Тривалий час підтримка виробників молока здійснювалася за сталими правилами. За минулого уряду ці правила змінювалися кілька разів. Зараз вони обговорюються знов. Зокрема, на розгляді у Верховній Раді перебуває проект закону № 4317.

Чому ми дотуємо молочні господарства і чого хочемо досягти в результаті? Якою має бути ефективна система дотацій виробникам молока в Україні? На ці та інші питання покликана відповісти ця стаття.

Дотації не можуть бути самоціллю. Адже для того, щоб комусь щось дати, у когось іншого це «щось» треба взяти. Допомогти всім держава не може і не повинна. Тому щоразу, приймаючи рішення, ми маємо ясно розуміти, навіщо платитимемо дотацію і чого, врешті-решт, хочемо досягти, які проблеми у національному масштабі буде вирішено. Іншими словами, чи будуть державні кошти витрачені ефективно?

Метою державної підтримки не може бути компенсація збитків протягом тривалого часу. Адже якщо даний вид продукції не конкурентоздатний у рамках міжнародного розподілу праці, то слід виробляти щось інше. Дотація повинна бути інструментом оздоровлення та стимулювання економіки. А оскільки будь-яке втручання в ринкову економіку вносить певні викривлення в ринкові стосунки його операторів, то щоразу, приймаючи рішення про виплату дотацій, слід ретельно зважувати всі «за» і «проти».

Для того, щоб у кожному окремому випадку знайти відповідь на питання, чи слід платити дотації і в якій формі, потрібно спершу зрозуміти, що саме відбувалося і відбувається у молочному секторі України й чому.

Трохи історії

Найбільше сільське господарство постраждало на початку та в середині 1990-х від суперінфляції та коли стару колгоспну систему було зруйновано, а нові форми господарювання ще не постали. Основною проблемою молочного сектора у цей період стало стрімке падіння обсягів виробництва молока в результаті масового вирізання худоби та зменшення надоїв. Так, у період з 1990-го по 2004-й (тобто за 14 років) виробництво молока сільгосппід-приємствами скоротилося з 18,6 млн до 2,5 млн тонн — у 7,4 раза. Для багатьох господарств у ті важкі для них часи корови стали своєрідним резервом коштів, що не піддається інфляції, твердою валютою (здав корів на м’ясо — маєш гроші на посівну). Зважитися на такий крок було тим легше, що для більшості господарств виробництво молока стало збитковим через малі надої та низькі закупівельні ціни на нього.

Переробники, відчуваючи дедалі гостріший дефіцит сировини, почали масові закупівлі молока у населення. Для багатьох людей у селі в цей період утримання корови стало важливим не лише для самозабезпечення продуктами харчування, а й чи не єдиною можливістю заробити, здаючи молоко на переробку. Звісно, свою працю ніхто не рахував. Тому населення у цей же період збільшило виробництво молока з 5,9 млн до 11,3 млн тонн, або в 1,9 раза. Це частково компенсувало падіння виробництва молока сільгосппідприємствами, і все ж загальні обсяги за цей час скоротилися в 1,8 раза. Додамо до цього проблеми з якістю молока від населення та високу сезонність його виробництва (влітку молока вироблялося втричі більше, ніж узимку).

Таким чином, молочний сектор постав перед серйозними проблемами, основною з яких став дефіцит молока. Скорочення поголів’я корів призводило до зменшення виробництва не лише молока, але й яловичини, вивільняло працівників з тваринництва, спричиняло до зменшення обсягів переробки молока, що давало нам нових безробітних уже в переробці, скорочення експорту та збільшення імпорту молочної продукції. Було зрозуміло, що з тим щось треба робити. Тому держава шукала таке рішення, яке дозволило б перш за все спинити вирізання корів. І в 1999 році було введено дотацію на 1 кг реалізованого молока.

Чи була вона ефективною? Не вдаючись тут до детального аналізу, зазначимо лише, що більш ніж за 10 років переламати негативну тенденцію спаду виробництва молока так і не вдалося, хоча ці заходи певною мірою і пом’якшили кризу у молочному секторі. Що ж до зростання виробництва молока, то невеличкий прогрес ми мали фактично лише останні два роки, коли розміри дотацій було зменшено, а правила їх виплати постійно змінювалися.

Чи щось змінилося нині?

Сьогодні наші переробники, на жаль, частково втратили як зовнішні, так і внутрішні ринки збуту молокопродукції. Як результат, зменшилися обсяги переробки.

Зараз дефіциту молока як такого нема, й обсяги його виробництва не падають. Якби раптом в Україні збільшилося виробництво молока — куди його подіти? Переробити більші обсяги не проблема, але як їх продати? Купівельна спроможність всередині країни обмежена, на зовнішніх ринках — жорстка конкуренція. Тож головними проблемами зараз є не дефіцит молока, а його сезонність та якість. У літній період молока споживається менше, а виробляється найбільше, взимку — навпаки. Питання якості поставатиме дедалі гостріше із збільшенням інтеграції України в європейську та світову економіку. Відтак ситуація у молочному секторі зараз є цілком іншою, ніж наприкінці 1990-х, коли було введено дотації на 1 кг молока. Тож чи потрібні нашим виробникам молока дотації сьогодні?

Чи потрібні дотації?

Тривалий час закупівельні ціни на молоко в Україні були значно нижчими від світового рівня. Але ті часи давно минули. Зараз ціни дуже близькі до світових, а в окремі періоди навіть їх перевищують. Але навіть це не робить виробництво молока справді прибутковим бізнесом. Зараз його рентабельність у більшості господарств коливається навколо нульової позначки. Саме це і стримує розвиток молочного сектора. Адже ніхто не працюватиме собі на збиток, а якщо хтось вкладає гроші у бізнес, то хоче їх повернути, причому — з прибутком.

Піднімати закупівельні ціни вище за світові не можна, бо якщо наші переробники матимуть дорожчу сировину, ніж їхні закордонні конкуренти, то рано чи пізно вони втратять свої ринки — тоді сире молоко стане непотрібним взагалі. Можна підтримувати ціну за рахунок дотацій, але що це дасть? Те, що завдає збитки сьогодні, завтра завдаватиме їх знову, якщо нічого не змінити. І ключовим тут є питання: що саме потрібно змінити? Іншими словами, що нам потрібно зробити для зниження собівартості молока?

Основний фактор, який впливає на собівартість кожного кілограма молока, — надої. Адже частина кормів йде на підтримку життєдіяльності корови. Навіть якби корова зовсім не давала молока, вона все одно споживала б корми. Крім того, корми потрібні також на власне виробництво молока. Таким чином, витрати на забезпечення життєдіяльності додаються до них і розподіляються на той обсяг молока, що дає корова. Подивимося, як це виглядає в цифрах. На підтримку життєдіяльності корова споживає близько 5 кормових одиниць на день. При вартості кормової одиниці близько 2 грн вартість підтримки життєдіяльності складе 10 грн на добу. Як уже зазначалося, ці витрати лягають на вироблене молоко. Якщо корова дає 10 кг молока на день, то на кожен кілограм припадає 1 грн додаткових витрат на забезпечення життєдіяльності (10 грн/10 кг = 1 грн). Якщо ж корова дає 20 кг, то лише 50 коп. (10 грн/20 кг = 50 коп.).

Отже низькопродуктивна корова не може бути прибутковою, а збільшення надоїв робить виробника молока більш конкуренто-спроможним, бо це зменшує собівартість кожного кілограма молока (приблизно так, як із збільшенням урожайності пшениці чи сої зменшується собівартість кожного центнера).

Сьогодні продуктивність україн-ських корів є нижчою, ніж у Європі, і набагато нижчою, ніж у таких країнах, як США чи Ізраїль. І якщо нічого не змінювати, то наші виробники молока виявляться неконкуренто-спроможними, а разом з ними — і наші переробники. Тоді ми поступово втратимо ринок молока, а відтак і робочі місця, податки, валютні надходження від експорту тощо. До того ж це негативно позначиться на продовольчій безпеці держави. Потребують поліпшення також якість молока та сезонність його виробництва. Усе це вимагає коштів. За умови низької рентабельності виробництва та дорожнечі кредитів це стає справжньою проблемою, з якою більшість господарств самотужки впоратися не можуть.

Висновок: виробники молока потребують державної підтримки.

Якщо дотації, то які?

Перед тим, як визначити най-ефективніший спосіб підтримки виробників молока, коротко розглянемо можливі варіанти. Основними видами державної підтримки можуть бути такі виплати: 1) на гектар землі; 2) на голову худоби; 3) на 1 кг молока; 4) компенсація відсотків за кредитами.

Стисло розглянемо кожен з перелічених варіантів.

Дотації на гектар землі вносять в економіку менше викривлень, ніж субсидії на окремі види продукції чи на голову худоби. Саме тому цей вид підтримки є основним у країнах ЄС. Але він консервує ситуацію такою, якою вона є. Іншими словами, отримавши дотацію на 1 га, виробник продовжуватиме виробляти те, що йому найбільш вигідно. В ЄС з його ефективним сільським господарством це прийнятно. Але за наших умов це призведе до зупинки процесів ре-структуризації в аграрному секторі, як це мало місце у деяких країнах — нових членах ЄС. У нашому випадку дотація на 1 га ніяк не вирішує проблем саме молочного сектора.

Дотації на корову сприяють збереженню поголів’я, але зовсім не створюють стимулів для підвищення продуктивності тварин. До того ж, постає питання контролю за достовірністю звітів щодо чисельності стада.

Дотації на 1 кг молока, на відміну від дотацій на 1 га чи на 1 корову, стимулюють як підвищення продуктивності корів, так і збільшення молочного стада, а також підвищення товарності молока. Але така дотація вважається неринковою. Вона дозволяє неефективним господарствам продовжувати своє існування. Наприклад, без дотації господарство мало б рентабельність мінус 7%, а з дотацією має плюс 3%. Можна й далі спокійно жити.

До того ж ми мали таку дотацію протягом 11 років і її ефективність, як уже зазначалося, залишається сумнівною. Зараз цей механізм також частково застосовується: на дотування ціни молока переробники спрямовують 50% від суми ПДВ, яку вони мали б сплатити до бюджету. Вже згаданий проект закону № 4317 передбачає продовження дії такого механізму. На думку автора, в майбутньому від цього слід відмовитися. Але треба розуміти, що раптова відмова може спричинити спад виробництва молока. Такі дотації варто скорочувати поступово і лише синхронно зі створенням нових механізмів підтримки.

То які ж форми підтримки ук-раїнських виробників молока найдоцільніші за нинішніх умов? Головною перешкодою для розвитку виробництва молока в Україні є те, що проекти із створення нових ферм мають тривалий термін окупності (до 10 років і більше) й пов’язані із серйозними ризиками. Тому мало хто готовий вкладати у них кошти. Щоб вирішити цю проблему, необхідно забезпечити для таких проектів особливий режим кредитування, вигідніший, ніж у рослинництві і в інших галузях тваринництва (де кошти повертаються незрівнянно швидше). Проекти реконструкції ферм, поліпшення кормової бази, закупівлі нетелів тощо окуповуються швидше, але переважно теж є тривалими і капіталомісткими. Тому саме можливість отримання довгострокового фінансування на умовах повернення, але під низький відсоток (а краще — безвідсоткового) була б у даний час найкращим стимулом для розвитку сільгосппід-приємств — виробників молока. І саме це набагато більше відповідає потребам сільського господарства, ніж субсидування ціни.

Таким чином, нам потрібен ефективний механізм здешевлення кредитів. Основною вимогою до нього повинно бути забезпечення справді рівних можливостей доступу для всіх без винятку господарств, які мають на це право відповідно до чинного законодавства. А таке можливе лише за умови, якщо правила будуть простими та зрозумілими і державні службовці не братимуть участі у прийнятті рішень щодо надання дотацій. Їхня роль має бути суто технічною (перевірити документи, здійснити необхідні розрахунки відповідно до встановленої методики тощо). Приклади саме такого підходу можемо бачити в деяких колишніх соціалістичних країнах.

Усі інші види підтримки виробників молока (дотації за приріст поголів’я корів власного відтворення, закуплених племінних нетелей чи корів, або телиць у фізичних осіб, доплата за якість молока тощо) — просто непотрібні. Кожен сам вирішить, на що йому витрачати кошти. Для одного — це купівля нетелів, а для іншого — кормозбирального комбайна, прес-підбирача чи кормозмішувача, або облаштування кормового столу.

Не потрібні у більшості випадків і різноманітні цільові програми розвитку аграрного сектора, більшість з яких так чи інакше стосуються виробників молока. Порядок розподілу коштів на ці програми щороку визначає Кабінет Міністрів спе-ціальними постановами, тобто правила постійно змінюються. Фактично щороку починається боротьба за перерозподіл коштів між цими програмами, а багато з них не фінансуються. Окремі фактично так і не почали виконувати через відсутність механізму реалізації (як, наприклад, прийняту ще 12 грудня 2007 року Програму розвитку молочного скотарства України до 2015 року, яка передбачала державну підтримку галузі у розмірі 5,8 млрд грн).

Слід чітко усвідомлювати: чим більше видів держпідтримки діятиме одночасно, тим складніший механізм її надання і ширші можливості для зловживання. Механізм державної підтримки повинен бути простим і прозорим, а правила гри — стабільними. Запропонований вище механізм підтримки через часткову компенсацію відсотків за кредитами є найуніверсальнішим інструментом. Він дозволить з часом замінити собою більшість інших, у тому числі й цільові програми. Основні правила слід закрі-пити на законодавчому рівні. Це різко зменшить можливості для зловживань і зніме спокусу по-стійно їх змінювати.

Зазначимо, що гра за правилами, які постійно змінюються (що ми зараз і маємо в Україні), створює серйозні ризики для всіх типів виробників молока. Вони взагалі не розуміють, на що їм розраховувати (як через постійну зміну правил надання підтримки, так і через відсутність гарантій щодо її отримання). Тому ця допомога, зазвичай, не враховується при складанні бізнес-планів, у які закладаються лише песимістичні сценарії. Отриманий під час таких розрахунків результат часто відштовхує тих, хто вже був готовим вкладати кошти у виробництво молока. Тому важливо, раз зафіксувавши нові правила гри, твердо триматися їх протягом тривалого часу.

Реформування державної підтримки виробників молока передбачає внесення серйозних змін у чинне законодавство. Зокрема, необхідно повністю переробити закон «Про державну підтримку сільського господарства України», перетворивши його на базовий документ, який об’єднував би всі механізми та положення державної політики стосовно аграрного сектора.

Особливості поточного моменту

Поточна ситуація у молочному секторі — досить напружена. Одночасно діють два потужних негативних фактори.

По-перше, Росія вже фактично заблокувала ввезення української молочної продукції, причому, як на свою територію, так і до Криму. Виникли проблеми і з іншими країнами Митного союзу. Скорочення обсягів переробки призвело до перевиробництва сирого молока.

По-друге, стрибок курсу євро призвів до подорожчання багатьох ресурсів, передусім пального, високоякісного насіння, засобів захисту рослин тощо. Склалася ситуація, за якої закупівельні ціни на молоко падають, а собівартість його виробництва зростає. Тому виробники молока зараз потрапляють у справді скрутне становище. За цих обставин можуть бути виправданими деякі тимчасові заходи з підтримки закупівельних цін. Але якщо говорити про довготермінову перспективу молочного сектора, то вона полягає лише у тому, щоб полегшити виробникам молока доступ до фінансів, без чого більшість з них не зможе стати конкуренто-здатними.

Михайло ПАВЛИЧЕНКО,

координатор молочних програм Міжнародної фінансової корпорації

(IFC, група Світового банку), проект «Розвиток агрофінансування в Україні».