Як відомо, у неділю, на Благовіщення, президент України підписав указ про помилування, в тому числі екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та екс-міністра охорони навколишнього природного середовища Георгія Філіпчука. Але якщо останній писав прохання про помилування особисто, як того вимагає законодавство, то ні Юрій Луценко, ні його рідні з таким проханням до Віктора Януковича не зверталися. Натомість таке прохання подала уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська. Про це стало відомо у п’ятницю ввечері, а в суботу, попри вихідний, комісія при президентові з питань помилування запропонувала главі держави задовольнити це клопотання, а вже на ранок неділі відповідний указ було оприлюднено.

Європа привітала такий крок української влади, але... «Рішення Віктора Януковича про помилування Юрія Луценка є позитивним, однак недостатнім для виконання критеріїв Європейського Союзу кроком, аби говорити про підписання Угоди про асоціацію з Україною у листопаді цього року. Про це протягом останніх днів заявили низка європейських політиків. Вони кажуть, що очікують від України подальших дій у напрямку ліквідації вибіркового правосуддя та реалізації реформ», — зауважує Бі-Бі-Сі.

Про те, як оцінюють ситуацію з помилуванням сам Юрій Луценко та його дружина, які плани на майбутнє має один із співорганізаторів акції «Україна без Кучми», один з «польових командирів» Майдану, один із міністрів в уряді Юлії Тимошенко та донедавна — в’язень нинішнього політичного режиму, читайте в інтерв’ю, яке подружжя Луценків дало каналу ТВі (друкується зі скороченнями).

Ілона Довгань: ...Наскільки для вас це було очікувано чи неочікувано (звільнення. — Прим. «ЧН»)? І як ви вважаєте, чому саме зараз? Це пов’язано все-таки з євроінтеграцією — чи це було дуже знаково і символічно — на Благовіщення, коли відпускають птахів з кліток і так далі, — все це відбулося вчора. Наскільки для вас це було раптово і чи ви були готові до цього морально?

Юрій Луценко: Це було очікувано, але несподівано. Тобто я розумів — не буду кривити душею і говорити, що я навіть не уявляв. Так, ми, звичайно, відстежували все, що відбувалося навколо проблеми звільнення Луценка і Тимошенко. І, звичайно, цим переймалися. Але я, щиро кажучи, був налаштований чекати до кінця року — до можливості умовно дострокового звільнення після відсидки трьох чвертей терміну.

Однак я розумів, що певний шанс на звільнення існує. Чесно вам скажу, що розглядав це, нехай вже Іра вибачить, не як навіть допомогу мені. Так, мені страшенно хотілося додому. Мені дуже хотілося поцілувати дружину, мені хотілося обняти дітей, поспілкуватися з друзями. Але я розумів, що сьогодні звільнення Луценка дозволить Європі зберегти обличчя при підписанні Угоди про асоціацію з ЄС.

А я абсолютно щиро як політик і як громадянин вважаю, що немає сьогодні нічого важливішого, ніж ця річ. Якщо ми підписуємо цю, можливо, недосконалу, асоціацію, Україна юридично убезпечена від засмоктування в чорну діру сусідньої північної держави. Якщо ми не підписуємо цю асоціацію, ми будемо у цій дірі — і це буде страшенною катастрофою для українського майбутнього.

Ілона Довгань: Але це не єдиний крок, який Україні треба зробити задля цього.

Юрій Луценко: Безумовно. Але я розумів, що будь-яка дорога починається з першого кроку. Цей крок, з точки зору технології і, можливо, навіть шкурних інтересів сьогоднішньої влади є найлегшим.

Ілона Довгань: А як ви вважаєте, чи помилують Тимошенко на Пасху? Бо є вже такі передбачення, бо її захисники також просять про звільнення і кажуть, що після того, як випустили Луценка, вже не будуть випускати Тимошенко.

Юрій Луценко: Навпаки, я вважаю, що наша влада зробила такий крок як прецедент. І сьогодні немає жодного аргумента, чому цей крок може бути стосовно Луценка, але не може бути щодо Тимошенко. Не збираюся доводити, що я такий самий, як Юлія Володимирівна. Вона, звичайно, великий політичний лідер, керівник, жінка, врешті-решт. Але з точки зору формальної — якщо є указ про помилування Луценка, то чому його немає щодо Тимошенко?

Тому цей корок має бути зроблений, і краще раніше, ніж пізніше. Я не знаю, як достукатися до серця, а ще краще до розуму нашої влади, щоби пояснити, що їй це все одно доведеться зробити. Тимошенко не буде у в’язниці відси­джувати надуманий кимось термін за вигадані кимось злочини. Вона буде випущена. І завжди краще це зробити на початку. Ніж коли це стане просто катастрофічним для всіх. Купу часу вже пропустили — але хоча би зараз…

Ілона Довгань: Ви плануєте до неї поїхати, її відвідати?

Юрій Луценко: Я вже передав через захисника Юлії Володимирівни про палке бажання. Та насправді ми з нею листуємося — в цьому немає жодного секрету. Я люблю дуже історію, і я знаю, як в радянському ГУЛАГу проходили листи, а тут зараз трошки легше це робити. Тому ми з Юлею обмінюємося інформацією. І я зразу сказав, що хто перший виходить, той приїжджає до іншого. Було б краще, звичайно, якби випустили обох разом, але так… У нас, напевно, такого щастя не буває.

Ілона Довгань: Ви часто іронізували над президентом, а тепер вийшло його помилування. Чи для вас байдуже, яким чином це відбулося?

Юрій Луценко: Ні, я іронізую так само. Мало того — напевно, зараз іронія не є найголовнішою: головне — що я критикую так само. І я вважаю, що Україна Януковича — це не та країна, в якій люди хочуть жити. Бо в цій країні страшно народитися, страшно шукати роботу, а ще страшніше померти. І я в своєму останньому слові на останньому суді ні на одну кому не відступив від своєї принципової позиції щодо особисто Януковича і його влади.

Інше питання, що, можливо, я став говорити більш комплексно. Бо я справді переконаний, що особистість є лише простою, але недостатньою відповіддю на проблеми України.

Змінити президента потрібно, але це недостатня умова зміни країни. Це ключова річ, яку я можу сказати.

Ілона Довгань: Чи будете ви з’ясовувати стосунки з тими, хто вас засудив несправедливо, хто вас заразив гепатитом, дружина про це розповідала, — і багато інших речей?

Юрій Луценко: Відповідь, можливо, вам здасться занадто філософською, але вона є щирою. Я вважаю, що у мене і так украли два роки, три місяці і декілька днів, щоби я продовжував у себе красти час, відпущений на життя, на таку річ, як помста. Бо помста є непродуктивною, вона просто забирає твій час. Я вважаю, що маю зараз працювати тільки на конструктив. Я ніколи не судився з тими, хто порушував проти мене кримінальні справи, які я вигравав у судах. Я і зараз не збираюся зводити рахунки з ким завгодно. Єдине, що я не можу гарантувати безвідповідальність тим, хто знищує країну, і мне зокрема. Але я особисто ці процеси ініціювати не маю наміру.

Я безумовно вважаю, що відпо­відати має наповнений власною порожнечею головний самозваний інквізитор нашої країни Ренат Кузьмін, який став тупою зброєю багаторазового використання проти політичної опозиції України.

Я вважаю, що має відповісти замовник, яким є на сьогоднішній день керівництво Адміністрації президента і її шеф.

Але ця відповідальність буде не з мого боку. Вона буде з боку наступного справедливого суспільства, наступного справедливого суду і прокуратури. Посмішку по­діляю — згоден, це фантастика. Але так буде...

Ілона Довгань: Те, що стосується МВС, — зараз уже передумали, обдумали, подивилися, що треба змінити? Бо люди про це запитують.

Юрій Луценко: Це найбільше питання було за всі ці роки. Безумовно, я чи не кожної ночі повертався до проблеми МВС. Я цілком розумію тих, хто казав, що Луценко мало зробив, хтось казав, що взагалі нічого не робив, хтось казав, що не те робив.

Повірте, що я собі навиставляв негативних оцінок більше, ніж будь-який Фейсбук. Але підсумок моїх роздумів такий: у 2005 році цю систему можна було б змінити, якби була така команда, яка була в Грузії. В якій були: а) президент, який щоденно проводив нараду з командою; б) більшість у парламенті; в) план змін не тільки в міліції, а й у прокуратурі та в судах. У нас не було ні такого президента, ні такого плану, ні такої команди.

Так-ось, сьогодні, стикаючись з цією системою, я впевнений — систему МВС, прокуратури і судів змінити, реформувати неможливо. Відповідь — напалм і ще раз напалм! Це називається прибалтійський варіант — закрити цю систему, набрати персонал з нуля. Набрати нових людей під нові закони, нові повноваження, нові права і нову відповідальність. Я можу в деталях говорити, але не зараз на це час.

Висновок такий: так, це будуть, можливо, не такі професіонали (хоча в міліції професіоналів вже майже не лишилося, всіх там познищували з політичних причин). Але повірте, нехай краще зловлять на сто бандитів менше, нехай мені Бог простить і жертви, ніж кожного року садять тисячі невинних. Це той висновок, який я виніс зі спроби реформувати систему зсередини. Цього вже неможливо зробити. Це починати треба з нуля з новими людьми і новим підходом.