30 березня завершився термін подачі документів для реєстрації кандидатів в президенти до Центральної виборчої комісії. Попри те, що виборча кампанія офіційно стартувала ще близько місяця тому, основні претенденти на президентське крісло заявили про свій намір балотуватися лише минулого тижня. Гостроту моменту додали результати соціологічного опитування, які виявили, що наразі найбільше шансів стати п’ятим президентом має поза-фракційний депутат і бізнесмен Петро Порошенко, який суттєво випереджає Віталія Кличка, Юлію Тимошенко та Сергія Тігіпка. 29 березня відбулися з’їзди основних партій, під час яких «Батьківщина» висунула Тимошенко, «УДАР» і Кличко підтримали Порошенка, «Свобода» проголосувала за балотування Олега Тягнибока, а Партія регіонів своїм кандидатом обрала Михайла Добкіна...

З якими шансами на перемогу підійшли до виборів основні претенденти? Якою обіцяє бути виборча кампанія? Про це — міркування аналітиків Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», оприлюднені щотижневим інформаційно-аналітичним бюлетенем цього фонду (http://dif.org.ua).

Суттєва затримка з початком висунення кандидатів у президенти разом із напруженою внутрішньою ситуацією в Україні в результаті російської агресії до певного часу ставили під сумнів сам факт проведення президентських виборів. На перший погляд, найбільш зацікавленою в перенесенні призначених на 25 травня виборів була партія «Батьківщина», яка наразі контролює ключові посади виконавчої та законодавчої влади. Це дозволяло деяким експертам робити припущення, що саме їх руками вибори можуть бути зірвані. Втім, головним бенефіціаром від перенесення президентських виборів в Україні став би російський президент Володимир Путін, який таким чином дав би собі підстави й далі апелювати до нелегітимності нової української влади. Розуміючи це, більшість українських політичних акторів досягли порозуміння щодо необхідності провести вибори вчасно.

Місяці політичного протистояння в Україні та військової агресії з боку Росії суттєво змінили політичний ландшафт у країні. Внаслідок того, що незмінний протягом останніх років лідер рейтингу Віктор Янукович утік із країни, колишні опозиціонери одразу ж позбулися багатьох проблем, зокрема потреби узгоджувати єдиного кандидата. Картину доповнила відмова одного з лідерів колишньої опозиційної трійки Арсенія Яценюка балотуватися та вихід із тюрми екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Зрештою, в результаті таких пертурбацій найбільше дивідендів отримав Петро Порошенко, який ще рік тому не розглядався навіть як претендент на президентське крісло.

Зліт Порошенка парадоксальним чином був визначений його обережною позицією під час подій Майдану, коли він, підтримуючи опозиційний рух, дещо відмежувався від опозиційної трійки. Це дозволило йому мінімізувати іміджеві втрати, яких зазнали Яценюк, Кличко і Тягнибок, і водночас заручитися підтримкою більш поміркованих верств українського населення. Характерно, що подібна тактика, обрана Кличком уже після завершення подій Майдану, зіграла з ним злий жарт. Відсторонившись від процесу управління державою після зміщення Януковича, Кличко швидко втратив свій рейтинг, суттєво відставши від Порошенка. Тому його рішення не висувати свою кандидатуру і натомість підтримати Порошенка стало адекватним виходом із неприємної для нього ситуації, що дозволить йому зберегти власні політичні перспективи.

Тимошенко, натомість, як і очікували, поки не змогла подолати свої персональні амбіції та вирішила балотуватися на посаду президента. Це, зрештою, може обернутися проти неї самої — якщо президентом таки стане Порошенко. У Тимошенко, звісно, ще є простір для росту, зважаючи на її здатність нарощувати свою популярність напередодні дня виборів і добре вміння працювати з виборцями. Однак два з половиною роки, проведені у в’язниці, дали про себе знати: Тимошенко наразі помітно відстала від політичного процесу, а її риторика залишилася практично незмінною, що разом дає їй суттєво більший рейтинг недовіри, ніж у Порошенка. Відповідно, якщо Тимошенко програє другі президентські вибори поспіль, її кар’єра у великій політиці з великою очевидністю остаточно піде на спад.

Утім, її проблеми тьмяніють порівняно з ситуацією, в яку потрапила колишня партія влади. Рішення висунути своїм кандидатом Добкіна, який має серйозну підтримку населення лише в Харківській області, продемонструвало тотальну управлінську й організаційну кризу Партії регіонів. На думку експертів, воно стало результатом вказівки головного акціонера партії Ріната Ахметова, який намагався підібрати повністю керованого кандидата без серйозних політичних амбіцій. Непрямим свідченням цього стало й рішення Сергія Тігіпка йти на вибори самовисуванцем — керівники Партії регіонів не підтримали його кандидатуру саме внаслідок побоювань його відносної самостійності. У підсумку той факт, що у виборах зібралися брати участь чотири члени Партії регіонів, не лише перекреслює шанси будь-кого з них на перемогу, а й указує на руйнування партійної дисципліни, яка багато років була козирною картою цієї політичної сили.

Загалом президентська кампанія 2014-го обіцяє бути суттєво менш конфронтаційною, ніж вибори 2004 і 2010 років. Це пояснюється, з одного боку, тим, що головне змагання на виборах, вочевидь, відбуватиметься між Порошенком і Тимошенко, тобто двома політиками з колишнього «помаранчевого» табору. По-друге, в умовах існування спільної російської загрози, принаймні формально визнаної всіма учасниками політичного процесу, більшість кандидатів будуть із високим ступенем імовірності ставити в центр своєї кампанії схожі проблеми. Зрозуміло, що частина кандидатів з табору колишньої влади продовжуватиме апелювати до потенційно розколювальних тем, зокрема статусу російської мови та федералізації, однак їх вплив на суспільні настрої, вочевидь, буде помітно слабшим, ніж раніше. Зрештою, послаблення конститу-ційної ролі президента так само може сприяти менш конфліктній виборчій кампанії. Тому найбільшою загрозою наразі залишається фактор Росії, яка, скоріше за все, й надалі намагатиметься дестабілізувати ситуацію всередині України.

Отже, президентська кампанія в Україні стартувала практично перед самим офіційним дедлайном. При цьому вже зараз проглядається головний претендент на президентське крісло — Петро Порошенко, конкуренцію якому, вочевидь, зможе скласти лише Юлія Тимошенко. В умовах існування спільної російської загрози та розпорошення колишнього владного табору президентська кампанія обіцяє мати нижчий градус конф-ліктності, ніж дві попередні. При цьому цілком очевидно, що ро-сійська влада продовжуватиме заважати нормальному політичному процесу в Україні в найближчі два місяці, тому всім кандидатам — незалежно від їхньої політичної приналежності — варто докладати максимум зусиль, аби нівелювати цей вплив.