у блокноті. Високий, з довгою шиєю неголений чоловік зазирнув через плече й запитав: «Ти контролер?» «Ні». «Шкода, а то я б тобі зробив, що записати. Отут контроль нуль на нуль».

Дві жінки середніх років діляться турботами, зайнявши чергу за «помідорою».

– Твій–то Боня як?

– А твій? Десь працює?

– Ніде. А твій?

– Мій навпроти.

Я теж, взявши два кіло «помідори», подався у м'ясний корпус.

Біля величезної свинячої голови, спершися на прилавок, у злій нудьзі (покупця немає) стоїть миловидна, ну просто тобі Наталя Сумська, молодиця. Ходою людини, задоволеної життям, до неї не підходить, а просто–таки підпливає, вгодований з добрими пукатими очима чоловік, увесь у джинсі, від кепки до тапків, і так собі недбало запитує.

– Почім твоя пика, красунько?

І одержує у відповідь:

– Ти на свою подивися! У тебе навіть не пика, а писок! Хрюкай звідси.

Чоловік розгубився, залепетав:

– Так ви ж, так я ж свинячу пику мав на увазі. Ось цю, – і взявся за щетинисте вухо.

– Не займай! Це кабан, йому від тебе боляче. Хрюкай далі, джинсик! А то хлопців гукну, пояснять.

Я разом з ошелешеним «джинсиком» вийшов від гріха подалі у пташиний ряд. Тут торгівля йде жвавіше.

– І що ж ви хочете собі взяти за цей синюшний непотріб? – запитує, тяжко дихаючи, непевного віку дама, габариту «метр на метр», торкаючи товстим мізинцем курячу тушку, як на мій погляд, досить товарного вигляду.

– Дайте птиці спокій. Вам треба не курку, а качку брати, – відрубує ображена господиня, що не поступається габаритами дамі, яка прицінюється.

– Це чому ж?

– У вас, мадам, хода качина й ніс приплющений.

На мій подив покупниця різко відвернулася й пішла собі далі, справді по–качиному перевалюючись із ноги на ногу. Я купив осміяну нею курку й, задоволений, рушив «по домах» тим же маршрутом, яким ходив–бродив по «Привозу». Помахав ручкою свинячій голові, реанімованому мною манекенові (він уже був одягнений в інші штани та куртку) і пішов до вокзалу. Дорогою вирішив купити шаурму, як то кажуть, ласувати так ласувати – бий, жінко, ціле яйце в кашу. Перед тим як замовити порцію, запитав у молодого, але вже облисілого шаурманщика: «Скажи, а у вас вдома шаурму за таким же рецептом, як і в Одесі, готують?» Він уп'явся в мене ядучим поглядом і відповів на запитання запитанням: «Ти націоналіст?» «Причім тут це?» «А чого ти такий глюпий вапрос запитуєш? Я тобі що пльохо робив? Что ти хочиш?» – не вгамовувався, агресуючи, шаурманщик. І тут як із–під землі з'явилися троє молодих, енергійних хлопців… Я мимоволі згадав гороскоп і ретирувався, оскільки поруч не було ні родичів, ні знайомих, ні сусідів, з якими я міг би скоординувати свої дії. Адже воно добре все те, що добре кінчається. Як і цей мій черговий похід на «Привоз» не тільки по крам, а й по змогу усміхнутися від душі, побачивши й почувши таке, що навіть напханим зіркам гумору не снилося. Ходіть і ви, шановні читачі, частіше на «Привоз», щоб «задурно» пройти психогуморотерапію.