Після розвалу Союзу йому пропонували очолити на вибір дослідну станцію у США, Канаді чи Мексиці із зарплатою, яка не йде в жодне порівняння з тією, що він отримував в Україні. Не менш вигідні умови мав би і в Лівії. Тодішній глава держави Муамар Каддафі просив голову Ради Міністрів СРСР Олексія Косигіна направити українського вченого до нього радником. І все це — про доктора сільськогосподарських наук, академіка НААНУ, заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Державної премії СРСР Анатолія ЛІНЧЕВСЬКОГО.

— Я — патріот України, — каже Анатолій Адамович, — і маю честь служити своєму народові.

Вчений — автор 74 сортів ярого й озимого ячменю із загальною площею посівів за роки його діяльності понад 150 мільйонів гектарів. Ячмінь Лінчевського росте в Україні на кожних двох із трьох гектарів, і це при тому, що пошуки нових сортів веде багато різних установ.

Анатолій Адамович керував програмою селекції ячменю у колишньому Союзі і в Україні, був міжнародним куратором цих робіт у країнах Ради економічної взаємодопомоги.

Анатолій Лінчевський народився і виріс в Одесі. Він, певно, міг стати військовим, оскільки на генеалогічному дереві, коріння якого проросло у Польщі, є чимало імен відважних вояків різних епох, але обставини склалися так, що юнак вступив до Одеського сільськогосподарського інституту, після закінчення якого став працювати у відділі селекції та насінництва ячменю.

Енергійному, жадібному до знань молодому досліднику пощастило на вчителя, яким був Герой Соціалістичної Праці Прокіп Гаркавий.

— Головна заслуга Прокопа Хомича, — згадує Лінчевський, — полягає в тому, що він перший у колишньому Союзі зрозумів переваги гібридизації при створенні нових генотипів, перший почав використовувати цей метод у своїй праці, теоретично розвинув його. Це потім слідом за ним пішли науковці інших селекційних установ. Гаркавий — творець нової для півдня України культури — озимого ячменю. Особливого значення він надав так званим сортам-дворучкам, це коли один і той же сорт дає добрі врожаї і при весняній сівбі, і при сівбі під зиму.

Прокіп Хомич піклувався про творче зростання свого учня, доручав йому відповідальні завдання.

Наставник нерідко посилався на недомагання, і підстави для цього справді були. У роки сталінських репресій Гаркавого безпідставно заарештували. Не уникнути б вченому страхітливого покарання, якби не заступництво Трохима Лисенка, який свого часу мав добрі стосунки зі Сталіним. Сьогодні Лисенка змальовують, в основному, чорними фарбами, але в ньому були й світлі кольори. Він, вірогідно, взяв на себе сміливість поклопотати перед вождем про звільнення Гаркавого. І суд виправдав вченого, але перебування в камері попереднього ув’язнення далося взнаки, і, судячи з усього, саме там він захворів на туберкульоз, який, незважаючи на складну операцію, не відпускав його до кінця життя. Ще гірше його гнітила моральна травма.

До речі, тоді ж заарештували батька Лінчевського і ще одного працівника інституту, яким інкримінували те, що, мовляв, працювали разом з ворогом і не розпізнали його. Їх згодом теж відпустили.

— За всю історію селекції ячменю, — продовжує Анатолій Лінчевський, — в інституті створено 64 ярих і 30 озимих сортів. Особливо успішною селекційна робота стала у роки незалежності України. Якщо з 1916-го до 1992-го до державних реєстрів було занесено 30 ярих і 12 озимих сортів, то з 1993-го по 2012-й — 34 ярі та 18 озимих сортів. Що посприяло цьому? Насамперед те, що вдалося розробити теорію селекції ячменю на підвищену адаптивність до несприятливих умов вирощування. Я щасливий, що мені за підтримки моїх колег підкорилася ця вершина.

У фундаментальній багаторічній праці ми відзначили важливу роль місцевого генофонду при створенні сортів високоадаптованих до мінливих умов вирощування в Україні. Показали підходи до надання рослинам комплексної посухо-, соле-, кислотостійкості, встановили фактори, які визначають морозостійкість ячменю тощо.

Для посушливих умов було винайдено практично новий морфотип — ярий ячмінь універсального призначення Вакула. На його розробку було витрачено 33 роки, але результат вартий того. Таких сортів світова колекція ще не знала, і за всіма ознаками він є неперевершеним. Сьогодні цей сорт — основний у виробництві України, Росії, Вірменії, Казахстану і Киргизстану. Зареєстрований у 2003 році, уже в 2006-у його посіви перевищували мільйон гектарів. Такого темпу поширення у виробництві не мав жоден сорт будь-якої культури навіть у масштабах колишнього Союзу.

На базі Вакули виведено сорт Геліос, який має аналогічні властивості і в умовах достатньої вологозбереженості здатний давати ще вищі врожаї, з прибавками до 10 центнерів з гектара.

Ми також довели, що найбільш адаптованими до несприятливих умов є дворучки, тому селекція озимого ячменю переорієнтована на пріоритетне створення саме таких сортів. Скажімо, ячмінь Достойний у виробничих умовах дає врожаї за сто центнерів з гектара і поширений на всю Україну та південні регіони Росії.

Врожаї до 80—100 центнерів зерна з гектара здатні давати також більшість наших сортів. Але тут слід сказати й про відповідальність господарника. Чомусь багато хто вважає, що ось візьме новий високоврожайний сорт і враз вирішить усі проблеми зерновиробництва. Так не буває. Чим більше позитивних властивостей має сорт, тим більше він потребує витрат і знань для реалізації своїх потенційних можливостей.

Водночас у відділі було розроблено програму надання озимому ячменю стійкості до сажкових захворювань. Останні сорти Зимовий, Трудівник, Достойний, Селена стар, Абориген, Академічний, Айвенго, Буревій, Снігова королева і Дев’ятий вал стали першими у світовому асортименті, яким передано стійкість до всіх сажкових захворювань на генетичному рівні.

...Про селекцію ячменю Анатолій Адамович може розповідати годинами. Бо все його життя пов’язане з цією справою, якій він служить самовіддано і бойовито. Про це свідчать його вчинки. Так, у часи освоєння цілини Лінчевський написав до однієї з центральних газет статтю, у якій довів, що вирощувати нам пшеницю, яка давала по сім центнерів з гектара, і годувати цим зерном, зерном вкрай низької якості свиней, м’яко кажучи, нерозумно. Вигідніше сіяти ячмінь, якого там збирали значно більше. Сміливця викликали до ЦК партії, де йому ще раз довелося відстоювати свою правоту. І не даремно: після тієї розмови посіви ячменю подвоїли.

Вчений не боявся висловлювати свою незгоду з тим чи іншим недалекоглядним рішенням якогось можновладця. Він завжди говорить правду, якою б гіркою вона не була. Певно, це не всім до вподоби, бо тишком-нишком дехто з високопосадовців намагається прищемити правдолюбця. Анатолія Лінчевського двічі представляли до присвоєння звання Герой України, але хтось нагорі викреслював його ім’я. Хоч він, поза сумнівом, заслуговує на високе звання.