Моральне здоров'я суспільства визначається вмінням і бажанням співчувати соціально незахищеним верствам населення, зокрема людям із різними формами розумової відсталості. І особливо – дітям. Адже в подальшому своєму житті вони не зможуть конкурувати зі своїми однолітками, жити нормальним, у загальному розумінні, чином.

У повсякденних справах, зациклившись на особистих проблемах, ми мало звертаємо на них уваги. Але ж їхнє життя – боротьба із хворобою й тяжкими побутовими обставинами – вже давно, по суті, перетворилася на щоденний подвиг.

В Ізмаїлі, за інформацією голови Дитячого фонду Євдокії Масленникової, на обліку 211 дітей–інвалідів. У районі – 156. Діагнози – ДЦП, хвороба Дауна, аутизм тощо. Фахівці кажуть, що є певна кількість батьків, які з різних мотивів не бажають ставити своїх дітей на офіційний облік. Тож навіть при швидкому підрахунку виходить досить значна цифра. Але при цьому, за словами Олени Ланге, директорки Ізмаїльського реабілітаційного центру для дітей із обмеженими фізичними можливостями «Альнур», тривалий час ця категорія сімей, як то кажуть, варилася у власному соку. Але ж проблема дуже серйозна: щоб соціально адаптуватися в суспільстві, таким дітям потрібна допомога психологів і лікарів, їм як повітря необхідне елементарне спілкування з іншими дітьми.

Крім того, що до дошкільних закладів дітей із такими діагнозами не беруть, у місті донедавна просто не було спеціалізованих комунальних установ. Олена Ланге, зіштовхнувшись із цією проблемою у власній родині (у неї син із діагнозом – синдром Дауна), об'єдналася з іншими батьками, і у 2010 році була зареєстрована Ізмаїльська громадська організація «Альнур». З'явилася можливість створити на її основі реабілітаційний центр. До речі, перш ніж наважитися на таку відповідальну справу, Олена Василівна для вивчення досвіду побувала в аналогічних центрах в Одесі та Києві. Особливо її вразили одеські – «Будинок з ангелом», створений Борисом Литваком, і Дитячий центр імені Януша Корчака (Ірина Галіна).

«Альнурівцям» належало розв'язати два основні завдання –знайти будинок під розміщення центру та подбати про джерела фінансування. У результаті кількаразових звертань місто передало «Альнурові» в оренду на 10 років приміщення по вулиці 28–го Червня, 30. А завдяки членству у Всеукраїнській громадській організації «Коаліція захисту прав людей із інвалідністю та інтелектуальною недостатністю» Ізмаїльський реабілітаційний центр здобув можливість на постійній основі утримувати двох соціальних працівників денного догляду, яким тепер від 8–ї до 17–ї години батьки зі спокійною душею можуть довірити своїх нащадків. За ними тут не тільки доглянуть, але й проведуть із ними розвиваючі заняття. У реабілітаційному центрі зареєстровано вже 57 чоловік. У перспективі тут розраховують, що заняття провадитимуться кваліфікованими педагогами за системою Монтессорі, в чудово обладнаних спортивних залах, майстернях, кабінетах психологічної допомоги. У найближчих планах – відкриття невеликого зоопарку, бо спілкування з тваринами є свого роду терапією. Ну а в довгострокових – спорудження стайні для поні.

Щоправда, надане приміщення фактично підлягало визначенню «сарай». Колись це був дитсадок «Білочка» – центр міста, просторий зелений двір, двоповерховий корпус, ще одна одноповерхова будівля, підсобне приміщення. Після закриття дошкільного закладу ще з десяток років одна організація змінювала тут іншу. Зрештою будинок і територія опинилися в аварійному стані: не тільки вкрай дірявий дах, прогнила підлога, але й відсутні елементарні комунікації – водопровід, система опалення. Тобто, по суті, – неможливість експлуатації в осінньо–зимовий період. В основі формування Ізмаїльського реабілітаційного центру – батьківська ініціатива. Бюджетним фінансуванням він не розпещений. Тому вирішувати питання про капітальний ремонт (разом із двором площа становить 1249 кв. метрів) тут змушені самостійно.

Від початку зрозуміло, що нині для пересічної громадської організації це завдання є архіскладним. Адже, наприклад, тільки для перекриття даху потрібна надзвичайна сума 80 тисяч грн. Зневірившись у пошуках спонсорів, Олена Ланге навіть була змушена звернутися до популярної телепередачі «Критична точка». Показаний на всю країну сюжет про поневіряння «Альнура» все–таки дав певний позитивний ефект. На рахунки громадської організації стали надходити кошти практично з усієї країни. А директор Кіровоградського лакофарбового комбінату Станіслав Веретенников навіть постачив 10 банок фарби. Не залишився осторонь і начальник ГУ МНС України в Одеській області Володимир Боделан, який передав реабілітаційному центрові 25 листів шиферу. Взяла шефство над «альнурівцями» відома громадська організація «Гармонія». Її голова Марина Талько, поза тим що намагається залучати дітей до участі в загальноміських культурних заходах, надає реабілітаційному центрові всілякого сприяння в поданні грантових заявок. А з допомогою ще однієї ізмаїльської громадської організації – «Право на майбутнє» – у Будинку культури за участю місцевих артистів нещодавно було організовано благодійний концерт, увесь виторг від якого також передали «Альнурові».

За словами О. Ланге, істотним проривом для реабілітаційного центру став би перехід у комунальний статус. Це дало б перспективу не тільки для реставрації будинку, але й для призначення додаткових ставок соціальних працівників. Ну а поки що здебільшого доводиться розраховувати на фандрайзингові програми, гранти, організацію ще серії благодійних концертів. До речі, Олена Ланге впевнена, що залучити істотніші кошти можливо було б за участі в концерті відомих столичних митців.

Життя – це боротьба. І як ніхто краще про це знають саме «альнурівці», які щоденним подвигом сповна віддають своє серце дітям із обмеженими можливостями. І те, що в Ізмаїлі з'явився свій острів надії, вселяє впевненість у майбутнє для багатьох родин.