Три чверті українців терплять порушення трудових прав

Найчастіше, за словами респондентів, роботодавці нехтують правами на відпустку та гідну оплату праці. Більшість офісних працівників бодай раз у житті пробувала добиватися справедливості, хоча успіху досягала далеко не завжди. Тому наразі лише кожен п’ятий активно відстоює свої законні права перед роботодавцем. Інші — бояться втратити робоче місце або ж не вірять у результативність скарг. Такі висновки отримав дослідницький центр Міжнародного кадрового порталу hh.ua.

Порушення трудових прав працівників — норма українського ринку праці. Три чверті респондентів заявили, що роботодавці так чи інакше порушують їхні законні права. Лише десята частина з опитаних вважає, що не має підстав скаржитися на керівництво.

Найчастіше роботодавець порушує права на відпуст­ку, на гідну оплату праці та компенсації у разі звільнення. Чверть респондентів вказала на проблеми із забезпеченням додаткових благ для співробітників (харчування, мобільний зв’язок), матеріальних компенсацій у разі хвороби чи часткової втрати працездатності. Близько 25% скаржилися на порушення права щодо підвищення трудової кваліфікації і професійного навчання.

Респонденти мали можливість надати інформацію про найгрубіші порушення власних трудових прав. Майже 70% скористалися цією нагодою і поскаржилися щодо різних аспектів невиконання трудового законодавства. Зокрема, працівників обурює ставлення до них і незаконна поведінка роботодавця. Наприклад, «начальник часто лається матом», «порушує культуру спілкування», недостойно поводиться. Роботодавець «ставить нереальні строки для виконання завдань», змінює умови праці, «намагається примусити працювати у вихідні дні». Працівниця «отримала виробничу травму, а через день змушена була вийти на роботу, інакше була б звільнена»; когось «змушували приходити на роботу з температурою й у святкові дні». Інша типова ознака порушення умов праці: «робоче місце не обладнане відповідно до техніки безпеки». Окремі респонденти зазначали, що роботодавець не оформляє їх офіційно або незаконно звільняє з роботи.

Як окрему тему скарг доцільно виділити гідну оплату праці. Це — невиплата зарплати (від кількох місяців до півроку) або «виплата зарплати не в повному обсязі без пояснень», затримка у виплаті, «зарплата не індексувалася багато років», зарплата у конвертах, «необхідність випрошувати зарплату», невиплата призначеної премії тощо. З цією проблемою пов’язане питання тривалості робочого графіка, понаднормової неоплачуваної роботи (робота у святкові дні, самовільне (з боку роботодавця) подовження робочого дня, «постійні перепрацювання», «11-годинний робочий день за мінімальну зарплату» тощо).

Ще одне болюче питання — право на відпустку. Працівники зазначали, що їх «не відпускають уже 2 роки», позбавляють навчальної відпустки, «дають відпустку лише на 14 днів замість 24», проводять «примусову компенсацію відпустки грошима». Окрема наболіла тема для жінок — відпустка з догляду за дитиною/декретна відпустка. Одна з респонденток описала такий випадок її дискримінації як працівниці та матері: «Мене хотіли звільнити на 5-му місяці вагітності, при тому, що у мене ще одна дитина віком до 3 років». Нагадаємо, що згідно з окремим розділом Кодексу законів про працю роботодавець не має права звільняти вагітну жінку, якщо вона сама не виявить бажання залишити роботу.

Масові трудові протести Україні поки що не загрожують. Попри часті випадки порушення трудових прав, респонденти не готові активно їх захищати. Лише п’ята частина з них намагається це робити: звертається до роботодавця чи до профспілки. Інші — обурюються, але діяти не наважуються, або ж просто спокійно ставляться до незначних порушень. Частина офісних працівників воліють радше звільнитися, якщо умови праці їх не влаштовують, аніж здіймати бучу. А іще 18% опитаних — скептики, котрі не вірять у результативність боротьби працівників за власні права.

78% респондентів зазначили, що хоча б раз у житті намагалися відстоювати свої трудові права. Найчастіше працівники розмовляли із роботодавцем, намагалися пояснити, що їх не влаштовує. 30% радилися з колегами і просили поради. Небагато з опитаних консультувалися з юристом. А випадки звернення до суду чи в профспілку траплялися доволі рідко. Деякі респонденти уточнили, що «писали скарги у прокуратуру та інспекцію з праці». Дехто ж зазначав, що «нічого не робив, бо боявся втратити роботу».

Найчастіше (53%) індивідуальна боротьба респондентів за їхні права зазнавала фіаско, бо такі дії потребують чимало часу та сил. Майже 40% відповіли, що їхня проблема — у процесі розв’язання. Лише десятій частині опитаних удалося відстояти власні трудові права або вирішити питання.

Близько 10% респондентів засвідчили, що роботодавець забезпечує їхні трудові права. Найчастіше проблем не виникає з правами на відпочинок, декретну відпустку та безпечні умови праці.

Дані отримано у результаті опитування, яке відбувалося серед зареєстрованих користувачів сайта hh.ua у квітні 2013-го. В опитуванні взяли участь 1234 респонденти, серед яких 45% — чоловіки і 55% — жінки, вік — від 21 до 40 років.