У газеті «Одеські вісті» від 20 жовтня ц.р. власний кореспондент Антоніна Бондарева у передовій статті «Макулатура: шкурка вичинки не варта?» позначила, на мій погляд, одну з актуальних проблем нашої дійсності. Разом із журналісткою я схиляюся до позиції, що макулатурою в нашій державі все–таки займатися слід.

Загальновідомо, що для виробництва однієї тонни друкованого паперу потрібно 3,5–4,5 кубометра високосортної деревини. Один центнер макулатури рятує одне доросле дерево. Якщо зіставити ці дані з нашою дійсністю, коли лісові масиви славних Карпатських гір стали настільки стрімко бідніти, і така ж доля спотикає лісові насадження у степовій зоні, де часом квітне стихія вогню, то доходиш висновку, що макулатурою потрібно було займатися ще вчора. Адже відомо, що дорослим дерево, наприклад сосна, стає в 90 і більше років, і лише тоді можна використовувати її як промислову сировину, ділову деревину. А чи є якісь доводи, щоб їх протиставити аргументам журналістки про необхідність займатися макулатурою – в ім'я збереження, порятунку наших лісів, природи й нашого майбутнього? Тоді чому ми не можемо налагодити збирання макулатури, пластикових пляшок, поліетилену? Чому немає цивілізованого збору металобрухту? Що нам заважає й чого бракує в розв’язанні найпростіших проблем? Чому в багатій Європі, куди нас так активно запрошують політики, пластикові пляшки з–під води збирають? У Німеччині, наприклад, пластикову пляшку можна здати по 25 євроцентів, або, в перерахунку на нашу валюту, – по 2,5 грн. І приймають її в тих же магазинах, які продають мінеральну воду, інші продукти в пляшках. А що у нас? Кажуть, в обласних центрах іще хтось займається збиранням макулатури, пластикових, скляних пляшок, а в Болградському, Ренійському та інших районах цього, на жаль, немає.

Ресурси вторинної сировини у нас, безперечно, є. Подивіться: кожен продовольчий магазин завозить масу товарів у картонному, паперовому та іншому пакуванні, а рівень фасування сьогодні значно зріс. Таких магазинів у Болградському районі близько двохсот, і всі вони від картонної та іншої тари позбуваються у будь–який спосіб – спалюють, викидають. Пластикові та скляні пляшки, поліетиленові пакети вже наводнили наші яри та лісопосадки!

Макулатурою є не тільки картон і обгортковий папір, але й книжки, старі журнали, газети, що стали непридатними. Вони справді накопичуються у нас із вами, лежать як домашній непотріб. Згодом ми безтурботно їх викидаємо, спалюємо.

Як пише газета «Одеські вісті», були часи, коли збиранням макулатури, металобрухту, інших вторинних ресурсів займалися заготконтори системи споживчої кооперації. Навіть при тих низьких цінах на сировину, які існували в радянський час, все–таки цим було цікаво займатися й простому жителеві, і державі загалом. Чому ж забула про це сучасна споживча кооперація? Споживкооперація, яка, на мій погляд, так дуже захопилася міськими ринками, що нехтує своїм відпочатковим призначенням – вдовольняти потреби сільських жителів у товарах і послугах.

Гадаю, в кожному районі є можливості щодо збирання та нагромадження вторинних матеріалів: протягом тривалого часу стоять пусткою цехи, складські приміщення тієї ж споживчої кооперації.

Хочеться сподіватися, що на виступ газети буде реакція й він спонукає до дій органи влади та всіх тих, хто може й повинен займатися проблемою збиранням макулатури, іншої вторинної сировини, збереженням довкілля. Впевнений, що в межах держави, області, району можна знайти організаційно–правові форми економічних та інших інтересів для охочих працювати у сфері вторинної сировини – час цього вимагає.