У кінці вересня цього року до різних інстанцій і служб надійшло повідомлення про забруднення морського узбережжя в районі села Приморського Кілійського району Одеської області. Про забруднення моря були оповіщені служби МНС України, Гідрометеостанція м. Вилкового, райСЕС, міліція, прокуратура, Державна екологічна інспекція Північно-Західного регіону Чорного моря (далі — Інспекція). Того ж дня в інтернеті здійнявся галас: екологічна катастрофа у Чорному морі в Кілійському районі!

Наступного дня, 1 жовтня, з метою виявлення вірогідного чинника забруднення фахівці Інспекції обстежили узбережжя і відібрали проби морської води для дослідження. На смузі приблизно одного кілометра вздовж берега спостерігалися скупчення відкладень чорного кольору. Перші припущення — потрапляння нафти або каналізаційного бруду до берега в районі Приморського. Аналіз відібраних проб на загальний вміст забруднюючих речовин проводив відділ інструментально-лабораторного контролю Інспекції. За результатами хімічного аналізу версія щодо нафтового та каналізаційного походження відкладень була спростована, не виявлено перевищення гранично-допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин азотної групи, фосфатів, біологічного споживання кисню та нафтопродуктів. Винятком стали перевищення ГДК із завислих речовин та заліза в одній пробі: із завислих речовин — у 16 разів більше від фонового вмісту, щодо заліза — у 6 разів більше від ГДК моря.

Результати спостережень СЕС Кілійського району також підтвердили відсутність забруднення узбережжя нафтою та каналізаційним брудом. Але у пресі та й серед пересічних громадян ширилися «особливі» спостереження та вперті чутки саме про нафтове і стічне походження відкладень на піщаній смузі. Для деталь­нішого дослідження, щоб встановити справжню причину цього явища, фахівці Інспекції направили проби морської води до Інституту біології південних морів та Українського наукового центру екології моря.

У наданих пробах морської води з акваторії Жебриянівської бухти від 30 вересня фахівці обох наукових закладів знайшли численні водорості, представлені різними родами та видами, більшість з яких складали напіврозкладені рештки нитчастих зелених та діатомових водоростей. Це не прибережні макрофіти. Великі скупчення водоростей (до 90 кг/м3), що належать до цих родів, при певних течіях виносяться з глибини до урізу води, накопичуючись у кишенях берегового рельєфу. В період 27—28 і до ранку 29 вересня за даними гідрометереологічних вимірювань у Вилковому та Сулині (Румунія) спостерігалися, переважно, вітри західного напрямку, тому найімовірніше надходження в Жебриянівську бухту залишків водоростей з відкритих районів моря. Такі скупчення детриту рослинного походження під впливом течії були винесені до урізу води та при невеликих хвилях викинуті на піщану смугу. Вчені запевняють, що ці залишки водоростей не становлять екологічної загрози, оскільки є природною органічною речовиною, яка під впливом хвиль та вітру підлягає біодеструкції.

Звісно, такий оптимізм науковців дещо заспокоює, але явища масового скупчення відмерлих водоростей, які мають вигляд чорно-буро-зеленого місива, псують красу морського узбережжя і відпочинок на морі. В останні чотири роки (2010—2013) спостерігається тенденція інтенсивного розвитку водоростей, які періодично забруднюють прибережну смугу рекреаційних зон моря. Варто згадати аномально бурхливий розвиток синьо-зеленої нодулярії 2010 року, якою була уражена акваторія від дельти Дунаю до західних берегів Криму. На сьогодні пояснити подібні природні явища, а тим більше — запобігти їм, ми, скоріше за все, неспроможні. І все ж у наших силах зменшити антропогенне навантаження на морське середовище шляхом здійснення нагляду за додержанням природоохоронного законодавства, всебічного дослідження та надання достовірної інформації про екологічний стан моря.

Ірина КАНЦЕВА,

головний спеціаліст-держінспектор відділу інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря.