Тисячі гектарів привабливої землі на території Чорноморської селищної ради перетворилися на зону відчуження, причому до цього призвела не катастрофа або надзвичайна ситуація, а, як у нас часто буває, невміло проведена реформа та безгосподарність.

Колись у Чабанці (Гвардійському-Чорноморському) на більш ніж чотирьох тисячах гектарів ташувалася 28-ма дивізія. Була виділена земля і Одеському артилерійському училищу. Але у 1990-х роках армію активно реформували, внаслідок чого багато військових частин виявилися непотрібними. Від колишньої дивізії залишилася одна окрема механізована бригада та військове містечко, у якому мешкають близько 10 тисяч колишніх офіцерів і прапорщиків із сім’ями.

Як розповів Чорноморський селищний голова Сергій Удалов, земля, яка була відведена під військовий полігон, стоїть пусткою не один десяток років. Можна сказати, що це нераціональне використання землі, а точніше, невикористання її взагалі. Споруди, які могли б бути корисними колишнім військовикам і відіграти значну роль у розвитку селища, занедбуються та руйнуються. На даний час із 3 тисяч 779 гектарів військовики використовують лише тисячу. Втім, Міністерство оборони – немов собака на сіні: і віддавати землю громаді не має наміру, і сама нею не користується.

– Колись ми будували ці об’єкти. А сьогодні лише споглядаємо, як розсипаються будівлі та заростає чагарниками земля, – зазначає колишній військовик С.А. Удалов, котрий, як і багато інших, починав свою службу з Чабанки.

Він не став пасивним глядачем руйнацій, а намагався «достукатися у глухі двері». Роками керівник надсилав листи до міністерства, Верховної Ради, Адміністрації Президента, особисто звертався до посадовців. Він не зупинявся і, здавалося, питання вже було вирішене, однак довгоочікувані зміни так і не настали. Серед купи товстезних папок, у яких дбайливо підшито все листування, керівник демонструє найцікавіші листи, згідно з якими громада селища мала отримати невикористовувану землю. Один з них – Акт співпраці Міністерства оборони і селищної ради, його було підписано міністром Юрієм Єхануровим та селищним головою Сергієм Удаловим у присутності Президента України Віктора Ющенка. А в одному з останніх листів, які отримала селищна рада наприкінці 2012 року, була відповідь від Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України. У листі зазначено: «Передання військового майна та земельних ділянок зі сфери Міністерства оборони на цей час є передчасним».

Згідно з Державним актом на право користування землею, який був виданий іще за радянських часів, 4 тис. 300 га землі в Комінтернівському районі було передано військовикам у користування. Тож логічно: якщо вони не використовують, то повинні повернути громаді, яка її надала. Натомість Міністерство оборони вважає землю своєю власністю. Як розповів С.А. Удалов, саме від них селищна рада отримала пропозицію придбати цю землю за ринковою вартістю.

На баланс громади Чорно­мор­ського було передано лише 700 гектарів землі під житловими будинками, та 165 гектарів отримав радгосп «Гвардійський». Трудівники радгоспу-мільйонера не отримали жодного гектара на пай. Вони досі не розуміють, чому держава так з ними вчинила. У переломний час розвалу жителі селища залишилися сам-на-сам зі своїми проблемами: неналагодженим водо– та теплопостачанням, дірявими дахами та перебоями з електрикою.

– Коли у 2006 році я очолив селищну раду, бюджет був дотаційний. Крім того – купа проблем і величезні борги. Про розвиток не було й мови, – розповідає Сергій Удалов.

Кожен робочий день голови – це не просто турбота за громаду, а нескінченна боротьба за виживання. Чорноморське, розташоване на узбережжі моря, було під загрозою зсуву. Від урвища до найближчого житлового будинку залишалося 50 метрів. Щоб припинити зсув ґрунтів, необхідно було терміново зміцнювати берег. Проте мешканці й тут зіткнулися з проблемою – через те, що земля не належала селищній раді. Майже 5 років місцева влада домагалася того, щоб ці ділянки передали від Міноборони до селищної ради, аби розпочати розробку відповідних проектів, здійснити берегозміцнення. Вдалося зміцнити півтора кілометра берега та врятувати житлові будинки. Однак до кінця цю проблему не розв’язано. На краю урвища висять дві бази відпочинку військовиків, які давно не працюють, проте там живуть люди. До чого може призвести така ситуація і хто відповідатиме за наслідки – невідомо. Значне занепокоєння викликає й те, що чинний склад боєприпасів і полігон, де іноді проводять стрільби та знищують залишки боєприпасів, ташується неподалік від аміачного заводу.

Хочу відзначити, що за сім років місцевій владі вдалося багато зробити, щоб покращити ситуацію щодо життєдіяльності селища. По-перше, знайдено шляхи поповнення бюджету. По-друге, приведено до ладу інфраструктуру. Зокрема виготовлено генеральний план селища. Нині Чорноморське газифіковано, тут здійснено реконструкцію котельні, водонасосної станції та системи водопостачання, завершується будівництво нової школи, відремонтовано дахи.

Охайне містечко стало затишним для його мешканців, і вони, певно, забули б про те інше безладдя. Але зовсім поруч занедбані, засмічені території та розбиті споруди щодня нагадують про себе…

– Це була їдальня, а це – Будинок офіцерів… – із прикрістю в голосі розповідає Сергій Удалов. – Це наша земля. Проте через її невикористання місцевий бюджет щороку втрачає 100 мільйонів гривень. Але все могло бути направлене на розвиток населених пунктів, на підтримку соціальної сфери, – зазначає селищний голова.

Позицію громади поділяє й ра­йонна влада. Як прокоментував проблему перший заступник голови Комінтернівської РДА Геннадій Тефтул, райдержадміністрація порушувала це питання неодноразово. Голова РДА Іван Марзак під час особистих зустрічей з керівництвом Міноборони зосереджував їхню увагу на даній проблемі. Проте у військовиків на цю ситуацію інший погляд. Вони мають свої плани на цю землю. Зокрема, розглядається перспектива будівництва житла.

– На даний час ми не можемо офіційно оформити пам’ятник 250 загиблим донецьким шахтарям, які у серпні 1941 року ціною власного життя зупинили наступ ворожих частин, – бо його побудовано на землі Міноборони. На жаль, нам не вдалося до кінця реалізувати цікаву ідею щодо створення меморіального комплексу 412-ї батареї, де за планом мали б ташуватися зокрема музей та паркова зона. Звісно, можна доводити правоту у суді, але це абсурд, якщо держава судитиметься сама із собою, – зазначив Геннадій Олександрович Тефтул.

…На полігоні жалісний подих вітру наганяє тугу. Будівлі мовчки очікують своєї долі, й лише собаки хазяйнують на смітниках. Можливо, якби військовикам справді була потрібна ця земля, жодних питань би не виникало…