Про кризу системного підходу до розв’язання проблем, що накопичилися у нашому житті, уже говорено–переговорено не раз. Але, якщо в механізмі ухвалення рішень рушійною стає система «проголосував і забув» або система взагалі відсутня, то наслідки такого підходу можуть бути непередбачувані.

Подумалося про це ось чому. На одній із сесій міської ради було ухвалено, на перший погляд, дуже просте рішення – засипати землею велику калюжу. Засипання передбачалося гірськими породами невідомого, але, як видно, безпечного походження. А об'єктом засипання розглядався ставок в одеському парку імені Ленінського комсомолу, відомого в народі як Ленком. Умовно обміркована і, здається, безумовно корисна справа. Адже восени і взимку на ставок без сліз дивитися не можна, навесні та влітку він нагадує про себе комариними укусами і смородом затхлої води. Ленкомівському ставку гідного вигляду депутати одразу відкинули як дорогу і безперспективну. І за порадою київських експертів ставок було вирішено засипати. Немає водойми – немає проблеми.

Але в метушні голосування не врахували, що територія парку з прилеглою промзоною лежить на динамічній основі, що піднімається і опускається. Звичайно, швидкості цих рухів мізерно малі, але вони є і зовсім не безневинні!

На думку вчених геолого–географічного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова, у спрощеному вигляді справа виглядає так. Територія міста стоїть на м'яких лесових породах, що містять ґрунтові води, і водотривких червоно–бурих глинах, що лежать під ними. Уся ця «конструкція» спочиває на величезних блоках понтичного вапняку. Саме гірська порода, що служила колись будівельним матеріалом для Одеси, ніби клавіші рояля, не знає спокою. Разом з рухом гірських порід піднімаються й опускаються водоносні горизонти. Рівень ґрун–тових вод значною мірою залежить і від кіль–кості опадів. Дощі й снігопади змінюють глибини залягання ґрунтових вод від 11 до 1,2 м від поверхні землі. Багаторічні калюжі, що не висихають, і вода в підвалах – это наслідки поведінки грунтових вод Одеси.

– В нашому місті без моніторингу рівня водоносних обріїв не повинні починатися ні земляні, ні будівельні роботи, – говорить доцент кафедри інженерної геології О.В. Драгомерецький. – Останні дані про рівень їх залягання в районі парку Ленінського комсомолу датуються 2006 роком. Тоді було пробурено кілька геологічних свердловин, і вони показали рівень ґрунтових вод – 11,2 м.

Погодьтеся, протягом шести років, під впливом опадів і рухів вапнякових блоків, рівень неодноразово змінювався, і який він зараз, точно невідомо. При засипанні ставка він може опуститися, а, можливо і навпаки – піднятися, підтоплюючи прилеглі те–риторії. Для одержання більш–менш точного прогнозу необхідно пробурити як міні–мум 3–4 свердловини.

Саме із цього місця питання на сесії міської ради автоматично стало незручним. Справа в тому, що вартість буріння однієї свердловини, в залежності від глибини, варіюється від 50 до 120 тис. гривень. Тому без проведення попередніх досліджень рішення засипати ставок було ухвалено з дивовижною легкістю. Тільки що відбудеться, якщо засипаний ставок знову обводниться разом з підвалами розташованих неподалік житлових будинків?