Думаю, не потрібно переконувати, наскільки важлива соціальна і стратегічна роль хлібопекарської галузі у житті суспільства. Частка хлібопродуктів у раціоні населення України складає 15%, що підтверджує їхній статус основного продукту харчування. Традиційно цій галузі приділяється менше уваги, ніж іншим, але будь–які зміни, що відбуваються на ринку хліба і хлібобулочних виробів, миттєво впливають на економічне та соціально–політичне життя країни.

Продукція Балтського хлібозаводу (ТОВ «Агрофірма «Хлібна нива») має давню історію, користується попитом серед населення північних районів Одеської області. Свої секрети хлібопечення балтські пекарі не розповідають нікому. Однак, скуштувавши хоч раз «одеський житній» чи «білий подовий», ви станете постійним споживачем саме балтського хліба.

– Сьогодні асортимент продукції хлібозаводу складається зі 120 видів високоякісних і смачних хлібобулочних та кондитерських виробів. Над тим, щоб до споживача надійшов хліб високої якості, чаклують понад 200 працівників, – говорить заступник директора з виробництва та реалізації продукції хлібозаводу Наталія Іванівна Бурага.

Підприємство має відзнаки, нагороди. Чому ж воно змушене згорнути половину своїх виробничих цехів?

– Сьогодні хлібопекарне виробництво займає лише 40% цеху, а решту законсервували. Проте і ці площі задіяні лише на 60%. Такі нині невтішні реалії. І це незважаючи на те, що ми постійно розширюємо асортимент, шукаємо ринки збуту. Прикро, але сьогодні якісна продукція не завжди ціниться споживачем, – ділиться думками директор ТОВ «Агрофірма «Хлібна нива» Юрій Федорович Герасименко.

І справді, зараз заполонили ринок хлібопеки, продукція яких містить всілякі прискорювачі замісу, розпушувачі, що впливають на процес бродіння. Але балтські виробники хлібобулочної продукції собі такого дозволити не можуть. Чому? Та тому, що не тільки дорожать добрим іменем, а й дбають про здоровя’я споживачів. Директор заводу з діда–прадіда селянської крові і добре знає справжню цінність хліба і вважає, що його випікання – то свята справа. Тому тут не звикли і не прагнуть «хімічити» і усі сорти хліба готують за стародавніми рецептами – опарним способом. Кажуть, що під час бродіння тісто набирає сили і духмяного аромату, стає смачнішим та довше зберігається свіжим.

Тоді чому ж чимало балтян, маючи свого сумлінного виробника, віддають перевагу хлібу, завезеному з інших міст і сіл України? Як з’ясувалось в ході розмови, окремі жителі району не звертають уваги на марку виробника, частина бере хліб за рекомендацією продавця, інші купують тільки хліб ТОВ «Агрофірма «Хлібна нива». Люди двох перших категорій, та й продавці теж, просто не вникають у економічний бік торговельної справи. Тобто, не усвідомлюють, що, купивши чи продавши, наприклад, хліб хмельницького виробника, вони тим самим сприяють наповненню бюджету хмельничан, водночас збіднюючи свій, балтський, бюджет. Окрім того, змушують власних виробників переживати скруту, яка неодмінно негативно позначиться на економіці району. Тож чи не простіше і вигідніше підтримувати свого виробника, якому і без того сьогодні не з медом?

Балтські хлібопеки через подорожчання енергоносіїв, зокрема газу – на 35%, пально–мастильних матеріалів – на 25%, електроенергії – на 30%, підвищення цін на зерно, мінімального розміру заробітної плати, оренди землі змушені були з 1 грудня підвищити ціни на хліб. Проте зросла й вартість хліба ряду інших хлібопекарень України, що, звісно, не радує споживача. Розрахунки ж фахівців переконують, що підвищення цін на хліб економічно обґрунтоване і нагальне, бо інакше просто доведеться згортати виробництво. Але ж вийти на високий рівень було непросто.

Пригадую, як наприкінці 90–х років, коли хлібозавод входив до складу «Одеського короваю», він стояв на межі банкрутства. Адже підприємство було збитковим і порушувалось питання про його закриття. Натомість планувалось розширити територіальні повноваження Котовського хлібозаводу, що розташований за 25 кілометрів від Балти. Тоді директору довелося оббивати пороги, доводячи економічними розрахунками, що Балтський хлібозавод спроможний «зіп’ятись на ноги». Йому повірили, більше того, власники допомогли з реконструкцією і ремонтом печей, котельні, підсобних приміщень. А Юрій Федорович тримав під власним конт–ролем всі процеси. І вже через півроку підприємство збільшило обсяг виробництва і вийшло на самоокупність.

Сьогодні директор каже, що у ринкових умовах виживає той, хто сильніший, спритніший. Хоча дехто із спеціалістів галузі думає інакше. На їхню думку, влада має сприяти економічному зростанню власного виробника, бо це, в першу чергу, в інтересах району. Адже це і робочі місця для балтян, і заробітна плата, і соціальна захищеність, і зміцнення економіки району. Проте тут кажуть, що місцева влада і раніше своєю увагою не дуже балувала їх, за винятком, коли управління економіки райдерж–адміністрації очолював нинішній міський голова Сергій Сергійович Мазур.

А як держава підтримує таку важливу галузь господарства, запитаєте ви? Її потуги зводяться нанівець. Наприклад, нещодавно Аграрний фонд запропонував хлібопекам борошно з державного резерву. Проте балтяни кажуть, що пропозицією навряд чи скористаються, оскільки борошно з Аграрного фонду подорожчало на 3 – 7%. Його ціна з транспортними витратами – 2,95 гривні, а в собівартість продукції хлібозаводу нині закладена вартість борошна 2,65 гривні. Тут підраховано, що подорожчання борошна лише на 10 копійок дає подорожчання продукції на 40 – 45 копійок. І навіть при тих цінах на зерно, які нині склалися на ринку, борошно подорожчає до 2,85 гривні. То кому потрібна така допомога, запитує Юрій Герасименко.

Та тут на будь–яку допомогу не дуже й сподіваються. Звикли покладатися на власні сили, підраховувати, вдосконалювати, знаходити шляхи виходу. Так, відмовилися від печей, що працювали на газі і були економічно невигідними. Натомість встановили малогабаритні печі, які працюють на дровах. Щоб скоротити енергозатрати, сьогодні реконструюються кабінети для адмінперсоналу, побутові кімнати, роздягальні, душові та туалетні кімнати для жінок і для чоловіків, які займуть другий поверх заводу.

Вже давно балтяни подбали про свій млин, який забезпечує власне виробництво зерна, дизель–генератор. Завдяки цьому за будь–якої погоди жителям і Балтського району, і півночі Одеської області можна сподіватись на балтський коровай.

А для того, щоб хлібозаводи мали можливість нормально працювати, забезпечувати свою конкурентоспроможність, відновлювати виробничі фонди, вирішувати соціальні питання, влада повинна у відповідності з Конституцією і законами України забезпечувати можливість працювати при нормі рентабельності, яка є науково обґрунтованою і підтверджена практикою. Тоді підприємства матимуть прибутки і сплачуватимуть на них податки, а це – 25%. Держава може з них залишити собі 10 – 15%, а решту направити на адресну допомогу малозабезпеченим. Таким чином, спрацює принцип соціальної справедливості.