О 18-й біля дюка...

Не сумніваюся, що раніше чи пізніше площа, на якій стоїть Дюк, носитиме назву «Європейська». На те є вагомі причини.

По-перше, сам Дюк — Арман-Еммануель дю Плюссі Ришельє, славний розбудовник Одеси, — родом із серця Європи, французького міста Бордо. Європейцями були й багато інших творців причорноморської перлини, що позначилося на її зовнішньому вигляді й дало одеситам реальні підстави претендувати на внесення історичної частини міста до культурного спадку ЮНЕСКО.

По-друге, Одеса, будучи європейським містом (і за координатами на світовій мапі, і за архітектурним обличчям, і, що не менш важливо, за менталітетом її жителів), ще й досі переконливо не заявила про свій європейський статус. А була б у нас Європейська площа — кожен, зійшовши з круїзного лайнера й піднявшись Потьомкінськими сходами до Дюка (фунікулер — то окрема тема), відразу потрапляв би на візитну, респектабельну площу з назвою Європейська й утверджувався б у думці про європейськість нашого міста, попри навіть деякі символи-рудименти з радянського минулого.

Ну і, по-третє. Площа навколо Дюка заслуговує імені «Європейська» за те, що зібрала, збирає і збиратиме одеський Євромайдан.

Щовечора о вісімнадцятій і щонеділі о дванадцятій сюди, до пам’ятника герцогу Ришельє, приходять одесити, щоб підтвердити своє прагнення жити за цивілізованими, європейськими нормами. Щоб права громадян не були порожньою декларацією і кожен міг висловити власну думку. Щоб проголошене урядом Азарова покращення стосувалося не лише купки олігархів, а всього 46-мільйонного українського загалу. Щоб країну не роз’їдала тотальна корупція. Щоб «Беркут» затримував бандитів, а не бив безневинних студентів та журналістів. Щоб ті, хто давав злочинні накази, і ті, хто так заповзято їх виконував, отримавши за це відзнаки, були покарані. І ще багато-багато «щоб».

Звісно, за своїми масштабами одеський Євромайдан не порівняти з київським. Але це аж ніяк не применшує ні його значення, ні місії. А місія ця, як наголошується в майданівській листівці, — «захист нашого права бути людьми». Бути людиною... Як не прикро про це говорити (бо йдеться ж про ХХІ століття і про геогра­фічний центр Європи, яким є Україна), але це право, дане Богом і батьками та проголошене в Основному Законі країни, сьогодні українцям доводиться захищати. Захищати на Майдані Незалежності у Києві і на всіх євромайданах України.

Бути людиною — це, по суті, питання власної гідності. Чи всі дорожимо своєю гідністю? Чи готові заступитися за себе, коли ущемлюють наше право на своєчасну виплату зарплати, або у якійсь конторі вимагають хабара за те, що повинні зробити безкоштовно, за службовим обов’язком? Чи готові стати на захист парку, що вирубують, аби на тому місці, під вашими вікнами звести чергову елітну висотку? Чи здатні відстояти європейський вибір країни, з яким пов’язане майбутнє наших дітей та внуків?..

Хтось боїться — і небезпідставно — можливих неприємностей на роботі, репресій, міліцейських кийків. Хтось, сидячи біля телевізора, подумки чи й уголос обурюється побиттям мирних мітингувальників, та якби ж не капці — у них тепло, зручно, а тим, на вулиці — вітер, мороз і ті ж таки кийки... А ще хтось, під примусом, за гроші чи й, зомбований, з власної волі, їде до столиці на так званий антимайдан.

І все ж є інші. Для кого людська гідність і доля країни — понад усе. Вони стоять на столичному Майдані Незалежності, а в Одесі щовечора о 18-й і щонеділі о 12-й приходять до Дюка. Аби засвідчити: «Ми є. І ми — люди!»

Іван МЕЛЬНИК.

Гимн Одесского Майдана

Музыка Игоря Ганькевича,

слова Всеволода Люмкиса.

Нам надоело, за кого нас тут держат!

Не будет больше здесь, как было прежде!

И этот город — он наш, наша эта страна!

А прогнившая власть больше нам не нужна!

И мы поём здесь, у Чёрного моря,

Но будет слышно нас и в Межигорье!

Всем бульваром, Одессой,

всей страной можем спеть:

Банду геть! Банду геть! Банду геть! Банду геть!

Улыбаясь Дюку,

На Майдане стоим!

С Дюком и друг с другом

Мы в Европу хотим!

Дай соседу руку —

Только так победим!

Украину и Одессу мы не сдадим!

И 20 лет нас пытались делить

По языкам, чтобы нами рулить.

Но с украинцем и русский стоит, и еврей —

И Украина для каждого станет своей!

И здесь, и в Киеве вышли стоять,

А значит, вместе лишь нам побеждать!

И мы с майданов своих никуда не уйдём!

Ведь мы — хозяева тут, Украина — наш дом!

Улыбаясь Дюку,

На Майдане стоим!

С Дюком и друг с другом

Мы в Европу хотим!

Дай соседу руку —

Только так победим!

Украину и Одессу мы не сдадим!

Ты не отступишь — ведь ты одессит,

На нас планета сегодня глядит…

Москва, Варшава, Брюссель,

Вашингтон и Пекин

За нас не сделают — думать придётся самим!

Дубинки «Беркута» — да, ну и что?

За нами — правда, а у них — шапито!

Мы выходим на площади этой зимой,

Чтобы внуков оставить с нормальной страной!

Улыбаясь Дюку,

На Майдане стоим!

С Дюком и друг с другом

Мы в Европу хотим!

Дай соседу руку —

Только так победим!

Украину и Одессу мы не сдадим!

Посміхніться Дюку,

Й посміхнеться він сам!

Він простягне руку —

Я йому руку дам!

Діти і онуки,

Обіцяємо вам:

Україна — це Європа,

А ми — Євромайдан!

Україна — це Європа,

Разом всі — на Майдан!

Україна — це Європа,

Переможе Майдан!!!

Обличчя раптом стають ближчими...

Чому таке відбувається? Таке враження, що я знімаюся у кіно: обличчя людей раптом стають ближчими (як крупним планом) та… різними, не знаними раніше, себе я бачу збоку. Світ увиразнюється, Господь поряд сідає, де я спиняюся. І дивиться прямо в очі...

Такі мені всякі видіння бачаться, як умилася водою з цілющого джерела і світ розгорнувся дивом: приємностями, неприємностями, тлінним та вічним. Таким, що не кожного дня побачиш, тобто воно є, але не в кожного і не в усі часи.

Добре. Сьогодні мені стало остаточно сумно. Я побачила обличчя і суть нутра людей, яким реально плювати на інших людей. Ці особи з церкви, до якої я ходила більше року. Завтра у нас Різдво. Мені, мимохідь, натякають покаятися у тому, що я за євроінте­грацію. Дурнішої причини для покаяння ще не чула...

Після моєї першої поїздки до столиці 24 листопада 25-го мене вранці розбудила начальниця і майже прокричала у слухавку так, наче від свого крику хотіла сама в своєму переконатися, що я там за гроші і вона прямо-от о 7-й ранку хоче знати, за скільки…

Гроші… Коли Майдан уже мав чітко окраєні території (барикади), півтора мільйона світлячків-душ та людську потребу для тіл — у дровах, забиті «до нехочу» салони дорожезних машин, які хіба що у журналах можна розглядати (явно не для цього створених), привозили деревину. Ніхто не зважав на подряпини у салоні. І це викликало захоплення. А з протилежного боку чулося: «Там одна босота безробітна стоїть»…

Допомога по силі і можливостях… Крім гір речей теплих і рік чаю-кави, кияни хапають тебе за руки, коли просто йдеш десь вулицями: «Змерзла? Ходімо, в мене і спати можеш…» А я його вперше бачу і мені не страшно. Тому, що тут усі такі — єдині, мої, за це боремося. Не дозволю нікому говорити погано про це, сховаю це тепло миттєве за пазуху і додому повезу, в збайдужілу пофігістичну Годесу. Правда, іноді мені здається, що мене одної — замало. Хоча... конкретно коло Дюка я й не одна, а в цілому?..

Мозок починає працювати інакше від усього побаченого й почутого… Як з’являється патріотизм? Де ним можна «заразитися», і як зробити його «хронічним»? Бо, справді, вже пора й дуже давно треба. Звичайний приклад. Хлопець з нашої церкви. Я давно його бачила, знала, а говорити не дуже любила. Він «свободівців» обзивав нациками. І так з його вуст це звучало принизливо й образливо, що вистачило мені одного такого спілкування. Стрілися на службі Божій, потовкли один одного поглядами, підемо, кажу, до Дюка. Наступного дня цей кадр вже виїхав на головний Майдан країни. Застав друге побиття, спав у наметі, наївся канапок донесхочу. Довгенько там пожив. Тепер смс пише виключно українською, розмовляє теж. Жив зі «свободівцями». Скоро ще поїде…

От я й думаю: скільки ще тре таких майданів, аби вся Годеса (Боже, ти ж є!) нарешті перестала у себе плювати?

Чому таке відбувається? Таке враження, що я знімаюся у кіно: обличчя людей раптом стають ближчими (як крупним планом), не знаними раніше. Світ увиразнюється, Господь поряд сідає, де я спиняюся. І дивиться прямо в очі... Очима нових, дивовижних людей.

Олександра ГРИГОР’ЄВА.

Далі буде…

У Майдан можна і погратися

У ЗМІ нерідко з’являються повідомлення про те, що діти грають у «беркутівців» та «майданівців». Відтепер подібне протистояння можливе і за ігровим столом, причому не лише серед дітей. У четвер в Одесі відбулася презентація настільної гри «Майданія». Її автор — одеський письменник і публіцист Юрій Власишен — розповів журналістам правила, а також показав, як грати.

Тема настільних ігор, за словами автора проекту, зараз стає дедалі популярнішою в Європі. В Україні любителів подібних розваг також більшає. Що ж стосується саме «Майданії», то ідея її створення прийшла на початку грудня, після сумнозвісного розгону. В грі також відбувається протистояння двох сторін: перша — «майдан і я» і друга — сильний супротивник-диктатор. Грати, відповідно, можуть двоє, або ж дві команди. Одна — за опозиційних лідерів та звичайних людей, які стоять на майдані. Інша — за тоталітарну владу і «Беркут». Сам ігровий процес віддалено нагадує шашки.

Варто підкреслити, що проект абсолютно не комерційний. Гру можна безкоштовно завантажити з інтернету і роздрукувати (краще — на картоні), а потім вирізати саме ігрове поле, жовті картки «майданівців», «сірі» — «беркутят» і «червоні» — наметів, де революціонери можуть сховатися чи перепочити. «Гра миролюбна, революційна та інтелектуальна... Якщо грати з розумом, у «майданівців» багато шансів», — розповів Юрій Власишен. А ще він хоче перевести гру в комп’ютерний режим, тож сподівається, що проектом зацікавляться програмісти.

Взагалі ж, презентацією гри «Майданія» активісти одеського Євромайдану хотіли на позитивній ноті провести старий рік і привітати журналістів з наступаючими святами. Однак буквально напередодні цієї події стався напад на київську журналістку Тетяну Чорновол, тож вони скористалися можливістю зачитати петицію, відправлену в Раду Європи, неурядову організацію «Репортери без кордонів» і Комітет зі свободи слова та інформації Верховної Ради.

«Ми, журналісти міста Одеси, звертаємося до Вас, тому що наші заклики до влади України вже не мають ніякого сенсу. Досі не знайдені і не покарані ті, хто віддав наказ бити захисників Євромайдану 30 листопада.

За весь час протестів в Україні постраждали більше п’яти десятків журналістів. 2 грудня одеська журналістка Зоя Казанжи опублікувала список із 53 журналістів, які постраждали від нападу «Беркуту» і міліції (http://www.telekritika.ua/profesija/2013-12-02/88068). Винні досі не знайдені і не покарані. Влада творить беззаконня — і Майдан стоїть тому, що така влада Україні не потрібна.

Останньою краплею в чаші терпіння стало те, що в ніч на 25 грудня була жорстоко побита і покалічена наша колега — київська журналістка і громадський діяч Тетяна Чорновол. Активісти Євромайдану неодноразово зверталися і до міністра внутрішніх справ Захарченка, і до генерального прокурора України Пшонки, і до президента Януковича — з вимогами і закликами знайти та покарати винних. Але марно.

Ми вимагаємо провести незалежне розслідування і покарати ЗА ЗАКОНОМ усіх винних — і виконавців, і замовників побиття журналістів.

Ми вимагаємо негайної відставки міністра МВС Захарченка та уряду Азарова у повному складі, а також відставки генерального прокурора України Пшонки», — йдеться в петиції, яку можуть підписати всі бажаючі журналісти за адресою http://www.petitions247.net/od_jour_about_sit_in_ukraine.

Людмила ДОБРОВОЛЬСЬКА.

«Вірю в залізний характер Майдану»

Чемпіон світу із шахів і російський опозиційний політик Гаррі Каспаров записав відеопривітання учасникам Євромайдану з нагоди проведення аматорського кубка з шахів. У ньому, зокрема, йдеться:

«Майдан став загальною назвою для всіх у світі, хто бореться за свободу. Ваша рішучість відстоювати честь і гідність, свої політичні права стали прикладом для всіх. Успіх у шахах забезпечує грамотний сплав стратегії та тактики... Перемога у шаховій партії — це не тільки стратегія і тактика. Для того, щоб утілити найкращий план, треба ще характер, справжній бійцівський характер, який дозволяє витримати напругу боротьби й контролювати становище в складних, іноді навіть безвихідних, ситуаціях... Я вірю в залізний характер Майдану, я вірю в вашу незламну волю до перемоги».

Вітаючи учасників турніру словами «За вашу і нашу перемогу!», Гаррі Каспаров висловив упевненість, що Євромайдан визначить долю не тільки України, але і Європи, і вплине на процеси у всьому світі.

Урок безстрашності

«...Я дивлюся на те, що відбувається в Україні, коли у Києві вийшов мільйон, і відчуваю величезну повагу до українського народу. Я їм чорною заздрістю за­здрю. Зрозуміло, що Євросоюз їм благополуччя не принесе, але вони не хочуть удавку на шиї, їм не потрібен старший брат. Українці дали нам урок громадянської активності і безстрашності».

Лія АХЕДЖАКОВА,

російська актриса театру і кіно.