Іван Карпович Тобілевич (Карпенко–Карий) – видатний український драматург, актор, режисер і театральний діяч. Його творче життя важко уявити без Одеси. Тут він виступав на театральній сцені, тут він писав свої твори, звідси вони розходилися по Україні. У нашому місті 1897 року любителі сценічного мистецтва одержали унікальне видання цього автора, «Драми і комедії», тт. 1 і 2. А 1899 року І.К. Карпенко–Карий тут завершив трагедію «Сава Чалий». Тут він грав ролі у виставах М. Кропивницького за творами Кобзаря. І вже 1903 року в Одесі було видано третій і четвертий томи його «Драм і комедій».

Трупа М. Старицького, у складі якої виступав І. Карпенко–Карий, відкрила нові сторінки театральної історії Одеси, привнісши на сцену живий подих народності, барвистий колорит.

…Радів, коли південне сонце дарувало погожі дні пізньої осені. Тоді залюднювався Приморський бульвар, і в тому людському потоці непомітно виловлював міміку, манери поведінки перехожих. Зупинявся на краю бульвару, спускався й на берег, щоб зблизька поринути у морський шум, який слухали Пушкін і Міцкевич, Гоголь і Щепкін.

Виступи Івана Карпенка–Карого на одеській сцені схвально відзначала преса. Багато пристрасті й непідробного пафосу вкладав він, граючи роль Назара Стодолі у драмі Т. Шевченка.

Образи єдиної відомої у завершеному вигляді п’єси Шевченка були новими у всій українській літературі першої половини ХІХ століття. В образі сотника Хоми Кичатого, роль якого найчастіше грав Іван Карпенко–Карий, були втілені мерзенні риси заможної верхівки українського суспільства. П’єса вивела тогочасну українську драматургію на новий рівень.

Тоді ж, коли у Південній Пальмірі ширилася слава актора з Єлисаветграда, жандарми пильно вивчали справи, пов’язані з громадською діяльністю Івана Карповича Тобілевича.

Так 1884 року одеський генерал–губернатор звертався до міністра внутрішніх справ з офіційним листом, інформуючи про політичну неблагонадійність відставного колезького секретаря Івана Тобілевича і про встановлення за ним гласного нагляду на два роки.

Успіхи актора у публіки супроводжувалися секретними рапортами на нього. Наприклад, від 23 грудня 1888 року про мешканця готелю на Преображенській.

У ті ж роки Іван Карпенко–Карий з великим успіхом грає роль у драмі Марка Кропивницького «Невольник» (за поемою Т. Шевченка). У зображенні подій минулого учасники дійства прагнули знайти пояснення сучасного становища на Україні.

…Згадували Запорожжя,

Козацьку славу…

…Про Богдана недомудра,

Ледачого сина,

І про Гонту мученика,

Й славного Максима…

Драматург, актор Іван Карпенко–Карий ніколи не зупинявся на досягнутому. Він знав, що на усталеному і добре зіграному репертуарі не можна заспокоюватися. Життя вимагало нових п’єс. Адже виступи української трупи привертали увагу уже ширшого й ширшого кола глядачів. Серед них зростало число трудівничого люду, патріотично налаштованої інтелігенції.

…Час і життєві негаразди рано посріб–лили волосся і вуса славетного артиста, письменника, лише не загасили юнацького запалу в очах. Двадцять років життя під поліційним наглядом не зламали сили волі, не приборкали козацького духу.

Він звик не зважати на своє становище «піднаглядного». Тому, коли 1903 року отримав офіційний циркуляр про те, що «негласний нагляд припинено», не відчув особливої радості. Тепер Карпенка–Карого більше тривожив суворий цензурний «нагляд». З великими труднощами в Одесі побачили світ третій і четвертий томи його «Драм і комедій». Як завжди, багато часу забирала робота у трупі, що виступала в Одесі і часто їздила на гастролі і до Варшави, і до Москви, і до Петербурга, до Києва та Харкова.

…1906 рік починався тривожними звістками про придушення самодержавством народних виступів. Лютували по містах і селах України каральні експедиції. Прокотилися арешти. Скаженіла царська цензура.

У таких умовах трупа Саксаганського і Карпенка–Карого, незважаючи на збитки, давали вистави в Одесі.

…Зимові вітри котили холодні свинцеві хвилі розбурханого моря. Сходилися попрощатися шанувальники драматурга і артиста Карпенка–Карого. Одному з них – критикові та бібліографові Михайлові Комарову, шанувальникові й дослідникові творчості Тараса Шевченка, Іван Карпович подарував виданий у Полтаві п’ятий том своїх «Драм і комедій»: «Любому серцеві моєму М.Ф. Комарову від автора. І. Тобілевич, 1906 р. 14 лютого. Одеса».

Це, либонь, був останній одеський авто–граф видатного драматурга й актора, палко закоханого у творчість Кобзаря.