(Думки, викликані публікацією Л. Залюбінської «Коли палає Батьківщина...», «ЧН» за 9 жовтня)

Чому палає Батьківщина? Це питання хочу поставити шановній пані професору після прочитання кінцівки її щирої сповіді перед читачами нашої газети, яку читають й активно підтримують свідомі своєї нації українці. Кидаючи такі невиважені звинувачення на адресу «Правого сектора», ви, пані Людмило, думали насамперед, як захистити від гніву отих прозрілих (у вашому розумінні – «озвірілих») молодиків свого сина, котрий 30 вересня був під ОДА разом з одіозним Нестором Шуфричем.

Чому відбулася «народна люстрація» огидного своїми антиукраїнськими діями Шуфрича?

Не можемо ми, євромайданівці всієї України, дочекатися, поки владні структури вкажуть шуфричам усіх рівнів їхнє місце. Натомість їх знову реєструють кандидатами на недоторканність. Два місяці, поки українці творили Революцію Гідності, Шуфрич на Антимайдані в Маріїнському парку, куди «регіонали» та комуністи звозили українських «совків» за гроші (сусід хвалився, що йому платили 200 гривень за добу), оббріхував їх, вигороджуючи злочинні дії партії влади. Довела українців, як кажуть, до ручки, антиукраїнська Партія регіонів, членом якої був і ваш син. Це її вірні пси зміцнили створену ще при Кучмі корупційну систему новітнього поневолення мого народу. Та таку міцну, що не так просто її зруйнувати. А ми, натерпівшись, хочемо змін на краще вже сьогодні. Чиновники ж — паразити всіх рангів від Партії регіонів — цих змін не хочуть. Тому й лізуть у всі щілини та пруть нахрапом знову до Ради, щоб там протягувати нові й нові закони для остаточного поневолення українського народу. Не для того ми оплакували Небесну сотню, не для того сьогодні гинуть кращі з кращих синів України, щоб шуфричам створювали комфортні умови для подальшого обдурювання виборців. Від цього звіріють не лише молодики «Правого сектору», а й ми, люди старшого покоління.

Вам болить, що з «демократії по-українськи» сміється підігріта РФ Європа? У народі кажуть, що з посміху люди бувають. Якщо ви маєте такий досвід боротьби за демократичні перетворення в Україні, то мусите зрозуміти: якби не було рішучих дій радикально налаштованих молодих людей, у тому числі й з «Правого сектора» та «Свободи», то наша революція в Києві закінчилася б масовими розстрілами та арештами майданівців, адже голосування «регіоналів» з комуністами у ВР 16 січня руки розв’язали Януковичу. І він зі своєю бандою й досі сидів би в президентському кріслі, а Європа лише дивувалася б, чому роботящі українці, маючи такі родючі землі та високі технології (хоча б у літакобудуванні), бродять з торбами по світу, виконуючи найбруднішу роботу.

А ще в народі кажуть: скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти. Якщо Москва в кожному, хто активно бореться за Україну, бачить бандерівця або представника «Правого сектора», – значить, дуже боїться цієї сили, тобто національно свідомого українця. Тому оббріхує його, нищить морально або фізично. А ви своєю статтею ллєте воду на їхній млин. Щоб національна ідея швидше оволоділа масами і людей, здатних до активної боротьби, ставало більше, потрібна роз’яснювальна робота. На Одещині цю роботу вела і веде українська газета «ЧН». Допомагає, за Шевченком, «добре вигострить сокиру». Щоб знищити цей світлий вогник, голова ОДА «регіонал» Е. Матвійчук почав свою діяльність в нашій області зі знищення саме цієї газети.

Ще один «регіонал» – С. Ківалов, нардеп від мого виборчого округу, до якого я звернулася про підтримку української газети в українському краї, сім місяців водив мене за ніс. За цей час я вивчила систему імітації роботи із заявами виборців, яку вели спеціально вишколені дівчатка з апарату депутата. Отримала, як кажуть, дулю під ніс, адже просила про те, що суперечило інтересам Партії регіонів. Ось і він знову балотується до ВР, щоб «захищати там інтереси народу». Але про те, що моїх інтересів, мого права читати в Одесі газету рідною мовою він не захищав, я тепер знаю достеменно.

На відміну від вас, пані Людмило, я у Народному русі не була, але знала негативне ставлення В. Цимбалюка до інтегрального націоналізму. Фізичних знущань за свої переконання не зазнавала, але на пенсію мене, доцента Інституту Сухопутних військ, відправили наступного ж дня, тільки-но мені сповнилося 55 років, – щоб не зацікавлювала майбутніх офіцерів справжньою історією боротьби українців за державність. А підполковник СБУ в особистій бесіді сказав, що кожен мій крок контролюється.

На параді вишиванок буваю щороку. Була і цього разу. Стояла під дощем (не простудилася, бо навчилася захищати імунну систему). І хоч після Революції Гідності учасників параду стало набагато більше, кардинально змінити життя, на жаль, вони не в силі. В Україні система влади будувалася за роки незалежності так, щоб широкий загал тримати за отару овець: стригти вовну, доїти молоко на бринзу, споживати м’ясо... Але не просвіщати, духовно збагачувати.

Навіщо приїздив до Одеси Шуфрич? Він знову хоче зі своїми друзяками – перефарбованими «регіоналами» — пробратися до вищого законодавчого органу нашої держави? Але ж аморально бути депутатом парламенту в країні, народ якої зневажаєш.

Любов до України кожен розуміє по-своєму. Один має з неї вигоду, інший за неї кладе життя. Серед останніх нині багато людей з «Правого сектора». Я переконана: якби не оті хлопці, обличчя яких звіріють, коли бачать зрадників і пристосуванців, то мали б ми в Одесі сьогодні Донецьк-2. Оце найголовніша зміна в нашому суспільстві.

Ви, шановна пані Людмило, запевняєте нас, що ніщо не змінилося. Уявімо, що шовіністичне виховання вчительки ЗОШ № 40 Є. Балакірєвої стало відомим до Майдану-2. Чи був би такий резонанс у суспільстві?

Ми відчули себе господарями в своєму домі. І ми змусимо своїх керівних паразитів працювати на Україну або звільнити посади. Ми почнемо наводити у нашій країні європейський лоск.