Сьогодні захисників Вітчизни цікавлять питання: як захищені їхні трудові й соціальні права, чи зобов’язані їм зберігати робоче місце у випадку призову, хто повинен платити їм зарплату і що на них чекає після того, як усе це закінчиться? Проблему коментує керівник юридичного департаменту Міжнародного кадрового порталу HeadHunter України Анна ВОЄВОДІНА.

До 1 квітня 2014 року мобілізованих співробітників ніщо не захищало — результатом призову на військову службу було звільнення на підставі ч. 3 ст. 36 КЗпП. Воно, звісно, передбачало виплату такому співробітникові вихідної допомоги в розмірі одного місячного заробітку, але подібну «гарантію» навряд чи можна було назвати суттєвою.

З прийняттям і набуттям чинності закону від 27.03.2014 №1169- VII мобілізованих працівників звільняти заборонено. Віднині їхні права захищені ст. 119 КЗпП України, згідно з якою працівникам, призваним на військову службу в зв’язку з мобілізацією, на особливий період, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи, посади і середнього заробітку.

Спочатку ця норма стосувалася лише тих, кого призвали на військову службу з 1 квітня. Зі вступом у силу 8.06.2014 року закону щодо вдосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації Державна інспекція України з питань праці роз’яснила: всі працівники, звільнені з роботи у зв’язку з призовом на військову службу за мобілізацією, повинні бути відновлені роботодавцем на посаді шляхом відміни наказу про звільнення і внесення відповідних записів до трудової книжки й особової справи (особової картки) працівника. Про факт відміни наказу про звільнення роботодавець зобов’язаний повідомити працівникові шляхом направлення йому за місцем реєстрації (фактичного проживання) листа із доданою копією наказу.

Отже, сьогодні роботодавець не має права звільнити співробітника, призваного виконувати свій військовий обов’язок.

Втім, є один нюанс: робоче місце, посада і середній заробіток гарантується тільки протягом одного року, а що буде потім — поки що невідомо…

Та й сама гарантія не викликає особливого захоплення. В Україні сьогодні дві третини співробітників отримують, у кращому випадку, «сірі» зарплати, а компенсувати роботодавець зобов’язаний тільки «білу» частину, з якої попередньо утримають податок з доходів фізичних осіб, єдиний соціальний внесок у повному обсязі, а починаючи з 1 серпня ще й військовий збір на потреби армії.

Слід віддати належне законодавцям і відзначити, що не можна звільнити не лише безпосередніх учасників бойових дій, але й працівників, котрі не виходять на роботу в зв’язку з переміщенням із районів проведення АТО, або тих, хто залишається в таких районах і не має змоги виходити на роботу в зв’язку з небезпекою для життя і здоров’я. На це в своєму листі від 8.07.2014 №7302/3/14-14/13 звернуло увагу Міністерство соці-альної політики України. Втім, у листі сказано, що таких співробітників не можна звільнити за «прогул». Але для роботодавця нема перешкод, щоб звільнити такого працівника на іншій підставі, наприклад, «за власним бажанням».