Інформація про підготовку Міністерством охорони здоров’я України законопроекту «Про донорство органів та їх трансплантацію» викликала стрімкий сплеск неприйняття з боку населення. Багато хто пам’ятає страшну інформацію про звірства на території колишньої Югославії, де на органи, по суті, розбирали громадян з пострадянських республік і країн соцтабору. Та й тепер не потішила звістка про передачу до суду справи про 2–річну незаконну діяльність співробітників бюро судово–медичної експертизи в одній з областей, які вилучали органи померлих без згоди їхніх родичів.

Майбутнім змінам у вітчизняному законодавстві був присвячений круглий стіл в управлінні охорони здоров’я облдержадміністрації. Щоправда, такий формат припускає участь у розмові представників усіх зацікавлених сторін – чиновників, медиків, правоохоронців, соціальних працівників, юристів, журналістів, громадськості. У цьому випадку «віч–на–віч» зіштовхнули медиків і журналістів. Представники громадських організацій підійшли на захід з власної ініціативи, тому що довідалися про нього з повідомлення на сайті управління охорони здоров’я.

Головний позаштатний транс–плантолог управління охорони здоров’я облдержадміністрації Віктор Сагатович нагадав історію. Перше у світі пересадження нирки виконав наш земляк, завідувач відділення Херсонської міської лікарні Юрій Вороний у 1933 році. З тих пір лікарі навчилися пересаджувати не лише нирки, але й печінку, серце, підшлункову залозу, кишечник.

Віктор Анатолійович озвучив реальну потребу регіону в органах для трансплантації: 1,5 тисячі печінок, 2 тисячі сердець, 2,5 тисячі нирок. Наявність донорських органів дозволила б більшості хворих залишитися жити.

– Ми неймовірно відстали у сфері трансплантації через недосконалість законодавства, – підкреслив Віктор Сагатович. – У світі діють 2 моделі: презумпція незгоди і презумпція згоди. Відповідно до першої, усіх людей вважають незгодними на вилучення їхніх органів після смерті, але вони повинні залишити підтвердження своєї точки зору за життя. Ця модель діє в нашій країні, у США, Туреччини, Румунії, Німеччині. За другою моделлю усіх вважають згодними на відбір органів після смерті для проведення трансплантації. Якщо люди не хочуть цього, вони повинні заявити про свою незгоду. Друга модель характерна для Росії, Білорусі, Австрії, Угорщини, Італії, Іспанії, Латвії, Польщі.

Віктор Анатолійович згадав також про те, як складно медикам розмовляти з родичами померлих. Менталітету презумпції згоди в нашому суспільстві немає. І тому органи, які могли б урятувати чиєсь життя, закопуються в землю або спалюються в крематоріях разом з людьми, які відійшли у світ інший.

Заступник голови комітету у справах дітей і охорони здоров’я громадської ради при облдержадміністрації Василь Топал висловився за підтримку пропонованих Міністерством охорони здоров’я змін до законодавства, тому що вони допоможуть знизити, зокрема, дитячу смертність. Але його голос виявився практично єдиним.

Представники громадських організацій наполягали на неготовності нашої держави до легалізації права використовувати трупні органи для трансплантації. Так, наприклад, наскільки вдасться захистити дітей–сиріт, які перебувають у школах–інтернатах? Адже якщо масовими стали випадки незаконного відбирання у них житла, то що перешкодить піклувальникам або шахраям продати дітей на органи? У цьому випадку їм вдасться заробити не менше, ніж від продажу квартири.

Мабуть, найбільш зваженим був виступ начальника Одеського обласного бюро судово–медичної експертизи Григорія Кривди.

– Я вважаю, що нікого нікуди не потрібно заганяти, – сказав Григорій Федорович. – Ми це проходили вже не раз, і результат був зворотним. Так, наше суспільство ще не готове до таких кроків. Так, можливі порушення. Останнім часом у різних регіонах України їх було виявлено кілька. Тож треба зосередитися на роз’яснювальній роботі, а не на зміні законодавства. Люди повинні зрозуміти: пересаджений орган померлої дорогої та близької їм людини житиме далі, продовжуючи тим самим не лише пам’ять про неї, але й життя іншої людини.

Із цим не можна не погодитися. У тих країнах, де діє презумпція згоди, довго і наполегливо готували населення до переходу на неї. Наприклад, за реальною історією було знято фільм. Його героїня дізнається, що в неї з’явиться маля із серйозною патологією, яка не дозволить йому жити довго. Жінка ухвалює рішення виносити вагітність, народжує, виховує дитину і погоджується, щоб її органи після смерті пересадили іншим дітям. Відхід її маляти у інший світ дарує диво порятунку іншим. Але до цієї життєвої мудрості одразу після ухвалення відповідного закону не прийти. Потрібні час і певне ставлення до життя…