Знайомий вислів «Купуйте українське!» настільки міцно засів у підсвідомості, що, вибираючи свіжу городину у супермаркеті, ми часто цікавимося походженням продукції. Довідавшись, що привабливі овочі вирощені далеко від українських чорноземів, нерідко засмучуємося.

Конструктивні кроки для виправлення ситуації зробила Одеська обласна рада приблизно два місяці тому. Тоді депутати затвердили регіональну Програму щодо розвитку овочівництва та баштанництва, розраховану на сім років. Як відзначалося, її втілення дозволить поліпшити ситуацію в багатьох сферах життєдіяльності регіону. Насамперед, в економічній. А говорити про актуальність поставлених завдань із урахуванням світової продовольчої кризи, що насувається, навіть не випадає.

У зв'язку із цим додаткові бонуси для Овідіопольського району дає вигідне географічне розташування та безпосередню близькість до обласного центру. Виробництво овочів давно посідає тут особливе місце. Ще за часів Союзу у Йосипівці було засновано наукову станцію овочівництва, підпорядковану Московському інституту селекції овочевих культур. Тоді господарство за сезон виробляло близько 12 тисяч тонн різноманітної продукції. Так звана «Німецька балка», де розташовані Йосипівка, Петродолинське, Новоградівка, Доброолександрівка, Мар’янівка, загалом давала понад 50 тисяч тонн овочів.

Сьогодні найзначнішим виробником та переробником у районі є СТОВ «Петродолинське». Під керівництвом Дмитра Матуляка тут щороку займають овочами понад 200 гектарів. Завдяки тому, що в господарстві розвинене тваринництво, у ґрунт вносять великі дози органіки. У результаті з гектара легко збирають по 200 – 300 центнерів овочів. Засиллю томатів із Туреччини та Китаю протистоїть і інший сільгоспвиробник – ПП «Сервіг», яке очолює Сергій Горобець. Помідори від Горобця вирощують на площі більш ніж 1000 гектарів. Ухвалена облрадою програма розрахована не лише на зміцнення подібних господарств, але й дрібніших виробників, які сьогодні збирають лише по 12, 15, 18 центнерів з гектара.

– На районному рівні працює програма «Городина Овідіопольщини». Завдяки їй сільгоспвиробники одержують із райбюджету дотації у розмірі близько півмільйона гривень за рік. Звичайно, це суми невеликі, – розповідає начальник управління агропромислового розвитку Овідіопольської РДА Володимир Ігнатович Хіміч. – Сподіваємося на те, що суттєво зміцнити становище допоможе ухвалена обласна програма. При її розгляді брався до уваги чинник складнощів, пов'язаних із поливом та високою вартістю електроенергії. Адже головною проблемою зрошення в Овідіопольському районі є занадто висока вартість поливної води. Тут дуже сподіваються на вирішення питання часткової компенсації вартості поливу та дощувальної техніки.

Минулий рік за погодними умовами виявився несприятливим практично для всіх районів області. Володимир Ігнатович веде журнал, де щодня відзначають опади, які випали в районі. За його словами, за весь минулорічний період випало 368 мл опадів. Цього вкрай мало. В основний період, коли йде розвиток та вегетація всіх культур, дощів практично не було. Без поливу загинуло багато озимих культур. «Згоріло» близько 15 відсотків пшениці та 69 відсотків – ячменю. Пересіяні замість загиблих ярі культури в Овідіопільському ра–йоні, де збережена зрошувальна система, полили лише двічі. Замість очікуваних середньостатистичних 25 центнерів з гектара хлібороби одержали 60 центнерів. Ось що означає зрошення для південного степу!

У районі нараховується близько 16,8 тисячі гектарів зрошувальних земель. Але реально (через дорожнечу води) поливають лише 5 – 6 тисяч гектарів. Поливну воду, переважно, використовують господарства, де вирощують овочеві культури або розвинене тваринництво. Там поливають багаторічні трави і кукурудзу на силос. Тенденція до щорічного подорожчання води та електро–енергії стає вже постійною.

– Головна насосна станція розташована у Біляївці, – пояснює Хіміч, – вода на поля подається магістральними каналами і по водоводах. Але через складний рельєф місцевості її доводиться двічі–тричі перекачувати для поливу. Це додаткові витрати з електроенергії. Самі поміркуйте, якщо за кубометр води по району доводиться платити в середньому по 1 гривні 20 копійок, то для деяких сільгоспвиробників вона обходиться до 1 гривні 80 копійок і навіть більше!

При цьому сільгоспвиробники повторюють, що сенс у поливі є. Але обігових коштів у потрібний для цього період знайти практично неможливо. Просили, щоб держава фінансувала трохи більше коштів, з цією метою надсилали листа до Кабміну та профільних департаментів. Але реакції поки що немає. А дорожнеча води залишається головною причиною у розширенні овочевого виробництва. Виходить, самостійно реалізувати ухвалену програму буде непросто. І для досягнення високої врожайності сільськогос–подарських культур потребуватимемо допомоги держави. А поки що на чорноземі овочі не ростуть.