В Одесі не знайти компетентнішого дослідника місцевих катакомб, ніж Костянтин ПРОНІН. Він очолював експедицію «Пошук», яка попервах була створена для дослідження історії партизанського руху, але згодом перейшла до вивчення безпосередньо катакомб, працював експертом з питань будівництва на територіях з підземними порожнинами, а нині завідує підземним геологічним музеєм «Одеські катакомби» Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Понад 3,7 мільйона років тому:

мастодонти, тигри і компанія

— Костянтине Костянтиновичу, дозвольте розпочати розмову з доісторичних знахідок у підземеллі Одеси. Доводилося читати, що в катакомбах були виявлені рештки таких викопних ссавців, як мастодонт і шаблезубий тигр. Це збуджує уяву. Виходить, що в давні часи звірі вільно прогулювалися морським узбережжям, і відпочивати тут, принаймні диким способом, було, жартома кажучи, дуже небезпечно. Що б ви сказали з цього приводу?

— Насамперед, давайте правильно розставимо акценти. Чомусь багато хто вважає, що в Одесі все, що знаходиться під землею, — це катакомби. Змушений розчарувати: у нас нема катакомб, нема таких порожнин, які відповідали б цій назві. Так у давньому Римі називали печери, де перші християни, рятуючись від сваволі влади, проводили релігійні обряди. А те, що маємо в Одесі, — це на 95—97 відсотків рукотворні виробки — каменоломні, з яких добували черепашник. З нього побудовано практично все старе місто.

Крім, власне, каменоломень та їх елементів — штолень, штреків, стволів, збійок або сполучних ходів, одеські катакомби складаються також з розвідувальних горизонтальних і вертикальних гірничих виробок — штолень і шурфів, військових бункерів, підземних ходів, дренажних тунелів і колодязів, цистерн, природних карстових і дилатанційних печер і т.д. Але зазвичай все це називають катакомбами. І ця назва укоренилася. Загальна довжина одеських катакомб — найбільша у світі і становить 2500 тисячі кілометрів. Для порівняння: паризькі каменоломні мають 500, римські — 300 кілометрів.

Природно, елементи одеського підземелля різняться за віком. Якщо карстовим печерам — понад 3,7 мільйона років, то каменоломням — близько 200. Так ось, кістки викопних ссавців були знайдені саме в природних карстових печерах. Як встановили палеонтологи, крім мастодонтів і тигра-махайродуса, вони належать ще багатьом тваринам: північному оленю, печерному ведмедю, печерному леву, печерній гієні, лисиці, борсуку, верблюду, страусу... Також у печерах було знайдено чимало кісток птахів і навіть риб.

— Риб?

— Так-так, риб. А чому тут дивуватися? Нам лише так здається, що ніщо не змінюється на Землі. Насправді ж за мільйони років вона зазнала багатьох вражаючих трансформацій, і тут, де сьогодні суша, було море.

Майже 200 літ тому:

контрабанда, торгівля красунями...

— Можна сказати, що Одесі пощастило зрости біля моря і вдвічі поталанило брати будівельний матеріал буквально з-під ніг. А ще потужний старт їй дало порто-франко, тобто запровадження на частині території міста безмитної торгівлі (1817). Завдяки цьому Одеса, не маючи суттєвого виробництва, всього за п’ять років стала третім, а згодом і другим містом за торговельним обігом в імперії, поступаючись лише Санкт-Петербургу.

Однак море і катакомби сприяли стрімкому зростанню контрабанди, яка, як кажуть, і згубила порто-франко. Чи справді катакомби відіграли в цій справі значну роль?

— Той, хто так вважає, має рацію. Спокуса швидкого збагачення була такою великою, що згодом після за-провадження порто-франко майже вся торгівля пішла в обхід встановлених правил. Золоті прикраси, зброя, фарфор, парфуми, кава, спеції, шовк дрібними партіями ночами вантажилися з пароплавів на човни контрабандистів, які доставляли їх до схованок у підземеллі.

Це завдавало збитків державі. Коли якось тут провели ревізію, то виявили, що за рік до Одеси надійшло товарів на 21,5 мільйона карбованців, а з міста їх легальним чином вийшло лише на два мільйони, при цьому на складах нічого не залишилося.

Близько 70 років тому:

підземний десант

— У романі «В одеських катакомбах» (автори Валентина Голанд і Валентин Желтов) є такий уривок: «В жодній військовій академії такого не почуєш, ось яку новину піднесли окупантам одеські катакомби. Підземний десант. Не з моря і не з неба. З-під землі. Жандармам і по-ліцаям наказано спати одягненими. Сама мати-земля накопичує проти окупантів сили. Великі сили, народні...» Вам, Костянтине Костянтиновичу, й самому не раз доводилося спускатися під землю і досліджувати місця партизанських таборів, їх дії і побут. Розкажіть про це.

— Про історію одеських катакомб і партизанських загонів, які діяли в них, написано багато статей і книжок. Але серйозних праць на цю тему небагато. Це або зовсім короткі, сухі довідки з архівних фондів, або су-цільна «героїка». За радянських часів конкретні факти й відомості зазвичай проминали, деталі, подробиці були не потрібні й не важливі. Наприклад, широко відомий Володимир Молодцов-Бадаєв, людина-легенда, і подвиг його загону. Але як тільки-но справа доходить до якоїсь конкретики, тут же з’ясовується, що до пуття про них ніхто і не знає.

Учасники спеціальної комсомольсько-молодіжної експедиції «Пошук» вийшли до підземного табору Молодцова-Бадаєва у 1965-у. Протягом кількох наступних років відвідували його і зробили цікаві знахідки. Але в підсумку плану табору так і не було зроблено — ні детального, ні схематичного, фотознімків майже нема. Детального опису табору теж не існує. Нема і списку знахідок, реліквій, як тоді говорили. Зробити це в той час було неважко — табір ще не був затоплений підземними водами. Відсутній і повний список бійців загону, нема хроніки його боротьби.

Але як би там не було, ми віддаємо данину пам’яті і шани народним месникам. Певно, кожен з читачів газети хоча б раз побував у Музеї партизанської слави в селі Нерубайському й ознайомився з його експозиціями, які вчать відвазі, мужності, вірності і любові до рідної землі.

— В Одеських катакомбах діяли й інші партизанські загони та підпільні групи. Чи стали й вони об’єктом вашої уваги?

— Безумовно. І в зв’язку з цим хотів би розповісти про підземний партизанський загін селища Авангард, який діяв під керівництвом Омеляна Баркалова.

Дослідження місця його базування було розпочато у 1971 році групою пошуковців під керівництвом Леоніда Ашкалуненка. Вони виявили тут дві партизанські стоянки, розташовані на відстані 550 метрів одна від одної. При цьому дослідники вели щоденник, складали список знахідок, проводили фотозйомку, зробили схематичний план центральної частини катакомб і бази месників. Ашкалуненко також зустрічався з деякими учасниками воєнних подій, у тому числі й з начальником штабу загону М. Шинкаренком, і занотовував їхні розповіді. На жаль, записи не збереглися.

У кінці 1984 року мені разом з колегою Павлом Лавренком випало виконувати у цих катакомбах геолого-маркшейдерські роботи за дорученням гірничо-будівельного спеціалізованого управління. Тоді було зроблено деякі уточнення попередньо складених планів та схем, зафіксовано цікаві написи на стінах. Але більше зробити не вдалося, оскільки партизанська стоянка вже була повністю затоплена ґрунтовими водами. Згодом вода відійшла, залишивши після себе лише калюжі. Але після цього підземні виробки спіткала нова біда: сюди провалилася горішня балка, і в провалля ринули зливові води, які нанесли багато бруду та сміття. Ними вкрито все, що лежало у виробках, а їх стіни заліпив шар намулу. Така ж доля спіткала й партизанський табір. Крім того, то тут, то там каменоломні перекрили завали, які у багатьох місцях виявилися абсолютно непрохідними.

У 2012—2013 роках ми обстежили весь поки що доступний лабіринт катакомб. Усвідомлювали, що природний процес їх зникнення неминучий, тому намагалися зібрати максимум фактичної інформації. Було складено плани тих ділянок, які їх ще не мали, підкориговано існуючі, вна-слідок чого було одержано зведений план катакомб цього району. Їх протяжність склала 32 кілометри, з них обстежено близько 27 кілометрів. Крім складання планів, проведено фотофіксацію (понад 700 знімків), відеозйомку, зроблено опис житлових частин, обладнаних під землею, візуально і з допомогою металошукачів обстежено підлогу та стіни катакомб.

— Це величезний обсяг роботи, й вона, без сумніву, заслуговує високої оцінки. Події Великої Вітчизняної завжди хвилюють людей, а надто сьогодні, напередодні 70-річчя визволення Одеси від фашистських загарбників. А що відомо про сам авангардівський загін?

— Загін радгоспу «Авангард» (так задля зручності будемо його називати) належить до так званої другої хвилі партизанського руху, датованої кінцем 1943 — весною 1944 років. Навесні 1944-го жителі Ленселища сформували партизанський загін. Основне керівництво ним взяв на себе Омелян Баркалов, один із десяти членів парашутно-десантної групи Володимира Авдєєва-Чорноморського. Як відомо, десант було скинуто у січні 1944-го неподалік села Осинівки. Підготовка катакомб до входження месників і переховування населення від вигнання в рабство й терору тривали із січня до березня. Заготувати треба було все: зброю, пальне, продукти, одяг та інше.

До загону Баркалова входили групи з проведення диверсій, розвідників, комендантський взвод, підрозділ для бойових дій з німецько-фашистськими загарбниками та господарська група.

Збереглися документальні свідчення бойових дій партизанів. Так, 2 квітня бійці розвідгрупи під командуванням І. Кірсанова провели бій з німецькою командою підривників. Чотирьох німців було вбито, семеро взято в полон. Під час бою захоплено ручний кулемет, дев’ять гвинтівок, два пістолети, 540 патронів... Наступного дня ця ж група провела операцію з розгрому фашистського румунського обозу, внаслідок чого було відбито 300 радянських громадян, яких гнали у рабство.

Четвертого квітня партизани провели бій з німецьким загоном, під час якого вбили 23 окупантів, а 12 захопили в полон... 5 квітня месники здійснили напад на ворожий обоз, який рухався в напрямку до Овідіополя. Кілька десятків противників захопили в полон, добули зброю та продукти... 6 квітня партизани роз-громили частину так званих «добровольців» (так тоді називали тих, хто перейшов на бік ворога). 7 квітня бійці І. Кірсанова дали гідну відсіч групі румунських фашистів, які грабували населення... 8—9 квітня відбувся бій з військовою частиною ворога... 10 квітня о четвертій ранку партизанські розвідники зустрілися з бійцями Червоної армії...

Повніше з діями цього загону всі охочі можуть ознайомитися з моєї статті, написаної у співавторстві з істориком, аспірантом кафедри по-літичних наук Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського Оленою Ощепковою й опублікованої в 16-у випуску історико-краєзнавчого наукового альманаху «Південний Захід. Одесика».

— Розповідь про катакомби буде неповною, якщо не згадати й ті каменоломні, які є в інших районах області.

— Розвиток міст і сіл в усі часи спонукав до розробок кам’яних копалень. Вони, звісно, відомі не лише в Одесі, а й у Роздільнянському, Березівському та інших районах. Зокрема, учасники експедиції «Пошук» за погодженням із сільським головою Анатолієм Вітюком недавно побували у каменоломнях с. Щербанки Роздільнянського району. Зроблено первісний огляд підземних лабіринтів. Під час першого спуску за-фіксовано деякі написи на стінах, зокрема на одному з них за датою «1941» нама-льовано зірочку і виведено слова «Ленін, Сталін». Під час другого, у глибині виробок, знайдено дві житлові стоянки, біля них — гільзи до радянської і німецької гвинтівок. Про що це може свідчити? Лише про незламний дух нашого народу. Про те, що в роки війни тут жили люди. Але повніше про підземні лабіринти Щербанки можна буде розповісти лише після ґрунтовного їх вивчення.

Є каменоломні і в селищі Світлогірському та селі Єгорівці того ж району. В роки війни там діяли два партизанські загони. Зберігся спогад про ті часи комісара месників Нікатюка. Він, зокрема, розповів, як партизани убезпечили від підриву ворогами залізничну водокачку на станції Карпове.

— Чому ми про це нічого не знаємо?

— Справа в тому, що були офіційно організовані партизанські загони, підпорядковані НКВС, і були стихійні формування. Людиноненависницька політика гітлерівської влади нерідко не залишала людям іншого вибору, як вдаватися до опору. Але ті загони, які формувалися стихійно, були на підозрі у відповідних радянських органів. Певно, через це їх діяльність і не афішувалися в пресі. До того ж, скромні люди, як правило, не схильні широко розголошувати про свої вчинки. І навпаки.

Наші дні: нерозвідані

скарби катакомб

— Сьогодні з підземним світом Одеси пов’язано немало легенд та міфів. І це не дивно. Втаємничені каменоломні, ходи і печери, до яких у більшості жителів доступу нема, можуть навіювати найфантастичніші картини. Одні кажуть, що з катакомб нічної пори злітають НЛО, другі твердять, що бачили там людиноподібну, вкриту густою шерстю, істоту, яка харчується летючими мишами, треті страхають гігантськими павуками і пацюками, четверті вірять у якогось Катакомбника, який може або допомогти підземному блукальцеві, або незлюбити його...

— Коментувати ці та подібні вигадки навіть якось незручно. Скажу одне: їх поява свідчить лише про те, що одесити навдивовиж вигадливі, творчі і не байдужі до історичних особливостей свого міста люди.

— А чи натрапляли ви на скарби? Адже в катакомбах у різні часи переховували багато цінностей... Зокрема, переказують, що тут десь заховав мільйон карбованців золотом Мишка Япончик, які у 1918 році виніс з якогось банку, але повернутися за ними не зміг: його розстріляли че-кісти...

— Я бачив про це напис у катакомбах. Ну й що? Ще кажуть, що у 1965 році якийсь чоловік начебто при-йшов до міліції і розповів, що в катакомбах заховано модель знаменитого «Титаніка», виготовлену з чистого золота. «До чого тут «Титанік»?» — запитали його. І він повідав, що у трагічному рейсі лайнера перебував один з одеських комерсантів, якому дивом вдалося врятуватися. Його, мовляв, підібрав екіпаж російського пароплава «Царь», який за сигналом SOS прибув на місце біди. На знак подяки комерсант і виготовив ту копію й подарував морякові, який підібрав його з води. Під час громадянської війни коштовність сховали в катакомбах. А той, хто її сховав, загинув.

Що тут скажеш? Вірити в дива нікому не заборонено. Але шукати десь щось, не підкріплене вірогідними даними, — безглузда затія. Зі свого боку, я рішуче й категорично не раджу нікому навіть думати про це. Не легковажте своїм життям, яке для кожного є не примарним, а справжнім скарбом.

Щодо мене, то скільки я не обстежив катакомб, ніколи не бачив там ніяких скринь із золотом.

— І все ж катакомби — самі по собі скарб. Це унікальні природно-історичні пам’ятники. Й не дивно, що інтерес до них, як до всього незвичного й цікавого, не згасає. Чи є плани, аби зробити їх ширшими для відвідування?

— Є. Крім музею у Нерубайському, цілком реально організувати екскурсії до катакомб Молдаванки та Аркадії, палеонтологічного заповідника, розташованого, до речі, в межах міста. А ще — регулярно влаштовувати там проведення екстремальних ігор з орі-єнтування чи страйкболу. Але все це має бути з дотриманням усіх вимог безпеки і під наглядом досвідчених знавців підземелля.

— Дякую за розмову.