У день, коли ми зустрілися з депутатом Кілійської районної ради, головою СВК «Дружба» Володимиром Прокоповичем ТИХОНОВИМ (на знімку), у селі Мирному сталася НП: невідомі особи вночі забралися на кошару, побили до півсмерті людину, яка доглядала тварин, і вкрали чотири десятки овець. Тому керівник одного із провідних сільгосппідприємств Кілійського району, відзначеного на честь 20–річчя незалежності України на президентському рівні, цього дня був особливо жорстким у своїх висловленнях і оцінках.

– Сьогодні гостро стоять питання земельних відносин, – передусім підкреслив Володимир Прокопович. – Відбувається явне гальмування в оформленні документів. Чому блокується процес присвоєння кадастрового номера? Що з перереєстрацією договорів оренди? У райвідділі Держкомзему люди чекають на вирішення своїх питань місяцями, а то і роками!

Зустрічається із проблемами і наш кооператив. Ми орендуємо у держави 700 гектарів земель, з них 580 – водного фонду. Нас озадачили: потрібна техдокументація. Гаразд, – замовили. Вивчаю документи – нашу водойму включили до заповідної зони, хоча – подивіться на карту – вона не входить до складу Дунайського біосферного заповідника. Тепер доведеться бігати по кабінетах, переконувати, доводити. Як ви думаєте, для чого?.. Нам запропонували платити орендну плату в розмірі 600 тисяч гривень, але стільки продукції ця мілководна водойма не дасть. Що цікаво, у законодавстві передбачена «вилка»: орендна плата може становити від 3 до 12 відсотків. Хто буде остаточну цифру визначати? Для чого ця «вилка»? Можна про це говорити, але матимеш більше ворогів і проблем.

– Так, у нас, на жаль, ще є ґрунт для непорозумінь. Ви, Володимире Прокоповичу, за освітою економіст, і завжди вважали головним показником виробництва не цент–нери з гектара, а розмір прибутку за підсумками року, оскільки саме він визначає можливість подальшого розвитку підприємства.

– Так, сьогодні економіка – передусім. Але ось що виходить: землекористувачі опинилися у різних умовах. Так, власники особистого підсобного господарства (ОПГ) платять податок з розрахунку 25 гривень за гектар, а наш сільгоспкооператив за ту ж площу – 750 – 800 гривень. Раніше орендна плата за пай становила 1,5% від його вартості, а це приблизно 10 – 15% урожаю. При «помаранчевій» владі з популістських міркувань планку підвищили до 3%, і сьогодні ми зобов'язані віддати пайовикам майже третину того, що виростили на полях!

Сьогодні знову говорять про індексацію вартості землі. Мета очевидна – хочуть підняти податок з доходів фізичних осіб, поповнити скарбницю. Але цей податок де–факто ляже на плечі підприємства. Сьогодні наш кооператив, по суті, платить три податки: фіксований сільгоспподаток, оренду і податок з доходів фізичних осіб. Про який розвиток виробництва в таких умовах можна говорити? Це, на мій погляд, – бездарна політика знищення вітчизняного сільгосптоваровиробника. Я вже не говорю про те, що згорнуті практично усі програми підтримки.

– Але чому Ви не порушуєте ці проблеми на найвищих рівнях?

– А хто нам дав слово? Ми можемо тільки «поплакатися» один одному, на місцевому рівні. Я спілкуюся зі своїми колегами – керівниками провідних сільгосппідприємств району, і всі в один голос кажуть: «Ще один такий рік за погодними умовами – і наших перспектив взагалі немає». За радянських часів ми від погоди не залежали, бо були озброєні зрошуванням.

– Так, поле без зрошування – як автомобіль без керма. До того ж синоптики прогнозують, що в перспективі клімат України стане посушливішим.

– Це ще раз говорить про необхідність займатися зрошуванням. Ось, наприклад, у нашому районі в СВК «Росія» під керівництвом заслуженого працівника сільського господарства України Устини Пилипівни Чеботарьової є три «Кубані» – усе, вона непереможна! Що таке «Кубань»? Це 250 гектарів зрошуваних площ, ширина охоплення – 800 метрів. Півгодини – машина в будь–якому кінці поля. В «Росію» у яку пору року не заїдеш – оазис, краса, диво! Я радий успіху Чеботарьової, але він сам по собі не приходить – колектив старається. А у нас у господарстві два «Фрегати» охоплюють 120 гектарів – та й по всьому. Я досі шкодую, що за радянських часів ми не поставили «Кубані», тоді цей комплекс коштував 210 тисяч і оплачувався за рахунок державної скарбниці.

– Ще не дуже давно держава компенсувала вартість електроенергії на подавання води для поливання…

– Ми про це вже не мріємо, ми сьогодні просимо небагато – лише відстрочки плати за воду, до врожаю. Управління водних ресурсів, зрошувальних систем – це державні структури, вони живуть набагато краще за нас: у них фонтани у дворах і бази на морях! Невже не можуть нам, своїм основним партнерам, піти назустріч і подати воду в кредит? Ми всі від цього виграємо. Зрошування – це наш резерв підвищення виробництва продуктів харчування. Наш кооператив, наприклад, самотужки відновив старі рисові чеки, одержуємо непоганий урожай – майже по 52 центнери з гектара. У нас на поливанні близько 20% землі, завдяки чому врожайність вища, ніж середньостатистична по району.

У Придунав’ї за радянських років були побудовані великі зрошувальні системи – з насосними станціями, трубопроводами, які, я переконаний, ми це довели, ще можна експлуатувати. Вода бо дунайська поруч, чого ж її не використовувати?

– Ви, як керівник, куди ведете свій корабель?

– Хочеться розбудовувати підприємство в усіх напрямах. Я вважаю, що необхідно поступово нарощувати галузь тваринництва, і ми це робимо. У нас є гусеферма на 5 – 7 тисяч голів «білого італійського», вирощуємо до 12 тисяч курей породи «адлер сріблистий». Цього року закупили і встановили інкубатор, він прекрасно відробив сезон, одержали високий вихід курчат. Молодняк користується великим попитом. Якщо населення переважно закуповує курча, то птахофабрики беруть яйце: приїжджають по нього із Запоріжжя, Дніпропетровська, Харкова, навіть із Молдови.

Перспективи у сільського господарства об'єктивно є. Згодом у світі буде відчуватися дефіцит хліба, бобових і технічних культур.

– Володимире Прокоповичу, цього року на півдні Одещини в овочівництві коїлося щось недобре, у деяких селах люди викидали картоплю на смітник або взагалі її не збирали – заорювали. Як це розуміти?

– Ми теж цього року вирощували картоплю. Посадили 10 гектарів, зібрали 210 тонн, продали по 80 копі–йок за кілограм. Порахували – виявилися в збитку. Така ж історія вийшла і з іншими овочами. Але ж ми цього року на 40 гектарах городу встановили краплинне зрошення. Виходить, треба прибирати геть цю технологію.

– Мабуть, справа не в краплинному зрошуванні – не мусить бути таких низьких цін на овочі.

– Ціни ці нормальні. Проблема в тому, що витратна складова у нас дика. Через ту бездарну політику влади, яка загнала товаровиробника у глухий кут. Я маю на увазі підписання урядом Юлії Тимошенко договору з Росією на постачання газу за цінами вище європейських. Усе, тепер ми не можемо конкурувати.

– Але як це позначилося на селі Мирному, де газу немає?

– Якщо кілька років тому за кілограм добрива ми платили близько 1,8 гривні, то зараз – 4 гривні. Дорожчий газ – дорожчі добрива, електроенергія, вода для поливання. Треба дбати про товаровиробника. Микола Янович Азаров завжди виступає за розвиток реального сектору економіки, але при цьому нас душать дикою орендною платою за землю, це просте викачування грошей!

Незважаючи ні на що, ми – оптимісти. Колектив СВК «Дружба» злагоджено провів посівну, на наших складах іще залишилося товарної продукції мільйонів на чотири, до березня ми проживемо власним коштом. Працює підприємство – живе село. Кооператив завжди допомагає зберігати і розвивати соціальну сферу. Сьогодні молоді люди, які було подалися до міста у пошуках великого заробітку, повертаються додому, просяться до нас на роботу. Виходить, ми зобов'язані зберегти кооператив. Для нас найголовніше – бачити довгострокові відносини на землі.

Від редакції. Різко і відверто висловився В.П. Тихонов – наболіло! Ми пропонуємо аграріям, ученим, представникам органів влади висловити свою точку зору щодо питань, які порушив Владимир Прокопович. «ОВ» відкриті для дискусій – але тільки конструктивних.