Початок п’ятдесятих. Я, курсант Миколаївського військово-морського авіаційного училища, вкотре стою в двошеренговому строю на кафедрі бомбометання. Увага зосереджена на великому портреті з написом «Герой Радянського Союзу капітан А.К. Кондрашин. Льотчик-пікірувальник Чорноморського флоту». А трохи нижче портрета — планова аерофотозйомка Одеського порту з палаючим фашистським транспортом. Чорний шлейф диму перетинає навскоси Потьомкінські сходи і далі через кірху тягнеться до Ближніх Млинів. На знімку добре читається берег Лузанівки, видно руїни Воронцовського маяка. Під фото підпис: «Перший в строю, з першого заходу, першою бомбою в ціль. Курсанте, вчися у героя!»

Пролітавши і відлітавши своє, я роками збирав відомості про бойову біографію Андрія Кондрашина.

Згадує льотчик-чорноморець Герой Радянського Союзу І.Є. Корзунов:

— Коли комісар повідомив про обстановку в Одесі, першим взявся вилетіти на удар капітан Кондрашин. Я, пересиливши себе, сказав, що командиру ескадрильї не гоже забувати, що у нього є ще й інші льотчики і не брати все тільки на себе. А хто і коли буде вчити молодих? «Ну, так, — не втримався він, — пошлю своїх людей у бій, а сам буду відсиджуватися на землі».

В історії полку є запис розповіді капітана А.К. Кондрашина:

— Ми з ранку сиділи в бойовому чергуванні. Начальник розвідки полку ще з вечора відбув до штабу дивізії для одержання і передачі оперативних агентурних даних про становище на рейді Одеси. Вирішили вдарити по транспорту, коли буксири будуть виводити його з акваторії порту крізь бонові загородження. І коли підльоту до Одеси було вже обмаль, надійшла команда «зліт». Серце моє тьохнуло, коли командир полку передав в ефір умовний сигнал, який означав: в Одесі сонячно і курс атаки 210. Летимо. Праворуч висить сонце, ліворуч — ведені. Від Тендри взяли курс на Одесу! Блакитна долонька затоки добре вимальовується попереду — внизу. Шапки зенітних розривів встають зліва і справа. «Транспорт проходить бонові створи!» — майже кричить від збудження штурман Коваленко. Маневруючи, знижуюся. «Готовий!» — це штурман. Вводжу літак у пікірування, і громада транспорту починає розростатися в передньому блістері кабіни. Скидання! Різко відвертаю вліво. Низько проходжу над дахами будинків. А сам слухаю ефір — слідом за мною атакує другий ведений. Але раптом чую: «Горить! Фіксую!». На очах у берега йду у віраж — чекаю ведених.

Ворожі транспорти до Одеси доставляли зброю, воєнну техніку, поповнення. Поверталися теж не з порожніми трюмами.

У військово-морському архіві, що в Гатчині, розшукав документ, датований 8 жовтня 1943 року. «На додаток до раніше посланого повідомлення доповідаю: 7 жовтня з позначкою «дуже терміново» директором Дирекції культури губернаторства Трансністрії Трояном Херсені дано піддирекції вищої освіти розпорядження про евакуацію обладнання, бібліотеки університету та інститутів згідно з планом Секретаріату». Донесення агентурної розвідки від 1 жовтня: «Ясень» повідомляє: з канцелярії Одеського муніципалітету надійшло повідомлення про прибуття в Галац і Констанцу транспортів з демонтованими рейковими шляхами Одеси. Готується розпорядження та вживаються заходи щодо його виконання про додаткові поставки рейкових колій у названі міста Королівства. «Прима».

Маршал Антонеску перед командуванням однієї з дивізій, що обложили Одесу, заявив: «Ми зробимо все, щоб нові землі Королівської Румунії на сході стали в галузі культури та економіки процвітаючим райським полем ...» Не наважився маршал, а вірніше, його пропагандисти, надрукувати цитату повністю. Але ад’ютант точно зафіксував її в службовому щоденнику Антонеску. Читачу, замість крапок постав слово «будяків».

В Одеському обласному державному архіві зберігається оригінал документа румунською мовою, зміст якого підтверджує донесення наших розвідників і який має пряме відношення до таких людей, як капітан Кондрашин.

«Пан генеральний примар, маючи на увазі лист губернаторства Трансністрії за № 134633 від 7 жовтня ц.р., в якій запитується думка Одеської примарії про можливість передачі для міста Галаца 3,5 кілометра рейок. Трамвайна дирекція має честь довести до Вашого відома, що після передачі значної кількості ліній ряду міст, а також після недавньої передачі рейок для Констанци, вичерпані всі наші можливості.

За директора трамвайної дирекції Одеського муніципалітету

/підпис /.

20.10.1943 р.»

Нижче вказано:

«Незважаючи на те, що цим заходом буде дезорганізовано рух і перевезення, необхідно терміново зробити так, щоб дати.

Є. Сінікліну / примар сектора Одеської примарії /».

Окупантів дратували успішні дії радянських бомбардувальників: деякі транспорти з награбованим були знищені ще в Одеській затоці. І тоді ворог пішов на підступність.

У музеї авіації Чорноморського флоту мені показали документ румунською мовою:

«Мною раніше було дано вказівку підготувати в районах скупчення великих мас людей — базар на Слобідці, район у Водяній Балці — кілька вибухів, не виконано досі. Нагадую і вимагаю до 1.1. 1944 — вибухівку закласти, виконати і негайно доповісти. Питання зі зв’язком вирішене. Вибухи повинні проводитися виключно в момент нальоту авіації Червоної Армії. Легенда для обивателя: бомби скинуті з упо-вільненими детонаторами. Результати цих вибухів використовувати для агітації в організації відсічі ворогу і захисту свого міста від наступаючих варварів.

Начальник Одеського жандармського легіону Алекс Варро».

Документ виконаний на машинці, за рахунком розсилки четвертий примірник, підписаний 20 грудня. Цікаво, що він уже через тиждень потрапив до рук командування Чорноморського флоту! У лівому верхньому кутку навскоси фіолетовим чорнилом резолюція:

«У зв’язку з провокаційними вибухами, інспірованими супротивником на зайнятій ним території, в пікірувальному полку провести збори на тему — «Кожну бомбу тільки в ціль». Лейтмотив доповіді: найменший промах — це удар по своїх рідних і близьких. Азаров».

Резолюція члена військової ради Чорноморського флоту підказала подальший хід пошуку. На початку січня сорок четвертого такі партійні збори відбулися в 41-му полку пікірувальників. Гортаю протокол. Знахо-джу потрібний. Виступ Кондрашина короткий: «У фронтовому житті ніщо не може зрівнятися з радістю і задоволенням після добре виконаного удару. Схвалення друзів, похвала командира — все це для мене найдорожче. Але промах — це завжди досада до сліз. Знаю, що війна не обходиться без руйнувань, але серце все одно болить і ниє: це ж наша земля. Ось завоюємо перемогу, настане мир, і пройдемося ми по полях, по наших рідних містах і селах, станемо на коліна і попросимо вибачення у них. А поки війна — кожну бомбу тільки в ціль!»

Що можна додати до того, що сказано Андрієм Кузьмичем? Хіба що розділити разом з ним його біль і гнів.

Виписка з журналу бойових дій полку:

«11 січня 1944 6 бомбардувальників Пе-2 /ведучий капітан Кондрашин А.К./ нанесли удар по транспортах в порту Одеса. Поставлене завдання виконане. Втрати: у момент введення в пікірування літак ведучого був підбитий, впав в Одеську затоку. Льотчик загинув. З ним разом загинули штурман капітан А.А. Коваленко і повітряний стрілець — радист В.Г. Анзін».

Але герой у цьому бою не загинув.

«Губернатору Трансністрії професору Г. Алексяну. Виконуючи ваше розпорядження особисто допитати підібраного біля села Крижанівки 11 січня 1944 більшовицького льотчика, я вчасно виїхав у Крижанівський відділ. Але допит почався раніше. Слідчий тільки встиг записати в протоколі прізвище льотчика — Кондрашин, як той схопив табурет і вдарив слідчого по голові. Конвойний, почувши шум у кабінеті, відчинив двері і побачив: слідчий лежить на підлозі в калюжі крові, а льотчик, розбивши раму вікна, вже виліз на підвіконня. Конвойний дав йому чергу в спину.

Шеф міської сигуранци Стоврат».

Що думав домнул губернатор Алексяну, читаючи цю доповідну, ніхто не знає, але його резолюція, теж у верхньому лівому кутку, така: «Перевірити виконання замовлення вантажного вагона для доставки до Королівства моїх домашніх речей».