Натура артистична… Зі сторінок художньої літератури межичасся двох попередніх століть зійшов до нас цей вислів. Тоді він означав: натура витончена, схильна до глибоких переживань, глибинного сприйняття мистецтва або й сама заглиблена у творчість, естетично чутлива.

Нині ж для характеристики нашого героя вживаємо ці слова вже в іншому, таки сучасному значенні. А саме: природний артистизм — часом таки доводиться грати якусь ролю задля найкращого кадру, дотепний та витончений гумор — справді одеський, не привнесений з чужих сторін, природність та лег-кість у поводженні, стосунках з родиною — тут потрібен особливий талант, у спілкуванні з людьми — а це, погодьтеся, неабияке мистецтво, що є вельми корисним у нашій професії. Хоча, можливо, тут легкість дещо позірна, бо насправді робота ця лише на перший погляд може видатися легкою та простою. Репортер-ська робота назагал є досить непростою — щоб не сказати: важкою, а часом і небезпечною. У цьому всі ми допевнилися упродовж кількох останніх місяців, коли в революційних подіях Майдану, а відтак у Криму та на сході нашої країни, розпочалося справжнє полювання на журналістів, надто — з камерами в руках. Без перебільшення: відстріл добувачів новин. Бо ті, що «творять» нинішні новини на українському сході, зовсім не зацікавлені у їх розповсюдженні. Небезпечна це нині професія, скажемо так без ризику перебільшення. Та можна бути певним: у ситуації донбасівській наш герой був би таким у прямому, не переносному, значенні цього слова. Тим-то він і любий нам, його колегам: своїми природністю та фаховістю. А щодо артистизму, то не зайвим буде згадати й про те, що в далекій юності він знявся у фільмі «Довгі проводи». Знятися у стрічці славетної Кіри Муратової… це таки вартісний факт у біографії.

Читачі нашої «Чорноморки» віддавна звикли читати під кожною світлиною в газеті: фото Олега Владимирського, незрідка — текст і фото. Останнє з’являється дедалі частіше. Та й нічого дивного, бо вже кілька років до його прізвища — у фаховому сенсі — органічно додано ще й почесне звання «Лауреат муніципальної премії «Золоте перо». Це журналістська відзнака. Заробити її, працюючи переважно фотокамерою, значно важче навіть, аніж майстерно володіти пером. А впродовж останнього часу, у тих надзвичайно важких умовах, у яких опинилася єдина українська газета в Одесі — передусім, підступне, зумисне позбавлення її будь-якого фінансування, а в результаті — нестача бійців, себто гострих бойових пер, частіше й частіше можна побачити на газетній шпальті ці слова: текст і фото Олега Владимирського.

Його об’єктив завше там, де щось відбувається, а позаяк майже все, що нині відбувається, часто несподіване, чи й резонансне, то й світлини його несуть на собі печать нашого неспокійного часу. Вони, властиво, саме і є відбитками часу, в якому живе репортер і ті, задля кого він, як мовиться, виконує своє професійні обов’язки. І дай, Боже, щоби свої професійні обов’язки ми могли виконувати без перешкод.

Робота, втім, це робота, іншими словами — шматок хліба. А для душі? Мусить бути щось і для її наповнення та супокою. Бо ж не лише «службовими обов’язками» вдовольняється вона. Спостережливе око, натреноване репортерством, бачить те, чого, бува, не помічаємо ми, споживачі життя, що видається нам часто одноманітним, буденним чи й сірим. Те око покаже нам інший, невидимий бік його, вже з усім кипінням пристрастей, різноманіттям барв та несподіваних колізій. Втім, це можна побачити хіба на його персональних виставках.

Можливо, ці нотатки можуть видатись чимось на кшталт характеристики-резюме чи й рекомендації для вступу кудись. Але як написати про щоденну, буденну роботу фотокореспондента? Результати її потрібно бачити. Тож читайте «Чорноморські новини», приходьте на фотовиставки. Спостерігайте за фоторепортером, коли він перебуває в гущині подій, та ще й в агресивному, як це часто нині буває, середовищі.

Від редакції. Всі, хто знає Олега Владимирського, мабуть, таки не повірять, який «круглий» ювілей він сьогодні святкує. Зрештою, важлива тут не кількість десятиліть, яка уже зосталася за плечима, а те, скільки їх попереду і наскільки насиченими будуть вони. А відтак, дорогий наш Олеже Володимировичу, зичимо тобі ще не один десяток літ бути у гущавині подій у такому ж доброму гуморі та при здоров’ї і щоб більше часу міг ти приділяти своїм улюбленим жанрам і натурам.