Статистика свідчить: щодня на дорогах Одеси та області трапляється близько 10 ДТП, у яких, як правило, гине бодай одна людина. Загалом же фіксується близько 200 і більше порушень правил дорожнього руху, з-поміж яких — керування у нетверезому стані, недотримання правил обгону, перевищення швидкості тощо. І це тільки за один день!

Чому водії грубо порушують ПДР, що нерідко призводить до летальних випадків? Мабуть, це і самовпевненість, і неповага до інших учасників дорожнього руху. Але є й інші причини. Адже «народження» водія починається раніше, ще з автокурсів.

Потрапити на курси водіїв в Україні нескладно. На відміну від європейських країн, у нас ця послуга ще й відносно недорога. Теоретичний курс керування автомобілем обійдеться від 2300 до 5000 гривень, інструктор з практичного водіння — 1200—1500 в середньому.

Олена з Одеси сіла за кермо рік тому. Каже, що давно хотіла, а тут на одних із курсів ще й оголосили знижку на навчання. Олена занесла потрібні документи і розпочала вечорами слухати курс теорії в автошколі. Водночас її попросили принести медичну довідку про стан здоров’я.

«Під час проходження медичної комісії мені перевірили зір і тиск, — згадує дівчина. — За великим рахунком ця довідка видавалася за принципом «молодий — значить, здоровий».

Під час теоретичного курсу ви-кладач детально пояснював кожну тему, доповнював прикладами, а також на початку нового уроку давав переглядати сучасний невеликий фільм про різні аварійні ситуації на дорогах. Він завжди відпо-відав на запитання учнів і, взагалі, переймався, чи все усім зрозуміло. Наприкінці заняття учні складали тести з пройденої теми. Кожному викладач вказував на його слабкі місця, рекомендував, які теми варто підтягнути.

Однак через кілька тижнів таких лекцій стало зрозуміло: деякі учні майже взагалі не знають правил дорожнього руху. Тих, хто пропустив багато лекцій, до складання іспиту не допускали, але тим, хто просто не вчив правила, — дозволяли. «Я ще тоді подумала: а як ці люди потім їздитимуть на дорогах, якщо вони не розуміють навіть правил проїзду нерегульованих перехресть?» — зауважує Олена.

Через два-три тижні після теоретичних занять до них додалися практичні. У кожного викладача своя система навчання: хтось їздив з учнем по п’ять занять територією школи, перш ніж виїхати на вулиці міста, а хтось із першого уроку гнав на великі дороги.

«У мене був досвідчений і, що важливо, спокійний інструктор. Він усе пояснював і не кричав. А декому, знаю, попалися досить нервові наставники. Вчитися у таких складно», — згадує Олена.

Дівчина їздила різними вулицями Одеси і дорогами за містом. Викладач дозволяв також тренуватися на маршрутах, про які сама Олена просила. Наприклад, від її дому до місця роботи.

«Чула, що деякі інструктори що-дня ганяють учнів одними й тими ж маршрутами. То як їм навчитися водити в різних дорожніх ситуаціях? Та ще гірше, коли виявляється, що учень, отримавши права, ніколи не перемикався навіть на третю передачу! Переважно, це стосується приватних шкіл водіння. Там ви-кладачі просто відпрацьовують свої гроші, результат їх мало цікавить», — ділиться враженнями Олена.

Та попри власний позитивний досвід навчання в автошколі, наша героїня має й певні претензії. Скажімо, за правилами, навчальний автомобіль ввечері повинен стояти в гаражі. Вважається, що в темряві учня не повинні вчити водінню. Але ж це найважливіші уроки, бо темні години — найаварійніші, особливо для недосвідчених.

Після всіх прослуханих лекцій та наїжджених за кермом годин на учнів чекають головні випробування. Спочатку на машинах в автошколі складається практичний іспит — внутрішній. Далі — теоретичний — за комп’ютерами у ДАІ. Якщо справився — сідаєш за кермо і твоїми екзаменаторами стають викладач та інспектор ДАІ. Після цього отримуєш бажане посвідчення водія і стаєш повноправним учасником дорожнього руху.

...Щороку на дорогах більшає авто. Але хто та людина, що керує машиною? Чи здорова вона? Чи знає правила дорожнього руху? Чи вистачило їй часу, аби навчитися водити автомобіль?

У Європі, наприклад, таких запитань не виникає. Це і так зрозуміло: якщо людина за кермом, то вона здорова і вміє водити. Бо до процесу навчання там підходять дуже відповідально. І дуже вимогливо до дотримання правил учасниками руху.

У Німеччині є такий жарт: «Машина — найулюбленіша німецька дитина». Тут, за статистикою, на 100 родини з дітьми припадає 140 авто — це означає, що практично кожна друга сім’я з дітьми має 2 машини. У заможних, звісно, автопарк більший: у родинах із доходом 5 тисяч євро на місяць, без вирахування податків, показник сягає 184 машини на 100 сімей. Власниками особистого авто є кожна друга незаміжня жінка. Цікаві й такі цифри: свого залізного кіня у Німеччині має практично кожен другий безробітний (46 машин на 100 осіб) та більше ніж половина людей дуже поважного віку (тим, кому за 80) — 57 із 100 дідусів і бабусь.

Для отримання посвідчення водія в Німеччині, як і в нас, також обов’язково відвідувати спеціальні курси. Теоретична частина — це 14 занять, практика водіння з інструктором — мінімум 20 академічних годин по 45 хвилин, з них 4 години водіння вночі та 4 години — на швидкісному автобані. Нерідко обов’язковим пунктом є окреме практичне заняття водіння на заміських дорогах, а також на достатньо вузьких шляхах з однією смугою руху у кожному напрямку, які сполучають невеликі міста та селища.

У німецьких автошколах не ви-значена верхня межа кількості годин практичних занять. Інструктор сам приймає рішення, коли учень може бути допущений до складання іспиту. Отримання водійських прав там коштує близько 2 тисяч євро, а то й більше. Іспит із теорії — 60—70 євро, іспит із практики водіння — 110—120 євро. Теоретичний курс підготовки обійдеться в 200 євро, а практика водіння — 30—35 євро за одне 45-хвилинне заняття та 40—45 євро — за заняття на автобані, у нічний час або на приміських дорогах.

На іспиті з теорії є питання, помилившись з відповіддю на які, учень автоматично не складе екзамен, — про пріоритетність та швидкісний режим. Цей іспит можна складати тричі. Однак якщо і з третього разу людина не впоралася, її направляють на психологічну експертизу, яку поза очі називають «тест на ідіота».

Успішно скласти практичну частину набагато складніше. За статистикою, кожен третій такий іспит завершується невдало: щорічно лише 60% учнів автошкіл складають його й отримують водійські посвідчення. На іспиті треба показати практично все, що слід уміти, перш ніж сісти за кермо: водіння в місті, за містом, на автобані, паркуватися тощо.

Потім водій-початківець має дворічний випробувальний термін.

Упродовж цього часу на нього чекають серйозні покарання в разі порушень, як-от проїзд або завершення проїзду перехрестя на червоне світло, перевищення швидкості та проїзд без зупинки перед знаком «Стоп». За порушення ви-пробувальний термін можуть подовжити на два роки з моменту його скоєння, а водія зобов’язують відвідувати виправний семінар для початківців. Обійдеться такий се-мінар приблизно у 300 євро.

А ще слід зазначити, що німці надзвичайно відповідально ставляться до навчання дітей правилам дорожнього руху. Вже в дитячому садочку для 5—6-річних малюків, місцева поліція проводить спе-ціальні заняття з безпеки дорож-нього руху.

Україні ж до таких стандартів ще далеко. Водії нерідко безвідповідально поводяться за кермом. Бо знають: у нас майже все вирішують не правила чи санкції, а гроші та зв’язки.