У греко-католицької громади Одещини — новий владика. Очільником Одеського екзархату УГКЦ став 43-річний Михайло (Бубній).

7 квітня, якраз у велике свято Благовіщення Діви Марії, у Київському патріаршому соборі Воскресіння Христового, у присутності багатьох поважних гостей, відбувся чин архієрейської хіротонії владики Михайла, екзарха Одеського. В урочистостях також взяли участь священнослужителі та віряни з Одеси. Інтронізація нового владики відбулася минулої суботи, 12 квітня, в Одеському римо-католицькому кафедральному соборі Святого Климента. На вході до храму хлібом-сіллю та по-дитячому безпосередніми віршованими рядками отця і главу УГКЦ блаженнішого Святослава та владику Михайла вітали найменші віряни. На свято прибули численні гості з Києва, Івано-Франківська, Донецька, а також з Італії, де у владики залишилося багато друзів. Прибув також особливий представник Апостольської нунціатури.

Першим владику привітав з прибуттям на південний терен ординарій Одесько-Сімферопольської дієцезії Римо-католицької церкви біскуп Броніслав Бернацький та побажав йому Божої благодаті на цих землях.

— Я дуже радий, що інтронізація відбувається у нашому кафедральному соборі.

Слова ці були мовлені швидше для гостей, аніж для вірян, котрі заповнили собою храм, бо ж усі вони знають і пам’ятають, як на початках відродження греко-католицької громади в Одесі саме брати по вірі і духу римо-католики віддали одне з приміщень цього храму, щоби українці мали де зібратися на спільну молитву, тож такі щедрість й гостинність стали тут не лише виявом, а й символом справжнього, а не позірного братерства двох сусідніх народів. Згодом постала невеличка каплиця Андрія Первозванного, куди римо-католицькі священики радо приходять задля співслужби у літургії під час великих православних празників та з нагоди святкових для греко-католиків Одеси подій. Мир і злагода панують поміж обома церквами, тож невипадково очільник римо-католицької громади особливо підкреслив, що «коли будуть всі християни разом молитися, то Господь-Бог змилується над нами».

Своєю чергою блаженніший Святослав висловив сподівання на те, що «по кількох роках ми будемо урочисто гостити наших братів у нашому катедральному соборі», покликавшись у цих своїх сподіваннях до новопоставленого єпископа Михайла. Водночас подякувавши його попередникові єпископу Василеві (Івасюку), «котрий закладав підвалини цього екзархату, тож тепер його наступник буде зводити далі цю будову». До слова сказати, жодна з попередніх міських влад не спромоглася виділити землю під забудову церкви для чисельної одеської громади греко-католиків.

Як свідчення екуменічного діалогу та співпраці, під час інтронізації звучали вітання від представників різних конфесій, від інтелігенції, від греко-католицької молоді.

Не часто випадає вірянам щаслива нагода не то що почути на власні вуха, а й побувати на таких урочистостях, а ця подія була особливою ще й тому, що доля подарувала їм рідкісну можливість отримати благословіння блаженнішого, можливо, що й поспілкуватися з отцем і главою церкви. А також почути з перших вуст інформацію про деякі зміни у структурі УГКЦ, що сталися внаслідок драматичних подій останнього часу. Зважаючи на нові обставини та потреби люду, як про це мовлено у зачитаних декретах, в УГКЦ на зміну Одесько-Кримському екзархатові постали два нові — Одеський та Кримський — з осідками відповідно в Одесі та Сімферополі. Єпископ Михайло за сумісництвом став також адміністратором останнього.

Наступного дня, саме у квітну неділю, нововисвячений єпископ служив у каплиці Святого апостола Андрія Первозванного свою першу тут літургію. Разом з ним співслужив владика Степан зі ще одного українського міста, яке у ці дні у багатьох на вустах — Донецька. Як завжди це буває у празникові та інші врочисті дні, багато вірян не втрапили до маленької каплички, тож слухали літургію, стоячи перед входом до церкви і в такий спосіб духовно єдналися із тими, що всередині. Й то було справді подвійне свято для всіх. Кожне слово тієї спільної молитви проникало, здавалося, глибоко в кожну душу та зворушувало її до самого денця.

З неослабною увагою було вислухане пастирське слово єпископа. У своїй проповіді владика, зокрема, сказав:

— Бачу, що тут тіснувато, декотрі, й таких багато, змушені стояти на вулиці. Але я так собі думаю: в кожній ситуації є і свої плюси. Коли великий храм, то священик перебуває на певній відстані від людей. А в оцій маленькій капличці я дуже близько біля вас, як і ви коло мене, й у цьому також є певний символ… Хочу запросити вас позитивно дивитися на те, що є, позитивно дивитися на життя… До мене по кілька разів на день телефонують та все питають: владико, як ви там, у тій Одесі, чи ще живі-здорові? А так, відповідаю, життя продовжується… Після страсного тижня приходить світлий празник Воскресіння. Так само і в нашому житті дуже часто є невдачі, дуже часто є той похмурий стан, який пригнічує нас. Але цей стан тимчасовий, і знаємо, що після такого приходить світло, сонце, приходить Христос… Оживає нині природа після не надто холодної, та все-таки зими, тож і ми, люди, маємо оживати нині для Бога, для добра, для любові…

Наприкінці літургії до парафіян звернувся з коротким словом владика Степан.

— На сході і півдні є нелегко сьогодні, — сказав священик. — Але я особисто, коли оті страшні колізії були у Криму, спостерігав за нашими людьми. Чи поменшало число вірян? Ні! Під час богослужінь їх ще більше приходило до храму, і це підносило мене на дусі, додавало певності: коли терпіння, коли переслідування, коли гоніння, люди тягнуться до Бога. І Господь допомагає, бо Він завжди з нами.

По освяченні вербових галузок люди ще довго спілкувалися з новим владикою, виповідали щось своє, підходили за благословінням та все прагнули довідатися щось про його особистість, бо ж це завжди цікавить людей. Вже знаємо, що владика Михайло є випускником вищої духовної семінарії у Кракові, а також двічі навчався у Римі — в Салезіанському та Папському східному університетах, має теологічні наукові звання. До свого нового призначення служив настоятелем монастиря Святого Йосифа та парохом церкви Матері Божої Неустанної в Івано-Франківську. Недолюблює журналістів, котрі, на його думку, шукають лише сенсацій та нерідко нагнітають негатив у суспільстві…

Так розпочався новий період, властиво, нова історія Одеського екзархату з новим владикою, на котрого віряни цього екзархату, як і вся Українська греко-католицька церква, покладають свої великі надії перед Господом.