Недавно в Брюсселі в представництві Європейської комісії зустрів одного старого хорошого знайомого, також колишнього міністра. Мова зайшла про те, чому Україна, будучи потенційно багатою і привабливою країною, не здатна вирватися «сама з себе». Важко слухати дорікання, що ви завжди когось стараєтеся зробити винуватим у своїх власних проблемах і завжди хтось мусить бути крайнім — то влада, то опозиція, то ще хтось. Якщо нема — все одно знайдете. А й справді, якщо подивитися, понад 20 років «виття» і пошуку винних: без аналізу зробленого і прогнозів на майбутнє. От товариш правильно каже: у вас влада легітимна, її визнав світ. Ви мали можливість йти вперед, народ повірив вам, а ви ділили владу. Ви говорите, що були фальсифікації — доведіть, як довели у 2004-у. Коли не можете щось зробити — сидіть, працюйте і готуйтеся до наступних виборів.

Набридло, якщо відверто доводити пересічним жителям Євросоюзу, що ми нікуди не просимося, що договір про асоціацію — це ще не членство, яке і не скоро буде, і що завтра 46 мільйонів наших громадян не побіжать забирати робочі місця в європейців. Ми й самі можемо їх прилаштувати, тільки треба ще до нашої природної української працелюбності трохи культури праці, хорошого менеджменту й української патріотичної влади.

А й справді. Якщо відверто подивитися, ми самі відштовхуємо світ від своєї країни. Напевно, ми єдина нація, яка характеризує свою країну тільки з поганого боку, скоро й ведмеді обходитимуть її стороною.

Ми повинні зрозуміти: Україна — це не тільки влада, це ще і 46 мільйонів людей, які хочуть жити й працювати саме в своїй країні, які хочуть сучасної освіти, світових інвестицій, зменшення корупції і так далі. Ми повинні світу показати Україну трохи з іншого боку, а зі своєю владою, опозицією, всіма проблемами маємо розбиратися самі.

Ми не повинні червоніти

за свою державу

По-перше, ми маємо довести, що Україна серйозно працює в напрямку по­ліпшення інвестиційного клімату країни. В України є знакові інвестиційні проекти, про які варто говорити. Не випадково, що саме зараз українці побудували найбільшу у світі сонячну електростанцію, будуємо ракети для Сполучених Штатів, маємо справжній бум IT-технологій. Не випадково, що саме в цей час в Україну зайшли такі гіганти, як «Ройял Датч Шелл», «Шеврон», Eni, EDF.

Звичайно, заговорювати нічого не потрібно. Є і проблеми. Більшість із них так чи інакше стосується проблем корупції. Але корупція — хвороба інтернаціональна. В Україні вона дається взнаки і на бізнес-кліматі, і на іміджі країни. Потрібно визнати, що в останні роки були здійснені серйозні антикорупційні кроки. У процесі виконання «Списку Фюле» приймалися й приймаються нові антикорупційні законопроекти. Відновлення роботи Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств стало важливим кроком на цьому шляху.

Урядовцям і представникам опозиції потрібно зважувати кожне слово, яке може пошкодити імідж держави. Для прикладу, виступаючи на засіданні Ка­бінету Міністрів України прем’єр-міністр Микола Азаров відзначив, що «…традиційні конкурентні переваги України вичерпалися, традиційні ринки збуту не забезпечують Україні необхідні темпи економічного зростання». З цього приводу мушу сказати таке. З економічної точки зору як світ у цілому, так і Україну зокрема чекають нелегкі часи. Сьогодні в Україні спостерігається не просто перманентна економічна криза, йдеться про необхідність повної зміни моделі економічного розвитку.

Агроперспектива

Але конкурентні переваги далеко не вичерпані. Ось хоча б одна з них. Уже понад рік відбувається зростання сільськогосподарського виробництва. Загалом, розвиток аграрного сектору спроможний здійснити потужний вплив на економічну динаміку України, зважаючи на довгострокові тренди на ринках основних видів аграрної продукції. В умовах відкритості національної еконо­міки світові тенденції щодо наростання дефіциту продовольства та зростання цін можуть розглядатися як потужний виклик для українського аграрного виробництва. За оцінками спеціалістів, у найближчі роки Україна матиме найвищий у світі відсоток зростання аграрного виробництва. Це дозволить їй наростити експорт більш ніж наполовину. Покупцями ж вітчизняної сільгосппродукції є як країни Європи, так і Азії та Африки. Україна активно розширює географію та асортимент продукції, що експортується. Так, Україна займає перше місце в світі з експорту соняшникової олії. А в поточному маркетинговому році держава посяде друге місце у світі з експорту зерна, поступаючись лише Сполученим Штатам Америки.

У 2012-у втричі зросли поставки зерна в ЄС, склавши понад 7,8 мільйона тонн. Закріпившись у традиційних регіонах, вітчизняна сільгосппродукція динамічно просувається на перспективні ринки країн Південно-Східної Азії та Африки. У цьому маркетинговому році прогнозується наростити поставки зернових у Китай — майже до 5 мільйонів тонн, і соняшникової олії — до 350 тисяч тонн. Україна починає активну участь у продовольчих програмах ООН. Продовольча програма ООН (FAO) прогнозує, що Україна в найближчі роки матиме найвищий у світі відсоток зростання аграрного виробництва і, відповідно, експорту сільськогосподарської продукції, який у 2020-у збільшиться на 60%. Для України прискорений розвиток АПК і значні капіталовкладення будуть виграшними як у найближчій, так і в більш віддаленій перспективі. Крім того, це мультиплікатор для стабілізації розвитку всіх інших сфер національного господарства.

Перспективи авіапрому

Потужним сигналом для світових інвесторів можуть стати державні програми. Нас зараз лякають тим, що, підписавши договір про ЗВТ із Європейським Союзом, ми втратимо своє машинобудування. А що втрачати — вчорашній день, машини, які, крім російського Нечорнозем’я вже нікому не потрібні? Потрібно дивитися в майбутнє. Так, буде важко. Але є перспектива. В Україні має з’явитися держпрограма розвитку авіапрому: розроблено проект такого документа, який повинен вивести галузь зі стану хронічної збитковості, а також залучити в неї приватний капітал. У разі реалізації програми обсяг виробництва в авіабудуванні до 2020 року може зрости до 100 мільярдів доларів, або більш як у 10 разів. Необхідно інтенсивніше пропагувати все це серед лідерів світового капіталу.

У фінансовому плані — ставка на приватний капітал. Саме тому обрана і за­фіксована ставка на приватні інвестиції в галузь, яка виглядає більш переконливо, ніж якби в документі в черговий раз були озвучені гучні, але малореальні цифри. Головним інструментом приходу приватного капіталу повинні стати вливання в акціонерний капітал внаслідок корпоратизації, а пізніше, можливо, і приватизації активів галузі. На думку експертів, інтерес до нашого авіапрому зберігається з боку багатьох країн — незважаючи на те, що виробництво фактично зупинилося.

Авіапром не залишиться і без держ­підтримки. Водночас, за експертними оцін­ками, виходячи з наявних виробничих потужностей вітчизняних авіаційних підприємств і з урахуванням надання держпідтримки збуту авіатехніки вітчизняного виробництва протягом наступних п’яти років можливо виготовити і реалізувати 120 повітряних суден типів Ан-148-100, Ан-158, Ан-140-100, Ан-74ТК-300 на загальну суму близько 20,1 мільярда гривень. При цьому вже наступного року планується побудувати 12 літаків цього сімейства.

Питання про ринки збуту української літакобудівної продукції порушувати не варто: попит на цивільні і військові літаки традиційно й активно формують країни СНД, Близького Сходу та Середньої Азії, Африки та Латинської Америки. Країни СНД нікуди не подінуться — будемо ми в Митному союзі чи ні. За даними ДП «Антонов», на цей момент укладено контракти на виготовлення 47 літаків Ан-148 та його модифікацій для іноземних замовників. Портфель замовлень підприємства, за інформацією його керівництва, складає в останні роки понад 1 мільярд гривень. Варто згадати, що концепція держпрограми не обмежує поле діяльності підприємств авіапрому лише існуючими проектами та обумовлює завдання роботи над новими. Крім модернізації пасажирських літаків Ан-140, Ан-148, Ан-158, транспортних Ан-74, Ан-124 і вертольотів Мі-2 та Мі-8, основні завдання галузі на 2014—2020 роки включають також розробку нових транспортних літаків Ан-140т, Ан-178, вітчизняних вертольотів МСБ-2, МСБ-6, а також безпілотних літальних апаратів цивільного призначення.

Приватна ініціатива

У всіх розвинених країнах є нормальною ситуація, коли не держчиновники ініціюють якісь проекти різного масштабу, а самі бізнесмени виходять з пропозиціями до уряду здійснити важливий для країни проект. В Україні є галузі, де подібні принципи ініціативності з боку підприємців уже довели свою ефективність і відіграють вирішальну роль у розвитку ринку. Це, наприклад, металургійна та портова галузі. Так, металурги постійно ініціюють на різному рівні проекти, які допомагають їх величезним містоутворюючим заводам покращувати економіку виробництва, соціальну або екологічну ситуацію на місцях. У той же час портова галузь країни вже повністю орієнтується на інтереси вантажовід­правників. І під їхні потреби та потреби тих компаній, які представляють вантажовідправників, давно налаштовують свою роботу державні порти та інші великі інфраструктурні підприємства. Яскравим доказом тому може служити факт активного будівництва нових спеціалізованих терміналів практично у всіх гаванях країни. Скажімо, аграрні компанії, потребуючи власних потужностей з експорту зерна, звели нові перевантажувальні комплекси практично в кожному морському порту України. Не секрет, що багато розвинених економік світу почали своє сходження саме з підприємницької ініціативності простих людей, які хотіли зробити кращим своє життя і життя своєї країни.

Одним із головних завдань влади є забезпечення бізнес-середовища, що дозволить підприємцям реалізувати свої здібності, знання, кмітливість. Водночас у влади існує не тільки сервісна функція. Вона за допомогою податкової, бюджетної, грошово-кредитної політики визначає пріоритети розвитку країни. І дина­мічний розвиток аграрного сектору, індустрії IT-технологій, відновлюваної енергії є прикладом реалізації цілеспрямованої політики на розвиток цих пріоритетних галузей української економіки. І потрібно сказати, що ініціативи чиновників є кому підтримати як у нашій країні, так і за її межами.

Дехто знову може звинуватити мене в тому, що я пропагую українську владу. Хочу, щоб усі розуміли: з владою потрібно розбиратися вдома, любите ви її чи не любите. Світові ми маємо показувати сильну державу, з якою потрібно працювати, яка має великі перспективи, має майбутнє. Слабких не любить ніхто. Зважають на сильних. А Україна є такою. І я гордий тим, що навіть в такий непростий час моя НАЦІЯ здатна називатися великим Народом і розбудовувати велику Країну.

(Джерело: http://www.radiosvoboda.org/content/article/25173590.html.

«Copyright © 2013 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»).