Відзначаючи хвилюючу дату — 70-річчя визволення Одеси від фашистських загарбників, знову і знову звертаємося до спогадів про обпалене страшною війною минуле. Про ті тривожні часи, про героїчну боротьбу нашого народу написано безліч книг, створено немало кінострічок...

Нещодавно Музей історії Одеського морського порту презентував у Музеї історії Іллічівського порту дуже цінні, на мій погляд, книги: «Одесский порт. Год 1941. Одесские портовики в героической обороне родного города» (О., студія «Негоціант», 2006) та «Одесский порт: год 1941 — 1944-й, оккупация. Одесские портовики в героическом подпольном и партизанском движении» (О., «Астропринт», 2010), видані за сприяння на той час начальника Одеського порту — Героя України, почесного громадянина м. Одеси М.П. Павлюка, голови профспілки В.Н. Зайкова та інших поважних людей.

Перша книга охоплює весь період оборони Одеси з початку війни 22 червня по 16 жовтня 1941 року — дати евакуації всієї Приморської армії в Севастополь і Новоросійськ. Друга — розповідає про жахливий період окупації міста: з початку вступу фашистсько-румунських загарбників на його територію 16 жовтня 1941-го по 10 квітня 1944-го, дату звільнення. Книги впорядковані та видані Т.М. Гліб-Кошанською, директором музею, дочкою засновника цього музею М.Г. Гліб-Кошанського, за спогадами свідків подій тих років — підпільників-портовиків і працівників порту. Використані також архівні відомості та інші джерела.

Особливість цих книг у тому, що в їх основу ліг рукопис, написаний учасниками й очевидцями подій тієї пори за дорученням начальника Чорноморського пароплавства П.М. Макаренка зразу ж після звільнення Одеси. Ним же був скомплектований і редакторський склад книги, який збирав документи впродовж 1944—1946 років. Цей рукопис тривалий час зберігався в архівах родини П.М. Макаренка, а потім його донькою, Людмилою Пахомівною, був переданий до портового музею.

Великими є заслуги перед Батьківщиною Пахома Михайловича Макаренка — першого офіційного начальника Іллічівського морського торговельного порту (лютий 1961-го — січень 1962-го). Чого варта лише його діяльність на посаді начальника Одеського порту в жахливі перші чотири місяці 1941 року!

Головним завданням фашистів на півдні України було захоплення Одеси — важливого транспортно-економічного і страте-гічного пункту в Північному Причорномор’ї. Над містом нависла смертельна небезпека. Німецькі та румунські війська, маючи чисельну перевагу в танках, авіації, артилерії та живій силі, планували ще в липні 1941-го захопити місто. Проте Одеса самовідданою боротьбою на чотири місяці скувала понад 300-тисячну армію ворога біля своїх стін.

На початку серпня місто було оточене, відрізані залізничні шляхи. Одеса опинилася в глибокому ворожому тилу — фашисти взяли Миколаїв і Кривий Ріг, ворог просувався на Крим.

Серцем міста, яке відчайдушно оборонялося, був Одеський порт. Він став єдиною артерією, яка живила фронт і місто. Розуміючи цю особливість порту, фашисти піддали його звірячому бомбардуванню вже через місяць після початку війни. Горіли склади, і не тільки через бомбардування, а внаслідок зловмисних підпалів, палали транспортні засоби біля причалів. Ранені волали про допомогу, виходили з ладу по декілька разів на день залізничні комунікації, внаслідок нальотів ворожої авіації, а вона траплялася й по 14 разів на день, деякі з них тривали по годині. До того ж порт був переповнений не тільки вибухонебезпечними вантажами, але й змученими людьми, які жадали будь-якою ціною вирватися з окупації… Все це, разом узяте, могло викликати непередбачений хаос і паралізувати роботу порту.

Однак завдяки портовикам, на чолі з Пахомом Михайловичем, цього вдалося уникнути. Порт методично і наполегливо в екстремальних умовах виконував завдання командування.

Макаренко був серед тих, хто брав участь у розробці однієї з блискучих операцій Великої Вітчизняної війни з евакуації всієї Приморської армії, яка обороняла місто, безпосередньо з окопів, коли ворог вважав, що готується величезний наступ і добу навіть не здогадувався, що ціла армія вислизнула у нього з-під носа. Пахом Михайлович вміло керував цією операцією в порту і, як годиться за традицією капітанові, обійшовши наостанок на лоцботі «Сиваш» спустошені та розбомблені причали рідного Одеського порту, покинув його останнім.

Разом з частинами Червоної армії 10 квітня 1944 року Пахом Михайлович повернувся підіймати порт з руїн, а також відновлювати судноплавство у Чорноморсько-Азовському басейні та на Дунаї.

Героїчний подвиг одеських портовиків назавжди залишиться взірцем мужності та високого патріотизму для майбутніх поколінь. Музей історії Іллічівського порту свято береже матеріали про свого першого начальника.

Не менш цінною для нас є книга колишнього редактора газети підприємства Яноша Садварі «Ильичевские портовики — защитники Отечества» з передмовою начальника Іллічівського порту, Героя України С.К. Стребка, присвячена 60-річчю початку Великої Вітчизняної війни (Іллічівськ, 2001). Серед учасників оборони Одеси в ній представлені Герой Радянського Союзу Григорій Іванович Гнатенко, Олексій Данилович Скліфасовський, Володимир Михайлович Бондаренко.

У Ленінградському військово-морському музеї висить портрет випускника Ле-нінградського вищого військово-морського училища ім. М. Фрунзе, Героя Радянського Союзу Григорія Івановича Гнатенка, під яким — красномовний підпис: «Бувалий катерник. З перших днів війни — командир дивізіону сторожових катерів Чорноморського флоту. Вже 24 червня 1941 року катери Гнатенка відкрили вогонь по ворожих літаках. З цього дня і до кінця війни Гнатенко та особовий склад під його керівництвом, не шкодуючи свого життя, самовіддано виконували бойові завдання командування. Восени того ж року дивізіон Гнатенка брав участь в обороні Одеси. Бували дні, коли катерники відбивали по 10—15 нальотів фашистської авіації. Під час евакуації Одеси останніми покинули порт катери Гнатенка».

Григорій Іванович брав участь в обороні і визволенні міст-героїв Одеси, Севастополя, Новоросійська, Керчі. Був двічі важко поранений. Йому присвоєно звання капітана 1-го рангу. Нагороджений орденами Леніна, трьома — Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ступеня та 15 медалями. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно Г.І. Гнатенку в 1944 році за забезпечення висадки морського десанту та визволення м. Керчі.

З 1968-го по 1986-й Григорій Іванович працював в Іллічівському порту старшим капітаном портнагляду. Його портрет і матеріали про бойовий та трудовий шлях Героя зберігає музей нашого порту. Ім’я Героя Радянського Союзу, капітана 1-го рангу Григорія Гнатенка увіковічено в Іллічівську на меморіальній дошці буд. №10 по вул. 1-го Травня, де він мешкав.

Олексій Данилович Скліфасовський — учасник оборони Одеси, Севастополя, Кавказу. Цей бойовий шлях він пройшов у загоні тралення мінного загородження Чорноморського військово-морського флоту.

У мирний час Олексій Данилович працював на суднах Іллічівського портофлоту.

Бої за Одесу 1941-го — перше бойове хрещення Володимира Михайловича Бондаренка. Його він отримав у складі коригувального поста служби спостереження і зв’язку Одеської військово-морської бази. З однією із прострелених легень Володимир Михайлович залишав Одесу після виконання складної операції зі зне-шкодження Бугазького маяка в ході нескінченних боїв з противником. За це його було нагороджено орденом Червоного Прапора.

У післявоєнні роки Володимир Бондаренко тривалий час працював на суднах Іллічівського портового флоту.

...Нетлінна і вічна пам’ять дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фронтовики, їх нащадки, музейні експозиції, і не дає згаснути жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. Усе далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував свого життя заради миру на рідній землі.

м. Іллічівськ.