Чи не кожен житель України бував на Чорному морі — рідному і близькому. Його широчінь (423000 квадратних кілометрів) і глибина (найбільша — 2212 метрів) вражають, а теплі хвилі літньої пори приваблюють до себе мільйони відпочивальників. До речі, з усіх чорноморських країн Україна має найбільшу довжину берегової лінії — 1628 кілометрів. Здається, про море все вже давно відомо. Але це не так. Воно має свої особливості і свої загадки.

Про це, а також про те, чого треба остерігатися під час відпочинку на морі, наша розмова з академіком НАН України, доктором біологічних наук, професором Ювеналієм ЗАЙЦЕВИМ, автором відкриття світового значення — нейстону, що призвело до створення нової науки — морської нейстонології.

— Чорне море нерідко називають унікальним. Чому?

— Унікальність Чорного моря полягає в тому, що лише 13 відсотків його об’єму води насичені киснем і придатні для існування живих істот та водоростей. Решта водної товщі позбавлена кисню і заражена токсичним газом — сірководнем. Його виявлено також у деяких інших морях, але там він міститься у невеликих кількостях і легко нейтралізується верхніми масами води. У нас ситуація інша. Великі глибини, які займають основну частину моря, майже не «провітрюються». Це зона надзвичайного застою, де кожній молекулі на дні треба майже сотню літ, щоб досягти поверхні.

Сірководень накопичився поступово. Всі тіла мешканців верхніх шарів води — від мікро­скопічних організмів до найбільших рибин — після закінчення життєвого циклу осідають на дно. А розпад білкових речовин, як відомо, супроводжується виділенням цього газу.

Межа сірководневої зони — куполоподібна. У центрі внаслідок кругових циклонічних течій вона піднімається до 150 метрів від поверхні моря, а на периферії, ближче до берегів, спускається до 200—250 метрів.

— А чи не може статися так, що сірководень отруїть все море?

— Ви не перший, хто переймається цим питанням. У 80-х роках минулого століття один науковець обнародував прогноз, мовляв, невдовзі отруйний газ вийде на поверхню, загориться і знищить усе живе у воді і на берегах. При цьому він посилався на рідкісний випадок, який стався у 1927 році в Криму під час сильного землетрусу. Тоді у морі спостерігалася величезна вогняна заграва довжиною близько 25 кілометрів. Однак ретельний аналіз показав хибність того передбачення. На думку компетентних учених, щоб сірководень міг загорітися, його в морі має бути, принаймні, у тисячу разів більше, ніж є зараз, а це неможливо. Що ж до кримського факту, то горіти в морі міг метан, який вирвався із тріщин на дні, породжених землетрусом.

Більше того, останні дослідження сірководневої зони дали взагалі сенсаційні результати. Тривалий час вважалося, що в цьому царстві холоду і мороку здатні виживати лише деякі бактерії. Це була аксіома. Але недавно із сірководневих глибин були піднято нематоди — дрібненькі істоти, які зазвичай живуть у кисневій зоні моря. Знахідка породила немало загадок, які ще належить розгадати.

— Які ж місця у морі найпридатніші для біологічного життя?

— Як не парадоксально це прозвучить, але найбільші його згустки відкриті не в товщі води, а на зовнішніх кордонах моря — на стику з атмосферою, берегом, піщаним чи скелястим, гирлом річки… Такі місця називають контурами, а їх мешканців — контуро-біонтами.

Відкриття цих контурів склалося непросто. У науці існує таке поняття, як «ефект соняшника». Вже давно доведено, що сонях не повертає своє важке жовте суц­віття за сонцем, а незворушно дивиться, в основному, на схід. Але й досі всі думають, що він повертається. Ця красива вигадка особливо прижилася на сторінках художньої літератури.

Так і щодо поверхневої плівки моря. Існувала стійка думка: там не може бути ніякого життя. Воно, мовляв, поєднуване з яскравим сонячним світлом, ультрафіолетовим промінням, згубним для живих істот, руйнівною силою хвиль, зграями ненажерливих птахів. Але, як і у випадку із соняшником, треба було зробити крок всупереч усталеній думці. І з’ясувалося, що, попри названі негативні фактори, верхній шар води має й незаперечні переваги, передусім — достаток корму і зігріті сонцем водяні пелюшки. В ньому було виявлено те, що марно шукали у товщі води, а саме: розмаїття ікринок, личинок багатьох безхребетних істот. Цей шар води, товщиною менше п’яти сантиметрів, одержав назву нейстон. Тут, як було доведено, міститься головний «інкубатор» моря, і не тільки Чорного, а й усіх морів та океанів.

Свої особливості мають й інші контурні біотопи моря. Там, як і в нейстоні, відбувається накопичення органічних і мінеральних речовин, що сприяє розвитку багатого життя.

— Яке практичне значення цих відкриттів?

— Вони істотно доповнили картини життя блакитної частини нашої планети, з якою пов’язані грандіозні господарські плани людини. Сьогодні вже ні в кого не виникає сумнівів, що майбутнє рибного промислу залежить від того, як швидко й успішно ми навчимося розводити морських риб. І нейстон відкриває широке поле для діяльності в цьому напрямку.

Крім того, це явище вже використовується для удосконалення методики прогнозування уловів, без чого неможливо планувати видобуток риби.

Поряд з цим нові знання є надзвичайно корисними у справі охорони морських тварин і рослин. Евтрофікація (надмірне винесення в море стоком річок сполучень азоту і фосфору), хімічне, нафтове, мікробне забруднення, засилля пластикових відходів, некерована експлуатація біологічних ресурсів, випадкове переселення з якогось куточка Світового океану у наші води небажаних організмів та інші впливи людини на екосистему Чорного моря призвели до її екологічного захворювання. Щоб лікувати, треба правильно поставити екологічний діагноз. І тепер для цього вже не треба обстежувати всю товщу води, а достатньо подивитися на поведінку організмів (біоіндикаторів), які населяють контурні біонти. Вони — як вартові моря, як прикордонники — першими подають сигнал про загрозу і вступають з нею у бій.

10 червня в Одесі під егідою ООН і ЄС відбулася тематична міжнародна нарада, на якій новому методу дано високу оцінку. Його названо українським проривом у науці і втілено у проекті «Покращення екологічного моніторингу Чорного моря» (EMBLAS).

— Як би ви прокоментували той факт, що в морі переважають дрібні види риби, типу хамси, а великих негусто?

— У науці існує поняття екологічної піраміди, в основі якої стоять дрібні організми. А на її вершині — крупні. Із забрудненням моря та нерозумним господарюванням передусім зникають ті, що стоять вище.

Зверху цієї піраміди — дельфіни, кількість яких у Чорному морі катастрофічно зменшується. З 1966 року колишній Радянський Союз, Болгарія і Румунія, а з 1983-го і Туреччина ввели мораторій на їх вилов, але, незважаючи на це, поголів’я тварин-ссавців різко зменшилося — із 300 тисяч на той пе­ріод до 10—50 тисяч сьогодні. Токсикологічні дослідження викинутих на берег мертвих дельфінів показали їх ураження пестицидами, ртуттю та іншими хімічними і радіо­активними речовинами.

Серед риб найбільшою є білуга — представниця осетрових. Ще на початку минулого століття вона у зрілому віці досягала чотирьох метрів у довжину і важила близько тонни. Але перевилов, неефективний нерест (через гідротехнічні споруди на річках) та забруднення призвели до її майже повного зникнення.

Повністю із біоти Чорного моря випала скумбрія. Раніше вона приходила до нас на нагул із Мармурового моря, а тепер шлях їй перекрили каналізаційні стоки, які у 1960-ті відвели в те море із Стамбула. Позначилося на цьому й хімічне та шумове забруднення Босфору, через який щодня проходить близько ста суден.

З тих же причин різко скоротилася міграція в Чорне море пела­міди, тунця, меч-риби… І цей список можна продовжити.

Разом з тим рибальське щастя ще не зовсім відвернулося від нас. Крім хамси, шпрот і бичків, які становлять основу улову, поки що радує і чорноморський (дунайський) оселедець, піленгас, глоса, ставрида та інші. А восени з пірса можна ще спіймати саргана чи луфаря. Всього ж у Чорному морі зараз налічується понад 180 видів власне морських риб.

— Крім риби, які ще скарби містить Чорне море?

— Це, передусім, вуглеводні. На думку деяких експертів, український шельф може повністю забезпечити потреби нашої країни в газі і частково — у нафті. Сьогодні у глибинах до 120 метрів деякі родовища розвідані і вже розробляються. У 2015 році видобуток газу з них буде доведено до трьох мільярдів кубометрів — більше, ніж у всіх інших країнах регіону. Проте переважна більшість запасів залягає в глибоководній частині шельфу, починаючи з глибин понад 800 метрів, і дістатися до них поки що не реально.

Морське дно — це й величезні поклади піску. Правда, при його видобутку слід суворо дотримуватися екологічних вимог, щоб не завдати непоправної шкоди донним організмам.

Що цікаво: навпроти дельт великих річок у піску можна зустріти розрізнені зернинки золота й алмазів, хоч, звичайно, ніякого промислового значення вони не мають. Як, до речі, і конкреції — тверді круглі утворення, що містять залізо, марганець та інші мікроелементи.

Для любителів пригод назву ще такий факт: на думку дослідників, на морському дні могли зберегтися близько двох тисяч суден, які затонули за три останні століття. Їх цінність, передусім, історична та меморіальна, але, не виключно, що вони можуть містити і коштовності. Найбільше скупчення таких суден виявлено поблизу Балаклавської бухти. У різні часи, крім наших водолазів, їх обстежували фахівці з Італії, Норвегії, США та Японії. Найбільше пощастило японцям: з англійського пароплава «Принц», який віз платню своїм військовим, вони підняли сім золотих монет з профілем королеви Вікторії. І більше нічого.

— Свого часу в Одесі було зведено кілька берегозахисних споруд, які, справно виконуючи свої інженерні функції, все ж погіршили умови як для оздоровлення курорт­ників, так і для існування морських організмів. Що нового можна сказати про це?

— Сьогодні ті споруди ще працюють, але морально зжили себе. Тож стоїть питання про створення хвилерізів нового типу. У цій справі допомогти нам виявила бажання європейська спільнота. Причому безплатно. Недавно про це ще раз йшлося на міжнародній екологічній нараді у Стамбулі. Прикро лише, що Одеський міськвиконком, мабуть, аж настільки заклопотаний, що не зміг направити туди жодного свого представника.

— Що б ви рекомендували відпочивальникам, які влітку вирішили поїхати до моря?

— Насамперед прислухатися до порад санітарно-епідеміологічної служби. Якщо вона не дозволяє купатися, то не треба нехтувати забороною. Після злив чи, не дай Боже, такого урагану, який стався в Одесі у ніч на перше червня, у море потрапляє велика кількість бруду, в тому числі фекальних вод — зливова мережа постійно запозичує щось із каналізації. Тому у воді вас можуть підстерігати кишкова паличка, сальмонела, холерний вібріон, яйця глистів та інша нечисть.

Джерелом мікробного забруднення може бути й сама людина, адже під час купання з тіла змиваються мільйони мікроорганізмів, у тому числі й патогенні. Тому треба бути обережним і в безвітряні дні, коли течії уповільнюються і водообмін у пляжній зоні погіршується.

Кожен має взяти собі за правило після виходу з моря ополіскуватися в душі. Це теж убезпечить від можливої інфекції.

Якщо ви любите відпочивати подалі від гамірних місць, придивляйтесь до морського дна, щоб ненароком не наступити на хвостокола чи морського дракона, які мають гострі та отруйні шипи. Їх уколи не смертельні, але болючі.

А наостанок пораджу не забувати про екологічну етику. Гармонійне співіснування суспільства і природи великою мірою залежить від кожного з нас.

Від редакції. Колектив «Чорноморських новин» щиро вітає автора цього інтерв’ю, провідного журналіста нашої газети Валентина Петровича Щегленка із славним ювілеєм — 65-річчям. Разом з побажаннями усіляких житейських гараздів, злагоди і добробуту у родині зичимо ювілярові нових творчих знахідок, цікавих співрозмовників і невичерпного натхнення на ще багато-багато літ активної журналістської праці.